|
Азербайджанська міфологія
 Азербайджанська міфологія (азерб. Azərbaycan mifologiyası) — сукупність міфологічних уявлень азербайджанського народу. ХарактеристикаМіфи і легенди азербайджанців створювалися на основі віри народу в міфічних і напівміфічних істот — носіїв добра і зла. В азербайджанській міфологічній системі надзвичайно активні такі міфічні єдності, як Земля — Небо, Море — Гора, Вода — Вогонь, Людина — Звір, Дерево — Квітка, Вітер — Сель. Пов'язані з цими єдностями сюжети створювались на різних етапах суспільного розвитку. Ці сюжети характеризують особливості раннього розвитку самого народу. Значна частина з них, як самостійні міфологічні сюжети, протягом століть передавалися в усному мовленні, зберігшись донині. Інша ж група міфічних єдностей як окремі сюжети стала частиною різних азербайджанських фольклорних жанрів[1]. Попри те, що міфологія азербайджанського народу зазнавала впливу, вона зберегла в собі національний колорит. Тісно взаємопов'язана з перським фольклором і маючи з ним тісний взаємовплив, азербайджанська міфологія має значну своєрідність. На думку азербайджанського фольклориста і літературознавця Азада Набієва[az], міфологія азербайджанців, які жили в близькому сусідстві з персами, зазнала меншого впливу їхньої міфології, ніж перська — впливу азербайджанської, що перейняла багато міфологічних сюжетів тюркомовних сусідів[2]. З міфологією азербайджанців як у своєму типологічному, так і в генетичному контактному розвитку, взаємопов'язана міфологія кумиків[3]. За словами Набієва, чіткішу класифікацію сюжетів азербайджанської міфології можна побудувати шляхом їх розгляду на основі цифр 1-9, де, наприклад, цифра 3 уособлює три дійсності — світ рослин, тваринний світ і людське суспільство, цифра 4 охоплює воду, вогонь, повітря і землю, а цифри 5-9 також виражають відповідні поняття[4]. Витоки деяких азербайджанських міфів лежать в епічному пам'ятнику «Огуз-наме», а також в оповідях героїчного епосу огузів «Кітабі деде Коркуд», який увібрав як ранньотюркські уявлення, так і сформовані на Кавказі архаїчні погляди[5]. Вивчення і записЩе в XIX столітті поряд з різними жанрами азербайджанського фольклору деякі азербайджанські міфи були записані з уст місцевого населення і опубліковані в російській пресі. Наприклад, у 9-му випуску «Збірника матеріалів для описання місцевостей і племен Кавказу» (ЗМОМПК) зі слів учителя Беюк-Ведінського сільського училища Мір Гашим-бека Везірова[ru] опубліковано «Декілька відомостей про татарські[прим. 1] повір'я», де наведено повір'я про джинів, девів, шайтана, явища природи, вогонь і воду, тварин, птахів і комах, злого духа Хал-Анасі, відносинах духів, мертвих тощо.[6] В 17-му випуску ЗМОМПК зі слів учителя Бакинської II російсько-татарської школи М. Ефендієва під заголовком «З повір'їв татар Шемаханського повіту» наведено повір'я про небо, Сонце, Місяць, падіння зірок, райське дерево, веселку, затемнення Сонця і Місяця, грім і дощ, шайтана, чаклунство, ворожіння, пристріт, лісовика, водяного тощо[7]  В деяких працях таких вчених, як Мірза Казембек і Аббаскулі-ага Бакіханов зустрічаються відомості про азербайджанську міфологію. Фольклористи 1920-х років також приділяли в своїх творах увагу азербайджанській міфології. З цієї точки зору статті вченого-письменника Ю. В. Чеменземінлі мають особливе значення[7]. Чеменземінлі був також першим з азербайджанських дослідників, які виявили ініціативу відновлення азербайджанських міфів на основі казок[8]. Про азербайджанські міфи писали такі вчені як М. Тахмасіб[ru], А. Багрі, В. Велієв, А. Набієв. Найбільше дослідження про азербайджанські міфи в 1980-х роках вів Міралі Сеїдов. Класифікацію і таблиці азербайджанських міфів на основі цифр запропонував Азад Набієв[7]. Від початку 1970-х років значну увагу було приділено збиранню і публікації азербайджанської міфології. Опубліковано книги, що включають і азербайджанські міфи. Серед них «Азербайджанські казки, міфи, легенди» (Баку, 1988, упорядник А. Набієв), «Азербайджанські міфологічні тексти» (Баку, 1988, азербайджанською мовою), «Чарівні колоски (Азербайджанські міфи)», складені А. Набієвым (Баку, 1990)[7]. Персонажі і сюжети міфівВ азербайджанській міфології зустрічаються такі міфічні і напівміфічні істоти, як циклопи, деви, дракони[1]. Дракон в азербайджанській міфології має двояку позицію, символізуючи з одного боку божественну силу, дощі, води, родючість і достаток, а з іншого — злі і темні сили[9]. У деяких міфах дракони це великі змії, але насправді змії значно більші, а щоб люди не боялися, Аллах зробив їх в очах людини маленькими. Дракони в азербайджанських міфах бувають