* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Торріані.
Ріккардо Торріані або Річард Торріані (італ.Riccardo Torriani, Richard Torriani; 1 жовнтя 1911, Санкт-Моріц — 3 вересня 1988, Кур, Швейцарія) — швейцарський хокеїст, центральний нападник. Чемпіон Європи і призер Олімпійських ігор. Перший швейцарець у Залі слави Міжнародної федерації хокею з шайбою. Тривалий час був єдиним хокеїстом, якому вдалося виступати на Олімпіадах протягом 20 років.
Спортивна кар'єра
У родині Торріані був наймолодшим з шести дітей. В дитинстві отримав прізвисько «Бібі». Походження його невідоме, але пристало воно на все життя.
Перші хокейні успіхи прийшли у 1928 році. У складі «Санкт-Моріца» став чемпіоном Швейцарії. Того року його рідне місто приймало Олімпійські ігри. Бібі Торріані отримав запрошення до національної збірної і здобув бронзову олімпійську медаль.
Наступного сезону перейшов до «Давоса», з яким пов'язана вся подальша клубна кар'єра. З 1933 по 1948 рік грав в одній ланці з братами Гансом[it] і Фердинандом Каттіні[it]. Це тріо отримало назву «Штурм-Ні»[it][1][2], де Ні — останні дві літери у прізвищах кожного з спортсменів і вважається найсильнішою ланкою в історії швейцарського хокею. З «Давосом» Торріані здобув два десятка національних трофеїв і шість титулів переможця найстарішого міжнародного турніру — Кубка Шпенглера.
У збірній Торріані з братами Каттіні двічі став переможцем чемпіонатів Європи, здобували нагороди на чемпіонатах світу. Вершиною цієї ланки стала «бронза» на Олімпіаді 1948 року, яка вдруге проходила у рідному для Бібі Санкт-Моріці. Всього за двадцять років провів у національній збірній провів 111 матчів і закинув 105 шайб. 20 років виступів на Олімпіадах тривалий час було рекордом серед хокеїстів. Лише на іграх 2006 року його перевершив канадець Кріс Челіос (1984, 1998, 2002 і 2006 — 22 роки).
Наприкінці 40-х років став головним тренером збірної і привів її до перемоги на континентальній першості. У подольшому очолював збірну Італії і низку німецьких, італійських і швейцарських клубів.
1997 року Міжнародної федерації хокею заснувала Залу слави. Одним з тридцяти перших лауреатів став і Торріані. З гравців, пік кар'єри яких припав на 30-ті роки 20-ті століття, обрали лише двох — окрім Бібі ще канадця Джеррі Косбі[en].
Старший брат Конрад (1910 р.н.) виступав за збірну Швейцарії на трьох чемпіонатах світу (1930, 1933, 1934)[3]. Сини Марко і Романо захищали кольори «Базеля»[4][5].
.svg){kind=small}
