Як фотоматеріал використовували ретельно відполіровану і покриту сріблом мідну пластинку, яку безпосередньо перед зйомкою обробляли парами йоду. В результаті такої обробки утворювався тонкий шар світлочутливого йодистого срібла. Під дією світла в цьому шарі виникає приховане зображення, яке проявляється парами ртуті. Отримане зображення закріплюють розчином тіосульфату натрію.
Процес Дагера включав такі етапи:
Тонкий лист срібла припаювали до товстого листа міді.
Срібна поверхня полірувалася до блиску.
Срібна пластина в темряві оброблялася парами йоду, завдяки чому ставала чутливою до світла.
Підготовлена пластина вкладалася у темряві у фотокамеру.
Камера встановлювалася на триногу, виносилася на вулицю і спрямовувалася на нерухомий об'єкт зйомки, освітлений яскравим сонцем.
Об'єктив відкривався на час від 15 до 30 хвилин.
Приховане зображення виявлялося і закріплювалося в наступному порядку:
Пластину клали в невелику кабіну під кутом 45° над контейнером з ртуттю, яку спиртівкою нагрівали до 150 градусів за Фаренгейтом (67 °C).
За пластиною велося уважне спостереження доти, поки зображення не ставало видимим завдяки утворенню ртутної амальгами на експонованих частинах платівки, в яких йодид срібла зруйнувався, і срібло перетворилося на метал.
Пластина занурювалась у холодну воду, щоб поверхня стала твердою.
Пластина переносилася в розчин звичайної кухонної солі (яка після 1839 замінена гіпосульфітом натрію (тіосульфат натрію) — фіксувальною речовиною, відкритою Джоном Гершелем і негайно узятою для використання Дагером).
Потім пластину ретельно промивали, щоб припинилася дія фіксажу.
Знімок виходив досить високої якості — чіткі деталі як у світлі, так і в тінях, однак, копіювання знімку було неможливим.
