|
Алинджакала
Алінджакала[2], Алінджа-калу[3][4][5][6], або фортеця Алінджа[7] (азерб. Əlincə qalası), раніше[8] вірменською Ернджак[9] (вірм. Երնջակ) також носило назву Анарик (вірменською «неприступна»)[10] — фортеця, розташована на захід від села Ханега, неподалік від міста Джульфа в Азербайджані, на правому березі річки Алінджа (Алінджачай), на вершині гори Алінджа[11]. Фортеця була однією з найпотужніших оборонних споруд свого часу. НазваФортеця Алінджа або Алінджак (вірменською Ернджак, назва області у провінції Сюнік), нині на території Нахічевань в Азербайджані[9]. Свою назву область отримала від однойменної фортеці Ернджак. У свою чергу фортеця, на думку Івана Шопена, свою назву отримала на честь вірменської княгині Ернджак, яка побудувала фортецю і назвав його своїм ім'ям. Місце вибране вірменської княжною для будівництва фортеці було настільки вдалим, що споруда також носила назву Анарік (з вірменського «неприступна»)[10]. Німецький філолог Генріх Хюбшман зазначає, що Ернджак пізніше називалася Алінджа[8]. За інформацією Смбата Тер-Аветисяна це сталося в XV столітті, коли фортеця «Ернджак» стала називатися «Алінджа-кала»[12]. Іван Шебликін зазначає що в XVI столітті фортеця вже згадується як Алінтчиа, Лиіджіа та Алінкріа[13]. Арабська назва фортеці — «Алінджак»[14], азербайджанська — «Алінджакала»[15]. Імовірно назва цієї фортеці у формі «Алинджа» зустрічається в середньовічному огузькому героїчному епосі «Кітабі Деде Коркут»: «По дорозі їм зустрілася фортеця Алинджа; там чорний тагавор влаштував загін, наповнив його з птахів гусьми, курми, із звірів козами, зайцями, зробив його пасткою для джигітів-огуз»[16]. В епосі фортеця відноситься до тих, які перебували в руках «кафірів», тобто християн[17]. Згідно з азербайджанськими авторами, фортеця була пов'язана з діяльністю атабеків і має старотюркську назву. На думку ж вірменських авторів, фортеця «одне з найдавніших вірменських поселень, одна з найдавніших княжих резиденцій у Вірменії». Обидві думки, особливо азербайджанська, критикуються російським істориком Віктором Шнірельманом як приклад етноцентристського підходу в історіографії. Так, як зазначає Шнірельман, азербайджанська школа історіографії «будь-якими засобами прагне позбавити історію Азербайджану вірменської присутності». ІсторіяЗгідно з даними, отриманими в 1929 році в результаті експедиції КІАІ, фортеця Ернджак не раз згадується в перших століттях нашої ери, була заснована сюнікськими феодалами і належала вірменському роду Сюні. Перебуваючи перед входом Зангезурського хребта, фортеця Ернджак захищала володіння нахарарів[12][18]. Роберт Хьюсен згадує фортецю Ернджак як мінімум з часів арабського завоювання в 821 році[19]. У джерелах ця фортеця вперше згадується в X столітті у Ованеса Драсханакертци[20] під час облоги її відомим полководцем арабів саджидським еміром Юсуфом ібн Абу Саджем, в дні царювання вірменського царя Смбата I Багратуні[13]. Британський вчений Ентоні Істмунд[21] і американський вчений Лінн Джонс згадують опір Смбата I Юсуфа ібн Абу Саджу в фортеці Ернджак у 914 році. Джонс вважає, що в 913 році фортеця належала роду Багратуні. У 914 році Юсуф, бажаючи примусити до здачі фортеці, вбив перед цією фортецею Смбата I Багратуні[13]. Що сталося з цією фортецею до XIII століття залишається невідомим[13]. Вірменський історик XIII століття Степанос Орбелян, повідомляючи про відомі фортеці, згадує також про фортецю Ернджак[22]:
