Офіційно його батько чиновник Шарль Делакруа. Багато говорили, що його справжнім батьком був Шарль, тільки на прізвище Талейран.
Цинічний і впливовий міністр Шарль Талейран і справді мав декілька коханок, не погребувавши і своєю племінницею.
Нам це не варто уточнювати, адже Ежен рано залишився без батьків і виживав самотужки. Саме це загартувало його характер і відбилося в поведінці. Ежен — четверта дитина в родині.
Навчання
Класичну освіту Ежен отримав у елітарному Імператорському ліцеї Луї Великого (Луї-ле-Гран). 1814 р. померла його мати і юнака забрала до себе родина його старшої сестри. Серед родичів Делакруа — відомий портретистАнрі Різенер (1762—1828). Ежен багато малював з дитинства, після роздумів сам вирішив стати художником. Першим вчителем був П'єр Нарсіс Герен (1774—1833).
Ще більший вплив на юнака мав музей Лувр, куди (як військові трофеї) Наполеон I почав звозити картини з пограбованих країн. Саме в Луврі Делакруа побачить твори майстрів Італії, Іспанії, Фландрії, Голландії. Потужне враження на нього справив фламандець Рубенс, менше — представники Венеції — Тіціан і Веронезе.
Перші твори
Париж мав давню традицію виставок в Луврі — так звані Салони.
У 1822 р. вперше виставив в Салоні свій твір — «Човен Данте» (Лувр, Париж). Темою стала сцена з «Божественної комедії»Данте Аліг'єрі. Під час малювання Ежен прохав читати йому поему. Данте у супроводі давньоримського поета Вергілія мандрує пеклом в уяві. Жах перед мучеництвом грішників і спробував передати молодий митець.
Велике за розміром полотно (2 на 2,5 метри) побачили не тільки через розмір, а й через талант. Особливо допитливі помітили і вплив великого Рубенса, але без використання цитат з картин фламандця.
Перші сюжети картин художнику навіяли літературні твори — Данте, Шекспіра, Байрона. У 1825 р.він відвідав Британію. Велике враження на митця справили картини англійця Джона Констебла, живого на той час. Нечасто в творчому доробку Делакруа з'являлися натюрморти, але вони є («Натюрморт з омаром» 1827, Лувр, Париж).
Спробував Делакруа писати й портрети. Серед перших — «Портрет барона Швитера» (1827, Лондон, Нац.галерея), свого приятеля. Худорлявий приятель поданий у повний зріст на тлі парку — нічого зайвого. Делакруа нечасто писатиме портрети, але серед них будуть геніальний Фредерік Шопен (1810—1849) та письменниця Жорж Санд (див. портрет Шопен і Жорж Санд). Серед паризьких знайомих Делакруа і англійський художник — віртуоз Фредерік Лейтон (1830 — 1896), майбутній президент Королівської академії мистецтв в Лондоні.
Захоплювався митець й образом гетьмана Івана Мазепи. Під впливом творів видатних письменників доби романтизму — Вольтера, Байрона, Гюґо, Делакруа малює картину «Покарання Івана Мазепи на коні» (за легендою) (1828).
Бурхливі 1830 та 31 роки запам'ятались багатьом. У Російській імперії національно-визвольне повстання підняли поляки, що не примирилися з втратою своєї державності. Повстання було жорстоко придушене. З Польщі почалася велика еміграція.
А в Парижі було своє повстання, і Париж заливали кров'ю бунтівників. Чимало біди наробила й пошесть (епідемія) холери. Так що в Парижі і у світі поговорити було про що.
На бурхливі події в Парижі Делакруа відгукнувся картиною «Свобода веде народ на барикади». В картині дивним чином поєднані фігури міфологічні (алегорія Свободи з прапором Франції) з фігурами брутальної дійсності (Гаврош, мосьє в капелюху болівар, трупи розстріляних). Сенсацією ставали різні картини Делакруа. Здається, його «Свобода» стала сенсацією на всі віки, а не тільки в бурхливі 1830-ті. Ще дивнішим стала звістка про придбання полотна у Лувр. Це було офіційне визнання митця, але буржуазне суспільство зустрічає картину осудом й досі.
