Керлінг

Керлінг
Керлінг
	;
Характеристика
Категорія	командна гра
Спортсменів у команді	4 з кожного боку
Перші змагання
Олімпійські ігри	1924
Чемпіонат світу	1959
Чемпіонат Європи	1975
Міжнародна федерація
Назва	Всесвітня федерація керлінгу
Рік заснування	1966
Голова федерації	Кейт Ке́йтнесс[en]
Вебсайт	Офіційний сайт
Національна федерація
	Всеукраїнська федерація керлінгу
Пов'язані проєкти
	Категорія:Керлінг

Ке́рлінг (англ. curling англ. вимова: [ˈkɜː(ɹ)lɪŋ], від curl — «крутити») — олімпійський вид спорту, командна спортивна гра на льодовому майданчику. За своїм принципом гра подібна до боулінгу на траві. Гра складна, і за технікою, і стратегічно.

Керлінг входить до програми Олімпійських ігор, починаючи із Олімпіади 1998 в Нагано^[1]. 1924 року керлінг був демонстраційним видом спорту на перших Зимових іграх у Шамоні^[2]. У 2006 Міжнародний Олімпійський комітет вирішив ретроспективно визнати офіційними змагання з керлінгу, що проводилися в рамках Міжнародного спортивного тижня в 1924. Під час Олімпіади 1932 теж проводився показовий матч із керлінгу між командами США та Канади.

Походження

Керлінг зародився в Шотландії в добу пізнього середньовіччя. Перша письмова згадка про гру датується 1541 роком. Камінь для керлінгу, на поверхні якого вибита дата його виготовлення «1511 рік», знайдений на дні осушеного ставка в Данблейні. Пітеру Брейгелю Старшому належать дві картини від 1565, на яких зображені гравці в керлінг.

Шотландці поширили гру у світі, надто в Канаді, США та в континентальній Європі. Станом на сьогодні в неї грають також в Японії, Кореї, Китаї, Австралії та Новій Зеландії.

Найстарший керлінговий клуб у світі це асоціація гравців міста Кілс, розташованого на півночі Шотландії. Асоціація заснована 1716 року.^[3]

Правила

У грі в керлінг грають дві команди по чотири гравці (скіп, віце-скіп, перший та другий ), які почергово кидають гладенькі відполіровані гранітні бити крижаною доріжкою у напрямку до цілі, відзначеної на доріжці концентричними колами. Два гравці допомагають спрямувати шайбу в потрібну точку за допомогою спеціальних щіток, якими вони натирають лід у напрямку руху шайби, внаслідок чого на льодовій поверхні утворюється тонкий шар вологи, що сприяє збільшенню швидкості бити. Гра ділиться на 10 ендів, деякі фахівці називають енди іннінгами, у кожному з яких командам нараховуються очки, залежно від того, скільки своїх бит виявилося ближче до цілі, ніж найближча бита команди-супротивника. Протягом одного енду команди по черзі випускають по вісім каменів. Переможець визначається за сумою очок у всіх ендах. У разі рівності очок після десяти ендів, призначається додатковий енд — екстра-енд, переможець якого й стає переможцем матчу.

Майданчик для керлінгу являє собою прямокутне поле. Його довжина може бути від 44,5 до 45,72 м, ширина від 4,42 до 5 м. Мішень, звана «будинком», має діаметр 3,66 м. Відстань між центрами двох мішеней, нанесених на ігрову поверхню — 34,75 м. Битку, кам'яний диск із ручкою вагою 19,96 кг, виготовляється з певного виду граніту, видобутого на острові Ейлс-Крейг в Шотландії. Він має циліндричну форму та кільцеподібну ковзаючу поверхню. Зверху в каменю є ручка. Температура льоду для керлінгу близько -5 °C.

Гравець, котрий кидає битку, одягає на взуття тефлоновий слайдер, що забезпечує гарне ковзання. Для запобігання травм гравці використовують наколінники.

Організації та змагання

Організацією змагань із керлінґу опікується Всесвітня федерація керлінгу, членом якої є також Всеукраїнська федерація керлінгу.

Найголовнішим змаганням світового рівня є Олімпійський турнір із керлінгу, що проводиться раз на чотири роки в рамках Зимових Олімпіад. Вперше керлінг був демонстраційним видом спорту на перших Зимових іграх у Шамоні в 1924 році^[4] Чемпіонат світу з керлінгу проходить щороку, окремо для чоловіків, жінок та змішаних команд.

Канадійка українського походження Сільвія Федорук у 1986 році, за вагомий внесок у розвиток спорту, внесена до Зали Слави керлінгу Канади^[5].