При главі палацової адміністрації Держави Ільдегізидів Джахан-Пехлеване у фортеці Алінджа-калу Ільдегізидів зберігалася основна скарбниця іракських Сельджукидів[5]. У 1225 році у фортеці Алінджа помер останній правитель держави Ільдегізидів Музаффар ад-Дін Узбек[23]. На початку XIII століття області Ернджак і Чахук вірменської історичної області Сюнік перейшли від Ільдегізидів до Елікуму Орбеляну[24]. За даними вірменських середньовічних авторів, «до появи татар[прим. 2], перський атабек[прим. 3] або султан фортеці „Єрінджак“ Джахук (область) з межами подарував Елікуму Орбелянцу. Його діти у татар були у великій пошані, й посіли її». За інформацією відомого британського медієвісті Стівена Рансімана фортеця Еренджак можливо була резиденцією однієї з гілок вірменського княжого роду Орбелян, які володіли цією частиною Сюніка[25]. Можливо, що християни довгий час володіли фортецею, бо католицькі місіонери без страху проживали в селах цієї області до XIV століття, що підтверджується напівстертою припискою в одній книжці від 1353 року[13]. У 1388/1389 році правитель фортеці Алінджа Ходжа Джоухар, поширивши свою владу на територію аж до Капана, став претендувати і на Тебріз. Візиром у нього був Імад ад-Дін, а головним еміром — Алтун. У цьому ж році еміри Алінджа Шейх Аділь Мухаммед і Мухаммед Халіл Джаханшахі напали на Тебріз і вбили його правителя Кара-Бастама. Ходжа Джоухар, прибувши до міста, призначив у ньому правителем свого візира еміра Імад ад-Діна, а сам повернувся до Алінджи[26]. Після смерті Ходжі Джоухура в 1389/1390 році правителем фортеці став емір Алтун, який також намагався захопити Тебріз в 1390/1391 році, однак, отримавши відсіч, був змушений повернутися в Алинджу. Напередодні другого нашестя Тамерлана фортецею Алінджа та її околицями правил емір Алтун[27]. Взяття фортеці Тимуридами В 1387 році війська Тамерлана вторглися до Азербайджану (область головним чином на південь від річки Аракс). Розбивши війська Джелаїрідів, Тамерлан опанував Тебризом[28] В цей час історичний регіон Вірменія переживає тривалу татарську навалу[29]. Тоді, протягом 1386—1403 рр. мали місце, мабуть, найжорстокіші вторгнення в регіон ззовні[30]. Ці нашестя Тамерлана були останніми з великих нападів на Вірменське нагір'я з Центральної Азії[30]. Захисники фортеці Алінджакала надавали найстійкіший опір загарбникам. Тоді обложені з допомогою грузинських загонів обороняли фортецю від військ Тамерлана та його сина Міраншаха. Відомо також, що у 1394 році Міраншах, який обложив Алинджакалу, власноруч убив у цій фортеці перського поета і містика Фазлаллаха Наїмі[31]. Будучи в Хаштруді, Тамерлан відправив частину військ під проводом свого сина Шахруха в Ерзурум, а сам через Тебріз попрямував в Нахічевань. В цей час еміру Фіруз-шаху вдалося взяти Алінджу[32]. Так, у 1400/1401 році війська Тамерлана, завоювавши Сівас, Малатью, рушили на Арабський Ірак. Тут же Тамерлан і отримав звістку про взяття фортеці Алінджа еміром Фіруз-шахом[33]. За наказом Тамерлана захисники фортеці, в тому числі емір Ахмед Огулшай, були страчені. Спеціально прибувши до Алінджи з Нахічевані, Тамерлан призначив начальником фортеці мелека Мухаммеда Обахі[32]. Фортеця відіграла значну роль у період Тимуридів і Туркоман[9]. Подальша історія фортеціЗа описом іспанського мандрівника XV століття Руй Гонсалеса де Клавіхо, Алінджа стояла на високій крутій горі, яка внизу була оточена стінами з вежами; всередині стін, на схилах (нижніх) гори було багато