також три-, семи — і сорокаголовими і щоб його вбити герой має відрубати всі голови. У деяких же випадках відрубана голова дракона може відродитися і напасти на героя[10]. В деяких міфах дракони ототожнюються з хмарою, що закриває сонце, а в інших — пожирають яйця птаха Сімург (наприклад у «Сказанні про Мелік Мамеда»)[11]. В міфології азербайджанців в образі дракона (часто багатоголового) зазвичай зображався злий демон аждарха (аждаһа), що сходить до іранського Ажі-Дахака[ru]. В міфах азербайджанців аждарха пов'язаний з водою, з дощовими хмарами. Зокрема, за азербайджанськими уявленнями, аждарха живе в озері. В деяких азербайджанських міфах аждарха поселяється в череві вагітної жінки і вбиває дитину[12].  Одним з міфологічних образів, поширених в азербайджанській усній народній творчості є пері, що виглядають, у порівнянні з драконами і девами, більш позитивними, в образі прекрасних дів з білою шкірою і довгими волоссям. Мешкають пері, як правило, в гарних садах і палацах, купаючись у ставках. Також пері здатні перетворюватися на птахів, голубів і відлітати в інші країни[11]. В азербайджанців існує особливий різновид пері — водяні пері (су пярісі), що мають характер «господинь води»[13]. В міфології азербайджанців зустрічається також Агач-Кіші[ru], відомий також як Меша-Адам («лісова людина») — дух, який живе в гірських лісах і уявляється в образі волохатих істот[14], і Гюльябані[ru] (також гуляйбани, біабан-гулі) — злий дух, що живе в степу або на цвинтарі і лякає нічних подорожніх. Гюльябані, за повір'ями азербайджанців, має риси перевертня, ночами любить їздити на коні, заплутує йому гриву. Якщо ж зловити Гюльябані й увіткнути в комір його одягу голку, він стане працювати на людину, але буде робити все навпаки[15]. В азербайджанську міфологію входять також міфи про тотеми, наприклад, тотем вовка, зайця, бика тощо[16] (докладніше див. відповідний розділ).  Також в азербайджанській міфології спостерігаються сюжети, пов'язані з перетворенням людини на звіра чи навпаки, причому, нерідко в подвоєнні — родичів або навіть близнюків. Приміром, є міфічне уявлення, пов'язане з птахом Ісаг-Мусаг. Брати-близнюки ж Акіл-Бакіл об'єднавшись в міфічному поданні, стали сприйматися як дещо ціле, підтвердженням чому служить подальша еволюція Бакіла в азербайджанському фольклорі[17]. Азербайджанці мають також перекази та міфи про печерних мешканців — карликів (аджинна, джиртдана) або велетнів (девів), які колись мешкали в підземних оселях або глибоких печерах, охороняючи в сорока кімнатах, за сорока замками казкові скарби — золото, перли і незліченну кількість різних дорогоцінних каменів. Азербайджанські міфи розповідають навіть про одноокого велетня Тепегеза, який жив зі стадом овець у печерних оселях. На території Азербайджану збереглися руїни мегалітичних споруд з величезних необтесаних каменів, будівельників яких азербайджанські легенди і перекази змальовують велетнями, зростом біля 30 м. У всіх азербайджанських переказах боротьба людини з троглодитами, велетнями і чудовиськами, закінчується повною перемогою людини, попри перевагу їх фізичної сили[18]. Деви належать до міфічних образів, що найчастіше зустрічаються в азербайджанських казках. Вони, як правило, великого зросту, некрасиві, покриті шерстю і фізично сильні, охороняють скарби і часто викрадають дівчат. У деяких міфах, душа девів укладена в маленькій пташці у скляній пляшечці. Бувають також три-, семи — і сорокаголові деви. В деяких переказах, проте, зустрічаються і позитивні деви, наприклад, у сказанні «Шахзаде Муталіб»[19]. Класифікація міфологічних уявленьАзербайджанський дослідник Рамазан Гафарли в своїй монографії «Азербайджанська міфологія» наводить таку класифікацію азербайджанських міфологічних уявлень: тотемізм, анімізм, аніматизм, антропоморфізм, магія, фетишизм і культи[20]. Міфи, пов'язані з тотемамиВ азербайджанській міфології існує велика кількість міфів, пов'язаних з тотемами[21], коли простежується родинний зв'язок члена громади з якоюсь твариною чи рослиною. Бували випадки, коли те чи інше плем'я навіть носило назву тотема[22]. В азербайджанських повір'ях зустрічаються ставлення до вовка, оленя, корові, білого птаха, змії, леву, дереву як до тотема[23].  