|
Південний острів (Нова Зеландія)
Південний острів (англ. South Island, маорі: Te Wai Pounamu) — один з островів на яких розташована Нова Зеландія, знаходиться в південній частині Тихого океану на південному сході від Австралії. ГеографіяОстрів витягнутий з північного сходу на південний захід на 840 км. Від Північного острова відокремлюється протокою Кука, від острова Стюарт — протокою Фово. Із заходу омивається водами Тасманова моря, зі сходу і південного сходу — водами Тихого океану. Площа острова — 151 215 км². Природа островаУ західній частині острова підноситься пасмо складчастих гір — Південні Альпи, в межах яких знаходиться покрита сніжною шапкою найвища вершина гора Кука (3754 м). У горах нараховується 360 льодовиків, найбільші з яких — Тасман (довжина 29 км, площа 156 км²), Франца-Йосифа, Аспайрінг і Фокс. Характерні глибокі U-подібні долини, сильно розчленований рельєф і холодні озера довгастої форми — Те-Анау, Манапоурі, Вакатіпу, Ванака, Гавеа, Пукакі, Текапо, Колрідж, Роторуа та інші. Кентерберійська рівнина — найбільша у Новій Зеландії низовина протяжністю близько 320 км і шириною 64 км — знаходиться на сході острова. Вона складена потужними галечниками, перекритими шаром тонкозернистих пісків і глини товщиною до 3 м. На півдні лежить низовина Саутленд, друга за площею. На північному сході розташовані дві невеликі низовини — Нельсон і Марлборо. Є річки льодовикового живлення — Ваїмакарірі, Ракаїа і Рангітата, води яких звичайно лише частково заповнюють вислане галькою річище. Найповноводніша річка Південного острова і країни — Клута (322 км), що дренує плато Отаґо. На острові створено кілька національних парків, в тому числі Абель-Тасман, Нельсон-Лейк, Папароа, Артурс-Пасс, Маунт-Аспайрінґ, Маунт-Кук, Вестленд і Фіордланд, найбільший національний парк острова, який поступається площею лише кільком національним паркам світу (Серенгеті, Вуд-Буффало …). Крім національних парків на острові також створені великі лісопарки — Вікторія, Крейгіберн, Лейк-Сампер. КліматКлімат на Південному острові в основному помірний. Середня температура становить 8 °C. Січень і лютий — найтепліші місяці, в той час як липень найхолодніший. Історичні максимуми і мінімуми: 42,4 °C (Ранджіора, Кентербері) і -21,6 °C (Офір, Отаго). Західні вітри, що панують в цих широтах, і високі гірські ланцюги Південних Альп зумовлюють те, що кліматичні умови суттєво різняться у різних регіонах — від вкрай вологого клімату на західному узбережжі до напівпосушливого в міжгірській западині Маккензі у Кентербері. Так в Крайстчерчі (на східному узбережжі) випадає щорічно 620 мм атмосферних опадів, в Інверкаргіллі (на південному узбережжі) — 1150 мм, і в Греймуті (на західному узбережжі) — 2440 мм. ЕкономікаУ 2017 році ВВП Південного острова оцінювався в 61,5 млрд новозеландських доларів, що становить 22,7 % національного ВВП Нової Зеландії.[1] Головні галузі господарства: сільське господарство, енергетика, газодобування, туризм. ЕнергетикаПівденний острів є важливим центром виробництва електроенергії, особливо в південній частині острова. У 2010 році електростанції острова виробили 18 010 ГВт-год електроенергії, що становить 41,5 % від загального обсягу виробництва електроенергії в Новій Зеландії. Майже вся електроенергія острова (98,7 %) виробляється гідроелектростанціями, а більша частина решти виробляється вітровими електростанціями.[2] Гідроелектростанції на річках Вайтакі, Клута й озері Манапуорі разом виробляють майже 92 % електроенергії острова. На річці Вайтакі побудований найбільший в країні каскад гідроелектростанцій (1738 МВт встановленої потужності), що складається з дев'яти електростанцій, введених в дію в період з 1936 по 1985 рік, і які виробляють близько 7600 ГВт-годин на рік (близько 18 % виробництва електроенергії в Новій Зеландії[3] і більш 30 % всієї її гідроелектроенергії[4]). Річка Клута має дві основні станції, що виробляють електроенергію: гребля Клайд (432 МВт, введена в експлуатацію в 1992 році) і Роксбургська гребля (360 МВт, введена в експлуатацію в 1962 році). ГЕС Манапоурі — це найбільша гідроелектростанція в країні, яка розташована в Саутленді та має 730 МВт встановленої потужності і виробляє 4800 ГВт-годин лектроенергії на рік. У той час як більша частина електроенергії, що виробляється на Південному острові, транспортується через мережу 220 кВ в основні центри споживання, включаючи Крайстчерч, Данідін та алюмінієвий завод в Тіваї-Пойнт, близько однієї шостої електроенергії передається через міжострівну лінію електропередач на Північний острів, щоб задовольнити зростаючі потреби острова. 