Бахмані — перша мусульманська держава на півдні Індії. Заснована 1347 року на заході Деканураджами, повсталими проти Делійського султанату. Після розпаду держави Бахманідів у 1518-25 роках на її місці утворилися султанати Біджапур (династія Аділ-шахів), Берар (династія Імад-шахів), Ахмеднагар (династія Нізам-шахів), Бідар (династія Барід-шахів) і Голконда (династія Кутб-шахів)).
На чолі держави стояли султани з династії Бахманідів, що правили з міста Гулбарга. 1429 року столицю перенесли до Бідара. На південь від річки Крішна знаходилась Віджаянагарська імперія, з якою протягом всієї своєї історії султанат вів запеклу боротьбу.
На початку 1470-х років Бахманідську державу та її головні центри (Бідар і Голконду) з торговими цілями об'їхав тверський купець Афанасій Нікітін. Про його подорожі розповідається в «Ходінні за три моря». В цей час держава досягла нового піднесення завдяки діяльності першого міністра Махмуда Гавана.
Ansari, N. H. (1988). Bahmanid dynasty. Encyclopaedia Iranica, Vol. III, Fasc. 5. с. 494—499. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 12 серпня 2020.