Азербайджанський народ створив велику кількість міфів про різних домашніх і диких звірів і птахів. Частину з них опубліковано в XIX столітті, а частину в книзі А. Багрі «Фольклор Азербайджану і прилеглих країн» (1930). Приміром, існує міф про пророка Ібрагіма Халіла і ластівку, згідно з яким ластівки є священними птахами, вбивати яких гріх. Також є міф про птаха турача — символ краси[24]. Один з міфів присвячено бику; згідно з ним, Земля стоїть на рогах Золотого Бика[25]. Велика кількість азербайджанських міфів присвячено вовкові. Існують міфи, що виводять вовка в образі сонця і його променів. Витоки цих уявлень лежать в епічній пам'ятці «Огуз-наме». У міфі «Син вовка» розповідається про хлопчика, якого вигодувала вовчиця, що дало юнакові велику силу, перетворивши його на захисника свого народу. В іншому міфі «Вовк-спаситель» священний вовк рятує тюрків, показавши їм шлях до порятунку. У присвячених зміям більш ранніх міфах і легендах, змії добрі, надають силу і здатні навчати людину мові тварин. Вони часто лежать на скарбах і можуть поділитися ними з людиною. В деяких міфах змії навіть живуть з людиною і допомагають їй. Однак, з часом змії в міфах набувають негативного образу, бувши відомими як отруйні істоти[26]. Анимистические поданняАнімістичні уявлення полягають у вірі в існування душі в усіх об'єктів природи. В багатьох азербайджанських повір'ях є відомості про наявність душі в неживих предметів. Приміром, є повір'я про те, що не можна рубати інжирне дерево, інакше його дух може озлобитися і нашкодити людині. Також у народі кажуть, що якщо вилити на землю гарячу воду, то можна завдати шкоди душі землі, або попереджають, що, кидаючи в птаха камінь, треба боятися його духа. В азербайджанській епічній традиції збереглися сліди ідеї про збереження душі в інших місцях[27]. Аніматистичні уявленняАніматистичні уявлення в азербайджанській міфології полягають у висуванні на передній план вічності душі померлого. За цими міфами, душа людини продовжує жити навіть після смерті тіла. Такі міфи знаходять своє відображення в деяких поховальних обрядах минулого, коли разом з померлими ховали деякі речі та їжу. Наприклад, у деяких могильниках у Шекінському районі, були виявлено посудини з їжею, прикраси, посох, а також стріли, необхідні померлому для полювання в потойбічному світі[28]. Антропоморфічні уявлення Антропоморфічні подання полягають у вірі в те, що людські риси характерні не тільки людині, але і явищам природи, тваринам і птахам, небесним тілам, предметам[28]. В азербайджанській міфології багато об'єктів, починаючи з каменів і закінчуючи небесними тілами, такими як Сонце, Місяць, Зірки, здатні, як людина, говорити, думати, творити[29]. Магічні уявленняМагічні уявлення в азербайджанській міфології являють собою комплекс зачарувань, чаклунства, чарівництва, талісманів, ворожінь і молитов[30]. До прикладу, в минулому азербайджанці для того, щоб прибрати переляк з тіла, давали зляканому воду, куди попередньо опускали дверний засув. Отриманий розчин, згідно з повір'ям, володів магічною силою, здатною вилікувати людину від переляку. Крім цього, для лікування використовували козячий жир, а для того, щоб не пустити в будинок поганий пристріт, вішали на вхідні двері колючку, гілки колючих дерев або ж гілки гармали. А для того, щоб уберегти сад від шкоди, на паркан вішали череп собаки[31]. Фетишизм і культи Фетишизм у міфологічних уявленнях азербайджанців займає особливе положення. В різні періоди історії азербайджанського народу була притаманна особливість обожнювання як невеликих предметів (предметів побуту, зброї), так і джерел, пагорбів, скель. Ці об'єкти з часом перетворювалися на місця набуття людиною надії на що-небудь. У багатьох азербайджанських переказах чарівні предмети здатні творити чудеса[33]. Ці вірування з часом спричиняли появу міфів про культові місця[34]. До таких культових місць зокрема належали гори. В деяких баяти, азербайджанських фольклорних чотиривіршах, зустрічаються звернення до гір, як до старійшин[35]. Зустрічаються також рядки, що відбивають віру в святість гір[36]. До прикладу, в минулому азербайджанці шанували як священну гору Кошкар[32]. В азербайджанській міфології зустрічаються також сліди культів дерева, гір, скель, джерел, змії, бика, коня, вогнища, предків. В Шекі є святиня (пір) Бабаратма, а в Агдаші шановане місце Гюндогду баба, що являє собою могили шанованих людей[37]. Поширений і культ дерева. Навіть у наші дні в деяких місцях люди вішають клаптики тканини на шановані дерева. Приміром, у селищі Ілісу є старовинне горіхове дерево, називане «горіховим піром». До цього дерева приходять хворі в пошуках зцілення, а також жінки, що бажають завагітніти[38]. Це пов'язано з тим, що люди, бачачи як щороку плодоносить дерево, вірять у його чарівні і цілющі властивості. У містечку Карабулак, між Ілісу та Ґахом, розташоване старовинне кизилове дерево, називане «пір зогал», на гілках яких можна зустріти клаптики тканини, мотузки, паперові гроші, нитки, залишені паломниками[19]. Примітки
Література
|
.jpg)
