Згідно з цими переказами, Варвара народилася і жила на сході Римської імперії. Точне місце її народження невідоме (одні житія називають місто Геліополь (сучасний Ліван), інші — Нікомедію (сучасна Туреччина)[2]). Варвара була дочкою заможного язичника Діоскора (лат.Dioscorus)[1]. Вважаючи, що ніхто не гідний бачити її красу, батько побудував високу вежу і замкнув у ній улюблену дочку[1]. Матір Варвари померла рано, тому Діоскор довірив її виховання служницям, серед яких були християнки. Батько намагався видати дочку заміж, але вона відмовлялася від усіх пропозицій[1]. Варвара прийняла християнство таємно, оскільки воно було заборонено в імперії. Коли вона невдовзі відкрила таємницю батькові, той дуже розлютився. Діоскор привів дочку до римського префекта Мартініана (лат.Martinianus), який піддав її жорстоким тортурам і, врешті-решт, засудив до страти[1]. Батько узявся сам виконати вирок і відтяв мечем голову доньки[1]. За цей гріх на шляху додому його вдарила блискавка[1]. Так само грім убив префекта Мартініана. Разом із Варварою мученицьку смерть прийняла християнка Юліана Іліопольська (лат.Juliana). Побожний чоловік Валентин (лат.Valentinus; інший варіант — Галентіан) поховав тіла обох жінок й влаштував над ними церкву. Після смерті Варвари біля її могили ставалися чудеса — хворі одужували, а паломники отримували допомогу та втіху.
Точний час мучеництва Варвари невідомий: її стратили за правління імператора, якого джерела називають Максиміном (лат.Maximinus) або Максиміаном (лат.Maximianus). Цього імператора ототожнюють з Максиміном Фракійцем або з Максиміаном II Дазою[1]. У «Золотій легенді» вказано, що Варвара прийняла смерть 4 грудня.
У іспанській, італійській та французьких мовах словосполученням «свята Варвара» (ісп.Santabárbara, італ.Santa Barbara, фр.Sainte-Barbe) позначають артилерійський льох фортеці або корабля; це походить від традиції ставити статую святої великомучениці біля льоху як оберіг від раптового вибуху. Так само статуї Варвари розміщували у шахтах європейських країн, а також серед культурної спадщини предметів гірничого мистецтва[6].
Австралія: Австралійська артилерія, сапери, військові інженери[7]; гірники, металурги; Калгурлі
Життєпис святої Варвари потрапив до України серед інших грецьких та латинських пам'яток. Його списки відомі, починаючи з XIV–XV століть[2]. Українці знали про Варвару з католицького «Acta Sanctorum»[8] та православних Четьї мінеї. Староукраїнською книжною мовою розширені редакції житія святої були видані Теодосієм Софоновичем («Мучение святой великомученицы Варвари», «Повість о преславних чудах», 1670) та Дмитром Тупталом («Житія святих», 1700)[2]. Завдяки існуванню в Україні мощей святої Варвари, її вшанування було особливо розвинутим. Культ великомучениці породжував численні апокрифічні оповідання. Ікони Варвари образі красивої української дівчини можна було зустріти у сільських хатах[2].
Свято Варвари святкували лише жінки. Дівчата заготовляли гілочки з вишень і ставили у воду. Якщо вони розквітали на Різдво, то це віщувало швидкий шлюб[9]. У цей день дівчата також готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов'язково мали бути й «перхуни» — заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили «перхуном».
Прикмети
Здавна вважалось, якщо на деревах цього дня є іній, буде врожай на фрукти.
Якщо небо цієї ночі в зорях — буде холодна зима, якщо небо тьмяне — на тепло.
Вважалось, що не слід спати допізна цього дня, бо хто заспить на Варвару, буде сонливим увесь рік.
Якщо горобці збираються зграйками на деревах і голосно цвірінчать — на теплу зиму.[9]
Іконографія
Найстаріше зображення святої Варвари, що датується 705–707 роками, представлене на фресці в церкві Санта-Марія-Антіква в Римі. На фресці свята постає у повний зріст, з мафорієм на голові та хрестом у руці.
У західній традиції XIII–XVIII століття Варвару малювали молодою вродливою дівчиною, з непокритою головою, з розпущеним волоссям, у короні мучеництва чи без неї. Головними атрибутами святої були вежа (в якій її тримав батько), смолоскип (як символ світла-блискавки, що вразив кривдників святої), чаша для причастя (як символ останньої євхаристії перед смертю), павове перо, книга, фігура батька Діоскура, гармата (як символ захисту артилеристів), меч (яким її батько відтяв голову).
У візантійській традиції іконопису Варвари, що склалася у Х столітті, святу зображали у багатому вбранні, з вінцем або діадемою на голові, з хрестом у руці. Під впливом західного мистецтва Варвару малювали молодою дівою з чашею або мечем.
↑Alexander Joseph Denomy, An old French life of Saint Barbara // Medieval Studies 1 (1939:148–78); Wilhelm Weyh, Die syrische Barbara-Legende (Schweinfurt, 1912).
↑ абвгдежиклмнWheatley T. The Military Order of Saint Barbara and the Artillery Order of Molly Pitcher // The Journal of the Orders and Medals Society of America. – 2000. – № 5. – P. 11-12.
↑Франко І. Апокрифи і легенди з українських рукописів. — Львів, 1910. — Т. V. — Ч. 1. — С. 189-190.
Варвара [Архівовано 12 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Православная энциклопедия. — Москва: Православная энциклопедия, 2003. — Т. VI. — С. 558-563.
Сергий (Спасский). Месяцеслов. Т. 3. С. 493-494
Delehaye H. Légendes hagiographiques. Brux., 1905. P. 125
Vita di Santa Barbara: per cura di un sacerdote milanese coll'approvazione dell'autorità ecclesiastica. Brescia, 1906
Weyh W. Die Syrische Barbara-Legende. Lpz., 1912
Lapparent A. de. Sainte Barbare. P., 1926
Paschini P. S. Barbara: Note agiografice. R., 1927
Lapparent-Saulnier A. de. Sainte Barbe dans la littérature et l'imagerie populaire // L'art populaire en France. Strasbourg, 1932. Vol. 4;
Сементовский Н. Галерея киевских достопримечательных видов и древностей. К., 1857. Тетр. 4. С. 28-30
Janin. Églises et monastères. P. 56-57
Kazhdan A. Rus'-Byzantine Princely Marriages in the 11th and 12th Cent. // Proc. of the Intern. Congr. Commemorating the Millenium of Christianity in Rus'-Ukraine. Camb. (Mass.), 1990. (HUS; Vol. 12-13)
Царевская Т. Ю. О Царьградских реликвиях Антония Новгородского // Чудотворная икона в Византии и Древней Руси. М., 1996. С. 69