|
Вальтер Ульбріхт
 Ва́льтер У́льбріхт (нім. Walter Ernst Paul Ulbricht; нар. 30 червня 1893 — пом. 1 серпня 1973) — керівник НДР. Як Перший секретар ЦК Соціалістичної єдиної партії Німеччини в 1950–1971 роках відіграв значну роль у становленні НДР, у її відділенні та ізоляції від ФРН та Західної Європи; був ініціатором спорудження Берлінського муру. Партійна кар'єраНародився 30 червня 1893 року в місті Лейпциг в сім'ї столяра, починаючи з 1907 року також працював столяром. У 1912 році вступив до Соціал-демократичної партії Німеччини. У 1915 мобілізований. З 1918 — член «Союзу Спартака». Під час Листопадової революції 1918 року — член корпусної ради солдатських депутатів, згодом — Ради робітничих і солдатських депутатів Лейпцига. Один із засновників лейпцизької організації Комуністичної партії Німеччини (КПН). У 1919 році — член окружного комітету КПН у Середній Німеччині, редактор газети «Классенкампф». У 1921–1923 роках — політичний секретар окружної організації КПН в Тюрингії. У 1923 році його вперше обрано до ЦК, членом якого Ульбріхта безперервно обирали з 1927 року. У 1926–1928 роках — депутат ландтагу Саксонії, у 1928–1933 роках — Рейхстагу; у 1928–1929 роках — представник КПН при виконкомі Комінтерну. Після приходу до влади Гітлера працював у підпіллі, наприкінці 1933 року емігрував і незабаром переїхав до Москви. З 1935 року — член Політбюро, з 1938 — знову обіймає посаду представника КПН при виконкомі Комінтерну. Одночасно працює в німецькій редакції московського радіо. З початком німецько-радянської війни агітує серед військовополонених, під час Сталінградської битви через гучномовець агітував німецьких солдатів до здачі в полон; у 1943 році бере участь у створенні серед військовополонених національного комітету «Вільна Німеччина». Керівництво НДРУ 1945 році повертається до Німеччини. У 1946—1949 роках — заступник голови Соціалістичної єдиної партії Німеччини, з 1949 року — член Політбюро ЦК СЄПН, у 1949—1955 роках — заступник прем'єр-міністра НДР, з 1950 по 1973 роки — глава СЄПН (назва посади — спочатку генеральний секретар, з 1953 року — перший секретар ЦК). Одночасно був заступником прем'єр-міністра (до 1955), у 1955—1960 був першим заступником голови Ради Міністрів, у 1960—1971 роках — голова Національної ради оборони, з 1960 року — голова Державної ради НДР. Був відомий як сталініст; проголошений ним 1952 року курс на «поступове будівництво соціалізму» за радянським зразком викликав загальне невдоволення в країні і став причиною повстання в червні 1953 року, у ході якого Ульбріхт був змушений тікати під захист радянських військ в резиденцію радянської окупаційної адміністрації Карлсхорст. Повстання, придушене радянськими військами, зміцнило становище Ульбріхта, оскільки дозволило йому розправитися з внутрішньопартійною опозицією і змусило Москву відмовитися від думки змістити його, що виглядало б як прояв слабкості. Влітку 1961 року під час Берлінської кризи й наростаючої хвилі біженців з НДР до ФРН, приготування східно-німецької влади до закриття єдиної, що залишилась незакритою, ділянки німецько-німецького кордону в Берліні стали очевидні. Влітку 1961 року з НДР у ФРН через Берлін щодня емігрувало в середньому 1000 осіб (у липні 30 тис., в серпні 48 тис.). Однак на історичній урядовій прес-конференції для закордонних ЗМІ від 15 червня 1961, що сталася пізніше, на пряме запитання кореспондентки Frankfurter Rundschau Анне-Марі Дохер «… Чи означає по-вашому, що біля Потсдамських воріт буде зведено державний кордон?» — публічно заявив:
 Через неповних два місяці за його наказом без офіційного попередження вночі 13 серпня 1961 прикордонні війська НДР почали спішне будівництво ізоляційної стіни і прикордонних укріплень навколо Західного Берліна. Таким чином Вальтер Ульбріхт виявився державним діячем, чий публічний обман увійшов в аннали історії. У 1971 році подав у відставку з усіх посад «за станом здоров'я», заяву написано під тиском Брежнєва. Після цього до керівництва прийшов Еріх Гонеккер. До своєї смерті обіймав номінальну посаду Почесного голови СЄПН. Оцінки особистостіУ народі його називали «Шпіцбарт» (Гостробородий) і «Ну-ну» (характерно-саксонський вираз згоди). Часто передражнювано його манеру говорити, включаючи специфічний лейпцизький діалект і паразитну частку «ja» (так/адже), яку він постійно вставляв між словами. Нагороди
Зображення
Пам'ятьЗ 1973 по 1994 рік Новопесчана вулиця в Москві називалася вулицею Вальтера Ульбріхта. Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
_1969,_MiNr_1481.jpg)
_1969,_MiNr_1482.jpg)
