Радянські діафільми в коробках. На передньому плані — коробка з діафільмом «Півень і собака». Ціна на коробці — 3 р. 70 к.Дитячий фільмоскоп «ДЕФ-4» з переглядом на вбудованому екрані (1980-ті).Фільмоскоп «Казка».Будова дитячого фільмоскопа: 1 — понижуючий трансформатор 2 — об'єктив 3 — перемикач напруги мережі (127—220 вольт) 4 — фільмовий тракт 5 — конденсор 6 — лампа розжарювання з напругою 6 вольт 7 — рефлектор
Діафільм (від грец.δια — префікс, який тут означає «перехід від початку до кінця», і англ.film — «кінострічка») — послідовність зображень, віддрукованих на стандартній позитивній 35-мм перфорованій плівці, кадри якої тематично пов'язані один з одним і, як правило, забезпечені текстом, що перетворює кадри в ілюстровану розповідь.
Можливість колективного перегляду діафільмів на великому екрані дозволяла замінити дорогу кінопроєкцію більш доступним шоу, особливо популярним у дітей, які більш воліли проглядати діафільми ніж читати ілюстровані книги вголос.
Галузь застосування
В СРСР для навчальних, художніх, розважальних (дитячі казки та кадри з мультфільмів), лекційних та пропагандистських цілей широко застосовувалися діафільми — виготовлені на прозорій 35-мм перфорованій фотокінострічці позитивні зображення. За межами прорадянського блоку діафільми були, наприклад, в США. Невелика кількість діафільмів випускалася зі звуковим супроводом на магнітній стрічці (котушках) або набагато частіше — на вінілових платівках. На цей момент випускаються діафільми в Росії і в Угорщині, в тому числі російською мовою. Звукові діафільми у вигляді картриджів для діапроєктора «Світлячок» — в Китаї. Діафільми, що були випущені в останній час в Росії, є передруком старих плівок і відрізняються низькою якістю (дуже високим контрастом).
Кадри діафільму нерозривно пов'язані між собою по текстовому (маються титри) і зоровому ряду, що не дозволяє змінювати порядок їх демонстрації. Кожен кадр діафільму є продовженням попереднього.
Показ озвучених діафільмів міг проводитися одночасно з відтворенням грамплатівки з дикторським текстом або музичним супроводом.
З поширенням побутових відеомагнітофонів діафільми практично вийшли з ужитку. Проте, останнім часом інтерес до діафільмів знову виріс і наразі в Китаї випускають діапроєктори «Світлячок» та «Реджіо», а в Білорусі продовжується випуск «Пеленг-500».
Відмінності діафільма і діапозитива і засоби перегляду
Фактично, діафільм — це нерозрізаний діапозитив без рамок. Довжина діафільму, зазвичай, була близько 1 м.
Розмір кадру діафільму — 18 × 24 мм. Діапозитив або слайд на 35-мм фотоплівці, зазвичай, має розмір кадру 24 × 36 мм. У зв'язку з цим роздільна здатність діафільму нижче, ніж у стандартного малоформатного слайда, але не поступається роздільній здатності кінофільму класичного формату з розміром кадру 15,2 × 20,9 мм.
Перегляд діафільмів можливий на більш дешевих (за рахунок відсутності механізму зміни слайда) фільмоскопах (різновид діапроєктора).
Завдяки порівняно низькій вартості фільмоскопа (дешеві від 5р 70 коп., середній клас близько 30 рублів) перегляд діафільмів був широко поширений в родинах, де були маленькі діти. Дорогі діапроєктори типу «Пеленг», «ЛЕТІ» (вищого класу за ціною 187—260 руб.), мають приставку для транспортування діафільмів, і, зазвичай, застосовувалися в лекторській роботі.
Кадри діафільму нерозривно пов'язані між собою, на відміну від окремих діапозитивів, їх неможливо переплутати при перегляді або втратити.
Індивідуальний перегляд діафільму можливий через спеціальний фільмоскоп з найпростішим пристроєм для перемотування плівки.
Виробництво діафільмів
Логотип студії «Діафільм»
Основним виробником діафільмів в СРСР була «Студія „Діафільм“». Також, діафільми виробляли студії в Ленінграді, Києві (Укркінохроніка), Грузії і Ташкенті. Тиражували їх і в Харкові, і в Рязані на кінокопіювальних фабриках.
Вартість одного діафільму в 1970-ті — 1980-ті роки становила 30 копійок за кольоровий і 20 копійок за чорно-білий варіанти.
.JPG)
.jpg)
