Столи́ця — офіційне головне місто держави або адміністративного утворення федеративної чи конфедеративної держави (такого як область, край, автономна республіка, провінція, штат, департамент), у якому зазвичай розташовані вищі органи влади та управління: Резиденція глави держави (території) (монарха, президента, губернатора), парламент, центральні міністерства і відомства, Верховний суд. Деякі з цих структур можуть розташовуватися в інших містах держави.
Походження слова
Особливу роль в усіх державах відіграє столиця, яка є не лише головним її містом, адміністративно-політичним центром, а й певним символом держави і нації. Звідси й поширені в засобах масової інформації вирази «позиція Вашингтона», «рука Москви», «невдоволення Лондона» та ін.
«Столом» у древній Русі називалось місце, де сидів князь під час урочистих нарад і прийомів; звідси назва «стольний город», «столиця».[1] Тому і на перших руських монетах, карбованих в Києві, можна прочитати напис: «Володимиръ на столѣ, а се єго сърѣбро», тобто «Володимир на престолі, а це його срібло».[1]
Значення столиці в житті будь-якої країни дуже велике й у багатьох випадках постійно зростає. У переважній більшості держав столиця є не лише зосередженням органів державної влади та державного управління, судових, військово-стратегічних та інших установ, а й основним економічним центром країни. Іноді ці функції аж занадто гіпертрофовані. Так, більше половини промислової продукції великої країни Аргентини випускається у Великому Буенос-Айресі.
Станом на 2016 рік у Європі найбільше населення сконцентроване біля столиць на Мальті (90 %), а найменше — у Швейцарії (5 %). Україна знаходиться на передостанньому місці із 7 %. Більшість країн має показники від 10 до 33 %, за винятком Мальти, Прибалтики, Ісландії та Ірландії.[2][3]
Столиця держави переважно володіє і найбільшою кількістю функцій, які вона виконує. Тому вона відрізняється від інших міст держави великою притягальною силою для її громадян, які намагаються якнайповніше себе реалізувати. Звичайно, найважливішою функцією столиці є управління політичною діяльністю країни, як внутрішньою, так і зовнішньою. З цією метою столиця має бути забезпечена найкращою інфраструктуроютранспорту та зв'язку.
Виникнення столиць
Виникнення столиць тісно пов'язане з історією утвердження державності, тому для кожної столиці є своя історія виникнення і подальшого розвитку. За походженням розрізняють такі столиці країн світу: родові, історичні міста, штучні столиці, ситуаційні столиці, політичні столиці.
Родові — виникали з укріплених населених пунктів, які належали владним особам (князям, королям, гетьманам тощо). Це були, як правило, не найбільші міста, і з часом вони втрачали статус столиці. В Європі найвідомішими є іспанське Толедо, польський Краків, українські Чигирин і Батурин тощо.
Історичні міста — столиці, які виникли як політичні й управлінські центри на основі найвигіднішого географічного положення в нації та державі, які народжувалися. Це Лондон, Рим, Париж, Київ, Будапешт, Прага, Стокгольм та ін. Вони є найпоширенішими і найстійкішими.
Ситуативні столиці — виникають, як правило під час війни або масштабних природно-кліматичних катаклізмів. Так, коли російські війська захопили Київ на початку 1920-х років, столицю УНР було перенесено до Кам'янця-Подільського. Внаслідок окупації Парижа німецькими військами під час Другої світової війни столиця Франції була перенесена до міста Віші. Такою ж столицею було й місто Чунцін у Китаї.
Штучні столиці створювалися колоніальною адміністрацією як центри управління певними захопленими метрополією володіннями інших держав і націй. В Україні за часів російського імперського панування в різні століття штучно створеними Росією столицями України були Глухів та Харків.
Політичні столиці створюються в тій чи іншій державі для вирішення різноманітних політичних проблем, зокрема встановлення політичної рівноваги між окремими її регіонами. Тому їх будують або на межі цих антагоністичних регіонів, або ж виносять її як форпост загальнодержавної політики в саме серце одного з проблемних регіонів. Найвідомішими з них є Вашингтон, Оттава, Абуджа, Канберра, Астана, Анкара, Бразиліа тощо. Будівництво останньої взагалі мало на меті прискорення економічного освоєння внутрішніх малозаселених районів Бразилії.
Сучасні столиці
Країни, столиці яких не є найбільшими містами цих країн
Країни, столиці яких розташовані на узбережжі та мають вихід до моря
Тегеран, столиця та найбільше місто Ірану, також був столицею Перської імперії в останні два століття існування держави разом з Ельбурсом на задньому плані
Графства у Великій Британії мають історичні повітові міста, які часто не є найбільшим поселенням у межах округу і часто не є адміністративними центрами, оскільки багато історичних округів є лише церемоніальними, а адміністративні межі різні.
Згідно з конституцією Ізраїлю столицею держави є Єрусалим. Одночасно це місто, згідно з основним законом, є столицею частково визнаної Палестинської держави. У міжнародному суспільстві статус Єрусалиму є предметом для суперечок[4][5][6].
Керуючі організації іноді планують, проєктують і будують нові столичні міста для розміщення урядових установ або підрозділів. Серед свідомо спланованих і розроблених столиць є:
Вони включають один або обидва з наступних критеріїв:
Навмисно сплановане місто, яке було побудовано прямо для розміщення місцеперебування уряду, замінивши столицю, що перебувала у створеному центрі населення. Існували різні причини для цього, включаючи перенаселеність у цій великій столичній області, і бажання розмістити столицю в місці з кращим кліматом (зазвичай менш тропічним).
Місто, яке було вибрано як компроміс між двома або більше містами (або іншими політичними відділами), жодне з яких не було готове поступитися іншим привілеєм бути столицею. Зазвичай, нова столиця географічно розташована приблизно на рівній відстані між конкуруючими населеними пунктами.
Оттава, Канада, розташоване уздовж кордону між провінціямиОнтаріо і Квебеком — двома найбільш густонаселеними з десяти провінцій — і посередині між відповідними провінційними столицями, Торонто (столицею провінції Онтаріо) і Квебек (столицею провінції Квебек).
Веллінгтон став столицею Нової Зеландії 1865 року. Він розташований на південній околиці Північного островаНової Зеландії, менший з двох головних островів Нової Зеландії (який згодом став більш густонаселеним островом[8]) безпосередньо через протоку Кука з Південного острову. Попередня столиця, Окленд, знаходиться на півночі Північного острова; цьому кроку передувала тривала суперечка за більш центральне місце для парламенту.[9]
Манагуа, Нікарагуа, вибраний як компроміс між Леоном і Гранадою, які також були пов'язані з ліберальними і консервативними політичними фракціями відповідно.
Зміни політичного режиму нації іноді призводять до призначення нової столиці. Ново-незалежний Казахстан переніс свою столицю до існуючого міста Астана після розпаду Радянського Союзу. Найп'їдо було засноване у М'янмі, замінивши колишню столицю, Янгон, через те, що він, як стверджували, був занадто переповнений.[10]
Штаб-квартири міжурядових організацій
Центральні установи Організації Об'єднаних Націй — Нью-Йорк
Організація Об'єднаних Націй — Нью-Йорк є основним місцем зустрічі вищих органів ООН, але існують її структури в інших містах, зокрема у Відні, Женеві, Найробі і Гаазі
↑ абДетская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:218)
.jpg)
