Клод Перро

Клод Перро
фр. Claude Perrault
Клод Перро, гравюра з портрета Еделінка
Народження	25 вересня 1613(1613-09-25) Париж
Смерть	9 жовтня 1688(1688-10-09) (75 років) Париж ° сепсис
Країна	Франція
Діяльність	біолог, лікар, анатом, архітектор, письменник, зоолог, перекладач, ботанік, фізіолог, art theorist
Праця в містах	Париж, садиба Со
Архітектурний стиль	пізнє бароко, ранній класицизм
Найважливіші споруди	каплиця в садибі Со для Кольбера, паризька обсерваторія, церква Сен Бенуа, проект нової церкви св. Женевьєви (котру вважали небесною покровителькою міста Париж), вівтар для церкви ченців мінімів, всі у Парижі
Нереалізовані проєкти	Триумфальна арка на честь короля Франції на площі Нації, Париж
Науковий ступінь	доктор медицини[1]
Членство	Французька академія наук і Академія архітектури Франції
Брати, сестри	Ніколя Перроd, П'єр Перроd і Шарль Перро[2]
Клод Перро у Вікісховищі

Клод Перро (фр. Claude Perrault; 25 вересня, 1613, Париж — 9 жовтня, 1688, Париж) — французький науковець і біолог, архітектор і теоретик архітектури.

Народився у Парижі. Батько (П'єр Перро старший) був суддею у парламенті (мерії) Парижа і родина була забезпеченою. В родині були ще Шарль Перро та П'єр Перро молодший, обидва стануть письменниками. Ніколя Перро стане богословом.

Родина була заможною і спромоглась сплатити освіту Клода Перро у Паризькому університеті, де навчався на медичному факультеті.

Він став одним з перших науковців Франції нової генерації XVII століття, займався проблемами акустики. Він також був доктором філософії.

За підтримки впливового Кольбера його обрали членом Королівської академії наук, коли останню заснували у французькій столиці.

Клод Перро свого часу уславився тим, що переклав на французьку мову Десять книг про архітектуру давньоримського будівничого Вітрувія. Ініціатором перекладу був не він сам, а впливовий Жан-Батист Кольбер, що підтримував також його рідного брата, Шарля Перро, письменника і власного радника з питань мистецтва.

Перше французьке видання вийшло друком 1673 року, друге видання оприлюднено 1684 року.

Кольбер не полишав увагою братів Перро і згодом архітектор Клод Перро отримав замову на облаштування каплиці в садибі Со, котрою володів Жан-Батист Кольбер.

Клод Перро створив проєкт Паризької обсерваторії і проєкт реалізували. Серед його робіт — церква Сен Бенуа, проект нової церкви св. Женев'єви (котру вважали небесною покровителькою міста Париж), вівтар для церкви ченців мінімів, всі у Парижі.

Серед проєктів митця — нова триумфальна арка на честь короля Людовика XIV та проєкт Східної колонади палацу Лувр. Обидві споруди мимоволі залишились недобудованими.

Триусфальну арку на честь короля Людовика XIV почали будувати на площі Трон (сучасна площа Нації) і покинули незакінченою. Модель була створена з нетривких матеріалів і лише частково переведена у камінь. Вона обвалилась і була остаточно розібрана 1716 року.

Більше пощастило колонаді Лувра. Бароковому майстру Лоренцо Берніні були замовлені добудови до палацу Лувр (тепер Східний фасад). Берніні поїхав у Париж з кресленнями та бароковою моделлю майбутньої добудови. Митці Франції зробили все можливе і неможливе, аби зашкодити і зірвати виконання проєкту конкурентом. Берніні змусили виїхати геть. Офіційно бароковий стиль у Франції — було закрито.

В Парижі за наказом короля 1667 року створили комісію з приводу прибудови до королівського палацу Лувр. У її склад увійшли Луї Лево, Шарль Лебрен, Клод Перро. За припущеннями, вирішальним був проєкт, запропонований Клодом Перро. Його проєкт був настояний на настановах народженого французького класицизму XVII ст. Протяжна і симетрична споруда мала п'ять частин. В центрі парадна частина, що нагадувала давньоримські арки з порталом. Корпус закінчували окремі споруди, котрі у Франції називали павільйонами. Всі частини поєднували протяжні галереї, відкриті у простір другим поверхом. Галереї з подвоєних коринфських колон були розташовані на першому поверху, котрий контрастував з пишним другим підкресленою бідністю декору. Водночас Східний фасад Лувра мав надто вишуканий і елегантний характер унікального створіння, котрий почали сприймати як черговий зразок стиля.

Споруда тривалий час залишалась недобудованою. Це неподобство тривало до приходу до влади у Франції Наполеона Бонапарта. Заклопотаний підвищенням власного авторитета, Наполеон наказав закінчити прибудову за проєктом Клода Перро. Таким чином, прибудова стала черговим довгобудом в Парижі.

• 
• 
  Гравюра 1867 року.
• 
  Гравюра 1845 року.
• 
  Гравюра 1822 року.

• Wolfgang Herrmann: La théorie de Claude Perrault. Éditions Mardaga, Brüssel 1980, ISBN 2-87009-122-2.
• Walter Kambartel: Symmetrie und Schönheit. Über mögliche Voraussetzungen des neueren Kunstbewußtseins in der Architekturtheorie Claude Perraults. Fink, München 1972 (zugleich Dissertation, Universität Bochum 1969)
• Michael Petzet: Claude Perrault und die Architektur des Sonnenkönigs. Der Louvre König Ludwigs XIV. und das Werk Claude Perraults. Deutscher Kunstverlag, München 2000, ISBN 3-422-06264-5
• Antoine Picot: Claude Perrault, 1613—1688, ou la curiosité d'un classique. Picard, Paris 1988, ISBN 2-7084-0377-X.