Ез-Зарка

Ез-Зарка; الزرقاء
	Центр Ез-ЗаркиЦентр Ез-Зарки
	Ез-Зарка
	Основні дані
	32°05′ пн. ш. 36°06′ сх. д. / 32.083° пн. ш. 36.100° сх. д.
Країна	Йорданія
Регіон	Провінція Ез-Зарка
Столиця для	Провінція Ез-Зарка (мухафаза Йорданії)
Засновано	1920
Площа	60 км²
Населення	635 160 (2015)
· густота	8,000 осіб/км²
Висота НРМ	568 м
Міста-побратими	Оран, Сфакс
Телефонний код	+(962)5
Часовий пояс	UTC+2
GeoNames	250090
OSM	↑2925597 ·R (Провінція Ез-Зарка)
	Міська влада
Мер міста	Мухаммед Аль-Гвері
Вебсайт	zm.gov.jo/ar
	Мапа
	Ез-Зарка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ез-Зарка (значення).

Ез-Зарка^[2]^[3], або просто Зарка (араб. الزرقاء) — місто в Йорданії, адміністративний центр провінції Ез-Зарка. Є другим за населенням містом країни. З арабської назва міста перекладається як «синя».

Географія

Місто розташоване в 20 км на північний схід від Амману, на річці Ез-Зарка, на висоті 568 м над рівнем моря. Клімат в Ез-Зарці пустельний, набагато сухіший, ніж в сусідньому Аммані.

Історія

Місто Ез-Зарка було засноване чеченцями в 1902 році, які змушені були покинути свою батьківщину в результаті воєн між Російською і Османською імперіями.

З часом в Зарці побудували станцію Хіджазької залізниці. Вокзал перетворив Ез-Зарку у важливий транспортний центр. 10 квітня 1905 Османський губернатор видав указ, який дозволив чеченським іммігрантам володіти землями, на яких вони оселилися, у зв'язку з цим швидко зросла кількість населення. Міграція населення до Ез-Зарки поступово посилювалася з 1940-х років. Більше 50 % населення міста біженці з Західного берега річки Йордан, які переселились сюди під час Шестиденної війни.

Після формування Трансйорданських прикордонних військ в 1926 році, британською армією у місті були побудовані військові бази, згодом місто стало відомим як «військовоме місто». В Ез-Зарці була штаб-квартира Йорданського Арабського легіону.

Населення

За даними станом на 2007 рік населення Ез-Зарки становить 494 655 осіб, що робить її другим за величиною містом в країні після Аммана. Населення міської агломерації за даними станом на 2010 рік налічує близько 700 000 осіб, що робить її найбільшою агломерацією Йорданії (після Амману і Ірбіда). Близько 98 % населення міста мусульмани, є також християнська діаспора.

Райони муніципалітету Великої Зарки

Місто Ез-Зарка ділиться на п'ять районів, які всі разом мають площу близько 60 м² і ще два райони в радіусі впливу міста.

	Район	Площа (км²)
1	Центр міста	2.96
2	Аль-Саура Аль-Арабія	11.3
3	Ewajan	12.2
4	Zawahreh)	16
5	Нова Зарка	17
6	Спорткомплекс	3.5
7	Зарка Сіті Ґарденс	19

Економіка

Ез-Зарка — промисловий центр Йорданії, у якому розташовано понад 50 % йорданських підприємств. Зростання промисловості в місті є результатом низьких цін на нерухомість і близькості до столиці Йорданії Аммана.

В Зарці розташовано декілька об'єктів, які життєво важливі для економіки Йорданії, зокрема єдиний в Йорданії нафтопереробний завод. Згідно з даними Торгово-промислової палати міста Ез-Зарки, 10 % від загального обсягу експорту Йорданії в 2011 році вийшло з мухафази Ез-Зарка, на суму більш 512 млн. доларів США.

Транспорт

Через Ез-Зарку проходить Хіджазька залізниця, яка з'єднує місто з Амманом в південному напрямку і Сирією в північному. Нова залізнична гілка до Аммана на даний час у стадії будівництва.

Ез-Зарка лежить на міжнародній автомагістралі, що з'єднує Саудівську Аравію з Сирією, і на міжнародному шосе Амман — Багдад.

Освіта

Інженерний факультет Університету Ез-Зарки.

У Зарці є три університети, найбільший з яких Хашимітський університет. Два інших: Аль-Балка і Університет Ез-Зарки.

Примітки

↑ City Population, Jordan
↑ Атлас світу. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. ISBN 966-631-546-7
↑ Йорданія // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

[1] City Population, Jordan

[Атлас2005-2] Атлас світу. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. ISBN 966-631-546-7

[УРЕ-3] Йорданія // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

[1]

[2]

[3]