Учасник Кримської війни. У складі загону генерал-лейтенанта Ф. І. Саймонова брав участь в облозі турецької фортеці Сілістрія. Нагороджений орденом Святої Анни IV ступеня «За хоробрість». Після закінчення війни вийшов у відставку та повернувся до Чернігівської губернії[1].
Став повітовим, а потім губернським (24.09.1862-16.11.1870) головою дворянства.
З 1863 року по 1870 рік — губернатор Чернігівської губернії. 30 жовтня 1866 року одружився з Леокадією Куровською (1842—1923), донькою доглядачки одного з виховного закладу Санкт-Петербурга. У шлюбі народилося двоє доньок: Надія (1869—1897) і Єлизавета (1867—1889).
На цій посаді був 12 років, найбільше з усіх губернаторів Катеринославщини.
За його правління відбувається економічний розвиток всього регіону завдяки іноземному капіталу. При Дурново розпочато будівництво залізниці між Криворіжжям і Донбасом. Також збудовано міст через річку Дніпро в Катеринославі (Амурський міст). Приділяв велику увагу як сільському господарству, так і розвитку медичної справи на Катеринославщині.
В галузі освіти при Дурново відкрито Катеринославське реальне училище, Благодійне товариство, Комісія народних читань, Товариство піклування про жіночу освіту. Багато уваги приділяв народній освіті. У реальному училищі було засновано стипендію імені Дурново. У 1880 році дворянство й земство виділяє стипендію його імені для чоловіків класичної гімназії.[2]
1882 року — призначено товаришем (заступником) міністра внутрішніх справ Російської імперії Дмитра Толстого.
1888 рік — надано звання Почесний громадянин Катеринослава.
1895 року імператор Микола II призначив Івана Дурново головою Комітету міністрів. На цій посаді проведені контрреформи про: Земських начальників, Земські установи і Міське положення.
Помер 29 травня 1903 року у Вісбадені по дорозі до Берліну. Їхав на лікування. Похований у церкві Святого Духа Олександро-Невської лаври в Петербурзі. Дружина І. М. Дурново — Леокадія Олександрівна на двадцять років пережила свого чоловіка
і померла в еміграції в Салоніках 15 березня 1923 р.
