Село Звонецьке знаходиться на правому березі річки Дніпро, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Майорка, нижче за течією на відстані 0,5 км розташоване село Олексіївка. Вище села за течією Дніпра був Дзвонецький поріг. Навпроти Звонецького острів Великий Мохортет. На південно-східній околиці села Балка Тягинка впадає у річку Дніпро.
Історія
«Урочище Звонецьке» з давніх-давен притягало до себе людину. Воно славилось силою риби, птиці, бобрів, бджоли, хутрового звіра. Уже 1530 року за те урочище сперечались канівські міщани зі своїм старостою Пеньком[1], який «поріг ті звічний міщанський, на ім'я Звонець, на Дніпрі, на себе забирав і половину майна померлого або потрапившого в полон козака на себе відбирав»[2].
З приводу такої скарги канівських міщан київський воєвода Немирович зробив таку постанову: «Звонецького порога старості Пеньку зовсім не торкатися, а з майна козака, якщо він, не маючи ні дружини, ні дітей, помре або попадеться татарам, одну половину віддавати на поминання душі тому, кому він сам заповідає»[3].
Запорозьке козацтве ще при отамані Дашковичеві старанно клопоталися про будівництво фортець по Дніпру, щоб заважати татарам переправлятися на правий бік Дніпра. Десь у 1545 році козаки знайшли Звонецький поріг, зайняли його і, зробили у ньому займище[4]. Часто відвідував це урочище Богдан Хмельницький із Старих Кайдак і заповідав запорожцям пильнувати його, як зіницю ока.
Служба Хорвата закінчилася слідством і судовим процесом (фінансові зловживання, махінації з так званими «хлібними» магазинами). Слідство над ним почалося у 1797 р., а в березні 1798 р. відбувся судовий розгляд в Сенаті. Було повелено повернути в казну села Звонецьке і Краснопілля.[6]
Десь у 1850-х роках у Звонецькому побував етнограф О. С. Афанас'єв Чужбинський. Він побачив, що мешканці Звонецького здебільшого хлібопашці, лише декотрі ловлять рибу для власних потреб. Також він познайомився з літнім чоловіком, який пам'ятав перших поселенців і подорож імператриці Катерини[7].
На 1859 рік Звонецьке було державним селом. Тут було 129 дворів, 1 православна церква й мешкало 815 осіб.[8]
1737 року начальник січових церков ієромонах Павло Маркевич спорудив капличку з похідним, рухомим антимінсом для запорожців, які жили на Дзвонецькому урочищі, і почав правити службу Божу.
1798 року в селі Дзвонецькому збудовано дерев'яну церкву, але в ній довго не правили служби. Церква, що простояла до комуністичної боротьби з релігією теж була дерев'яною, збудованою 1837 року.
У 1917 році священником у селі був Іван Кавун[11].
Наразі в селі розташований Храм Святого пророка Іллі.
↑Ян Петрович Пенько, староста черкаський та каневський. 1537—1540 рр.
↑порог те звечный мещанский, на имя Звонец, на Днепре, на себе отнимал и половину имущества умершего или попавшего в плен козака на себя отбирал
↑Звонецкого порога старосте Пеньку совсем не касаться, а из имущества козака, если он, не имея ни жены, ни детей, умрет или попадется татарам, одну половину отдавать на помин души тому, кому он сам завещает
↑Займище — це зайняте місце взагалі і, зокрема, те ж саме, що й займанщина — земля, придбана правом першого зайняття.
↑Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