1965 року була введена в експлуатацію міжострівна лінія постійного струму довжиною 611 км, що з'єднує ГЕС Benmore на річці Вайтакі в регіоні Кентербері з підстанцією Гейвордс у місті Ловер-Гатт на Північному острові. Хоча більшу частину часу Південний острів передає електроенергію на Північний острів по міжострівній лінії, у періоди низького виробництва електроенергіі на гідроелектростанціях та ж лінія використовується для передачі електроенергії з Північного острова на Південний. ТранспортПівденний острів має мережу Державного Шосе 4 921 км. Мережа залізниці Південного острову має дві головні лінії, дві вторинні лінії, і декілька залізничних тупикових відгалужень. НаселенняНаселення Південного острова становить 1 135 500 осіб (червень 2018 року). Це населення є більш одноманітним, ніж на Північному острові. За даними перепису населення та жителів 2013 року 88,2 відсотка жителів острова визначили європейську етнічну приналежність, 8,7 відсотка — маорі, 5,6 відсотка — азіати, 2,2 відсотки мають тихоокеанське походження, 0,8 відсотка — середньосхідне, латиноамериканське або африканське походження та 2,1 відсотка — інший етнос (головним чином «новозеландці»). Вісімнадцять відсотків населення Південного острова народилися за кордоном, порівняно з 27,5 відсотками на Північному острові. Британські острови — це найбільший регіон походження, на який припадає 37,9 відсотків населення, що народилося за кордоном. Близько 48,6 відсотків населення сповідують християнство, а 3,1 відсотка — нехристиянські релігії, тоді як 45,8 відсотків — нерелігійні. Англіканство є найбільшою християнською конфесією на Південному острові (12,7 %), далі слідують католицизм (12,1 %) та пресвітеріанство (1,7 %).
Адміністративний устрійАдміністративно острів розподілений на 7 регіонів, котрі у своєму складі мають 23 територіальних управління.
Землетруси 2010–2011 роківВересень 2010 рокуЗемлетрус магнітудою 7,1 стався на Південному острові Нової Зеландії 4 вересня 2010 року о 4 годині 35 хвилин за місцевим часом.[7] Землетрус стався на глибині 10 кілометрів і загиблих не було. Епіцентр знаходився за 40 кілометрів на захід від Крайстчерча, за 10 км на південний схід від Дарфілда[8], за 295 кілометрів на південний захід від Веллінгтона і за 320 кілометрів на північний схід від Данідіна. Були порушені газопровідні та водопровідні мережі, а три чверті міста залишилося без електрики. Серед споруд, постраждалих від нестачі електроенергії, була лікарня в Крайстчерчі, яка змушена була використовувати аварійні генератори негайно після землетрусу.[9] Надзвичайне становище було оголошено 4 вересня о 10:16. Люди з центральної частини міста Крайстчерч були евакуйовані, а центральний діловий район міста залишався закритим до 5 вересня.[10] Була введена комендантська година з 7 вечора 4 вересня до 7 ранку 5 вересня.[11] Усі школи були закриті до 8 вересня, щоб їх можна було перевірити. Міжнародний аеропорт Крайстчерча був закритий після землетрусу. Він знову відкрився о 13:30 після огляду основної злітно-посадкової смуги.[12] У перші 48 годин зафіксовано 63 афтершоки, з них 3 мали магнітуду 5,2. За даними казначейства Нової Зеландії, загальні витрати на страхування цієї події сягнули до 11 мільярдів доларів. Лютий 2011Мощний поштовх магнітудою 6,3 стався 22 лютого 2011 року о 12:51. Епицентр землетрусу знаходився за 10 км на південний схід від Крайстчерча у портовому місті Літтелтон, на глибині лише 5 км.[13] Хоча магнітуда землетрусу була нижчою, ніж магнітуда землетрусу у вересні 2010 року, інтенсивність землетрусу була набагато більшою (VIII за шкалою Меркаллі). Землетрус став одним з найсильніших у світі, серед зареєстрованих в міських районах, через малу глубину та близькість до епіцентру.[14] Попередні оцінки показали, що близько третини будівель в Центральному діловому районі повинно бути знесено. На відміну від вересневого землетрусу 2010 року, лютневий землетрус 2011 відбувся в напружений будній день. Це, поряд з силою землетрусу і близькістю до центру міста, призвело до загибелі 181 особи.[15] Червень 2011 року13 червня 2011 року близько 13:00 за новозеландським часом у Крайстчерчі знову стався землетрус магнітудою 5,7, близько 14:20 — землетрус магнітудою 6,3. Епицентр землетрусів знаходився в тому ж місці, де і епіцентр лютневого землетрусу. Після землетрусу була зафіксована лише одна смерть, проте травм було багато. Галерея зображеньДив. такожПримітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