Марокко
Арабську тему в мистецтві Франції неточно і неправильно називають Східною. У Делакруа був марокканський період. Два роки (1831—1832) він подорожував у Марокко, завдяки тому, що його включили до складу офіційної дипломатичної місії Франції. З Марокко художник привіз малюнки, картини побуту народів, зовсім не схожі на звички і буржуазний побут Франції: «Марокканська родина», «Полювання на левів в Марокко», «Єврейське весілля в Марокко», «Араб біля могили». Все незвично для європейця, все екзотично і цікаво. Але це був світ з минулого, замкнений, патріархальний, ніби загублений в часі. Тут наче не мав ціни плин часу, не поціновувалась стародавня історія, не була чогось варта сучасна освіта. Ніщо не нагадувало Францію з величними соборами готики і романтики, з її бурхливою історією, пошуками нового в науці, мистецтві, політиці. Тому романтично налаштований художник штучно обирає сюжети хоча б з зовнішнім бурхливим рухом («Полювання на левів в Марокко»), або з натяком на якісь події в минулому («Араб біля могили»).
Делакруа не полишав працювати над картинами на історичні сюжети. Вони стосувалися як історії давньої («Баталія під Таєйбургом» 1837, Версальський палац), так і сучасної («Різанина на грецькому острові Хіос», 1824, Лувр, Париж).
Особливе місце серед історичних картин Делакруа посіло полотно «Захоплення хрестоносцями Костянтинополя» (1841, Лувр). Це давній сюжет в мистецтві Західної Європи. Його розробляли ще в Середньовіччі на мініатюрах в рукописах. Делакруа створить полотно розміром 4 на 5 метрів, котре буде пов'язане з мініатюрами лише сюжетом. Воно цілком самостійне з композицією.
Це було замовлення від влади. Король Франції Луї-Філіп розпочав благоустрій у Версалі і для Зали хрестових походів замовив картину Делакруа. Той поставився до завдання уважно: навіть вивчив мемуари графа де Бодуена, котрий був свідком страшної події четвертого хрестового походу. Деяка театралізація виконання не завадила побачити трагедію пограбованого міста, руйнації, загибелі мешканців. В чомусь картина нагадувала і «Різанину на острові Хіос», але нове полотно позбавлене недоліків картини «Прихильність імператора Траяна до полоненої матері» (1840, Руан, музей мистецтв).
Звертався Делакруа і до трагічних сторінок історії інших країн, серед них «Страта дожа Венеції Маріно Фальєро», колекція Уоллес).
Творчий спад
Делакруа хворів на сухоти (туберкульоз). І працювати над картинами великого розміру ставало все важче. Окрім періодів натхнення прийшли й періоди спадів у настрої та в працездатності.
Він пише невеличкі картини з біблійними та літературними сюжетами («Овідій на засланні в краю скіфів», «Викрадення Ребекки»). Але це не йде в порівняння з драматичними композиціями «Смертю Сарданапала» чи пристрасною «Свободою, що веде народ на барикади».
Особистою драмою життя жінки і матері з легенди стала і картина «Медея готується вбити власних дітей» (Палац витончених мистецтв (Лілль), 1862). На жаль, картина мало відома широкому загалу.
Стінописи
Свою спробу зробити стінописи має і Делакруа. Він робив стінописи в Бурбонському палаці в Парижі та в Залі Миру в ратуші Парижу, але їх не зберегли. Дванадцять років художник присвятив стінописам в церкві Сен Сюльпіс.
Стінопис Делакруа в церкві Сен-Сюльпіс збережений на відміну віл попередніх (виконаний у 1855—1861 рр).
Темою стали дві релігійні композиції — «Боротьба Якова з небесним янголом» та «Вигнання грабіжника Геліодора з Єрусалимського храму». Твори цікаві й тим, що створені в техніці енкавстики. Це була остання велика робота Делакруа і його останній прижиттєвий успіх.
У 1851 році його обрали в міську раду міста Париж, а в 1855 році нагородили орденом Почесного легіону.