виноградників, садів, оброблюваних полів, пасовищ, джерел і цистерн води; на самому верху гори знаходився власне замок або цитадель[34]. У XV столітті правитель держави Кара-Коюнлу Кара-Юсуф віддав Нахічевань і фортецю Алінджа кази Імад ад-Діну, який запросив для охорони фортеці туркоманських емірів Хаджі Курчі, Джамал ад-Діна і Шахріяра. Однак, ці еміри організували проти Імад ад-Діна змову, вбили його і його братів, і запросили до фортеці сина Кара-Юсуфа Іскендера, улус якого знаходився недалеко від Нахічевані, і запропонували йому стати її правителем. Іскендер після прибуття в фортецю повідомив про це свого батька. Той затвердив його правителем області Нахічевань і фортеці Алинджою. Новий правитель призначив своїм сахіб-диваном Шахріяра, хаджі-сараєм — Джамал ад-Діна і воєначальником — Хаджі Курчі[35]. У 1434 році зазнав поразки від Шахруха, сина Тамерлана, Іскендер сховався у фортеці Алінджа[36]. У серпні 1435 року Іскендер був розбитий тимуридськими і ширванськими військами і втік в Малу Азію. Султан Шахрух доручив управління країною Джаханшаху, братові Іскендера. Вигнаний Іскендер, втім, ще раз намагався повернути собі престол з допомогою османів і мамлюкського султана Єгипту, але був розбитий Джаханшахом і обложений у фортеці Алинджа. Син Іскендера, юний Шах-Кубад, таємно вступив в зв'язок з однією з наложниць гарему батька, за її навіюванню, вночі під час сну зарізав п'яного батька в його спальні, а голову послав Джаханшаху. Втім, Джаханшах влаштував Іскендеру урочисті похорони і в 1437 році спорудив над його могилою в Тебрізі величний мавзолей[37]. У фортеці постійно перебувало 200 воїнів, які отримували кожні три місяці платню і провіант. На утримання фортеці щорічно витрачалися великі суми, лягали тягарем на раятів краю[38]. За правління онука Тамерлана Мірзи Омара за сприяння тебрізького[38] кази Імам ад-Діна Нахічевані і за наказом Джаханшаха фортеця Алінджа була зруйнована. За це газі виплатив у розмірі 50 тисяч динарів кебеки еміру Джаханшаху. Пізніше за наказом султана Ахмеда Імам ад-Дін відновив фортецю[39]. У XVI столітті фортеця згадується під назвою Алінтчіа, Лінджіа та Алінкріа[13]. До початку XVII століття в областях Ернджак, Нахічевань і Джахук проживало близько 19 тисяч вірмен католиків[40]. У XVII столітті володар Єревана Аміргюне-хан (1603 рік) перебував у фортеці і коли почув про набіги османів на Гегамську країну — послав на них Датабека і відігнав їх від кордонів Кота[13]. Згодом під час російсько-перської війни тут знаходилися перські війська. Після них — нечисленні російські загони[13]. У Алішана в його «Сісакані» (Венеція, 1893 рік) є згадка і опис фортеці: БудівляУ фортеці є численні гідротехнічні, оборонні, житлові та палацові споруди які займають вершину гори та її схили. Потужні ряди кам'яних стін в кілька ліній йдуть від підніжжя гори до вершини. У тіні були вкриті басейни-цистерни, які збирали колись дощову і талу воду. У фортеці Алинджа-Калу також зберігалася головна скарбниця Ільдегізидів[5]. В 1851 році, Іван Шопен відзначав, що всередині фортеці знаходиться добре збережений вірменський монастир званий Ванк-Ернджака, де зберігалися мощі святого Григорія[10]. У 1936 році експедицією Азербайджанської філії Академії наук СРСР на обстеженій скелястій вершині в Алінджакалі був виявлений ряд штучних споруд, деякі з яких мали характер водосховищ, висічених у скелях[41]. Примітки
Література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||
