Село Сурсько-Михайлівка знаходиться на лівому березі річки Суха Сура, яка через 1,5 км впадає в річку Мокра Сура, вище за течією на відстані 1 км розташоване село Миколаївка. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера. Через село проходить автомобільна дорога Р80. Поруч проходить залізниця, платформа 242 км.
Положене на правому березі річки Суха Сура, за 18 км від центру громади Солоного, за 6 км від залізничної станції Привільне на лінії Апостолове — Нижньодніпровськ-Вузол.
Історія
Виникло село з козацького зимівника курінного отамана Якова Омеляновича Качалки. В 1776 році він отримав в присурських степах 3340 десятин землі, чин російського прем'єр-майора і дворянство, перейшовши на російську службу після ліквідації Запорізької Січі. Помираючи, заповів своє майно хрещенику козаку Микиті Коржу. Як дослідили наші учні-краєзнавці, Микита Леонтійович Корж (1731—1835) — особа історична. Він автор унікального твору «Устное повествование бывшаго запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки Никиты Леонтьевича Коржа», який використовують практично всі дослідники Запорізької Січі. В історію України М. Л. Корж увійшов як свідок однієї з найскорботніших подій для нашої Батьківщини — ліквідації Запорізької Січі царськими військами, заснування міста Катеринослава, закладки Преображенського собору, подорожі імператриці Катерини II на Україну до Криму. Згадаймо одну з найбільш драматичних сторінок української історії. Запоріжжя залишалося одним з головних вогнищ антифеодального руху, тому російський царизм усіма засобами намагався обмежити його самоврядування, а зрештою й повністю знищити козацьку вольницю. Доля козацької вольниці остаточно була вирішена 23 квітня1775 р. на так званій раді при височайшому дворі. Січ повністю оточили з усіх боків. Запорожці, побачивши, що вони оточені з усіх боків і не мають змоги ні втекти, ні оборонятися, аби не «проливати християнську кров», добровільно склали зброю.
Спогади старого запоріжця — це не тільки історичний матеріал про Запорізьку Січ. Коли Корж заснував село Михайлівку і постійно став там жити, він був очевидцем та учасником багатьох знаменних подій: заснування Катеринослава (міста Дніпро), відвідування російської імператриці Катерини ІІ і австрійського імператора Йосифа ІІ по Дніпру земель Новоросії та Крим.
Станом на 1886 рік у селі Сурської волості мешкало 2008 осіб, налічувалось 323 дворових господарства, існували православна церква, школа та 6 лавки, відбувалось 3 ярмарки на рік[2].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3352 осіб (1728 чоловічої статі та 1624 — жіночої), з яких 3320 — православної віри[3].
У грудні 1905 року жителі села на чолі з В. І. Чукутом брали участь у збройному виступі селян в селі Солоному.
1908 року село було центром новоутвореної Сурсько-Михайлівської волості, населення зросло до 3972 осіб (2092 чоловіки та 1880 — жінок), налічувалось 682 дворових господарства[4] .
Навесні 1920 року в селі знаходився штаб дивізії Першої Кінної армії. 1 червня 1920 в Сурсько-Михайлівку приїздив голова ВЦВК Михайло Калінін разом з секретарем губкому КП(б)У Емануїла Квірінга.
У березні 1922 року тут була створена комуна ім. В. І. Леніна.
Навесні 1929 року в селі відбувся страйк проти колективізації: селяни відмовились обробляти поля, вимагаючи повернути землю та посівматеріал.[6]
У Сурсько-Михайлівці знаходилася центральна садиба колгоспу «Комуніст», за яким було закріплено 8949 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 7510 га орних земель. Господарство спеціалізувалося на виробництві свинини і молока. З допоміжних підприємств був комбікормовий завод, млин, цех з виготовлення соняшникової олії. Колгосп кілька разів був учасником ВДНГ СРСР, нагороджений дипломами Виставки.
Працює середня загальноосвітня школа, в якій 37 вчителів навчають близько 200 учнів, будинок культури з залом на 300 місць, один клуб, бібліотека з книжковим фондом 7,7 тис. примірників, лікарня і аптека. Є дитячий садок на 50 місць. Діє краєзнавчий музей. П'ятнадцять магазинів, два поштових відділення, ощадна каса.
Музей Микити Коржа. Діє з 2014-го року в столітній хаті місцевого мешканця Олександра Пластуна. Ініціаторами виступили місцеві активісти-вчительки Наталія Семенова й Ірина Біжко[8][9].
Храм Святих апостолів Петра і Павла. Пов'язаний із місцевою легендою — козаком Микитою Коржем. Він у 1835 році на сто п'ятому році життя застудився, збираючи гроші на нову сільську церкву, і помер. У рік його смерті вдячні односельці побудували новий храм і поховали засновника в усипальниці храму під вівтарем. А в 1936 році, коли почалися гоніння на релігію з боку комуністичної влади, храм закрили, а потім зруйнували. Очевидці тих подій кажуть, що він простояв б і довше, але більшовикам не давав спокою золотий хрест, який поклали в труну Микиті Коржу односельці. Коли руйнували могилу, зняли кришку склепу, вона була двометрова, мармурова, на ній було написано, хто такий Корж, що він засновник Сурсько-Михайлівки. Залишки зруйнованої церкви знаходяться біля нового храму. У 2011 році храм був перебудований до невпізнання.
Встановлено пам'ятник воїнам, полеглим смертю хоробрих при звільненні Сурсько-Михайлівки від гітлерівських окупантів, і обеліск на честь воїнів-односельчан, які загинули в боротьбі проти німецько-нацистських загарбників.
Музей історії села Сурсько-Михайлівка. Заснований 1984 року. Нараховує 700 експонатів[10].
Відомі люди
У селі народився український громадський діяч Пантелеймон Рибалка (1886—1932).
У селі мешкав відомий козацький оповідач «Устного повествованія бившего запорожця» Микита Корж, що дожив до 105 років[11].
У Сурсько-Михайлівці жив і працював шофером в колгоспі «Комуніст» повний кавалер ордена Слави М. В. Гаркуша (1915—1994).
↑Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
Су́рсько-Миха́йлівка // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Дніпропетровська область / А. Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.801