Комітет Світової спадщини ЮНЕСКО

Комітет світової спадщини ЮНЕСКО (англ. Intergovernmental Committee for the Protection of the World Cultural and Natural Heritage (World Heritage Committee) є підрозділом Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що вповноважений додавати пам'ятки до списку Світової спадщини UNESCO та вилучати їх. Відповідальний за імплементацію Конвенції про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини, Комітет розпоряджається коштами Фонду всесвітньої спадщини, зокрема, надає їх країнам-учасникам Конвенції. Він має останнє слово щодо того, чи внесено об’єкт до Списку всесвітньої спадщини. Комітет розглядає звіти про стан збереження вписаних об'єктів і просить держави-учасниці вжити заходів, якщо об'єкти не керуються належним чином. Він також приймає рішення про внесення або виключення об'єктів у Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою.

Комітет складає 21 представник від суверенних держав^[1], обрані на шостирічний термін Генеральною Конференцією^[2]. Однак багато обраних членів Комітету добровільно скорочували для себе цей термін до 4 або 2 років. Усі члени, обрані на 17-й (2009 рік) та 18-й (2011 рік) Генеральних асамблеях, вирішили скоротити собі термін повноважень до 4 років.

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) прагне заохочувати виявлення, охорону та збереження культурної та природної спадщини в усьому світі, яка вважається надзвичайною цінністю для людства. Це втілено в міжнародному договорі під назвою Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, прийнятому ЮНЕСКО в 1972 році.

Місія:

• Заохочувати країни підписати Конвенцію про всесвітню спадщину та забезпечити охорону їхньої природної та культурної спадщини;
• Заохочувати держави-учасниці Конвенції номінувати об'єкти на своїй національній території для включення до Списку всесвітньої спадщини;
• Заохочувати держави-учасниці розробити плани управління та створити системи звітності про стан збереження їхніх об'єктів Всесвітньої спадщини;
• Допомагати державам-учасницям охороняти об'єкти всесвітньої спадщини, надаючи технічну допомогу та професійну підготовку;
• Надавати невідкладну допомогу об’єктам Всесвітньої спадщини, які знаходяться в безпосередній небезпеці;
• Підтримка діяльності держав-учасниць щодо підвищення обізнаності громадськості щодо збереження Всесвітньої спадщини;
• Заохочувати участь місцевого населення у збереженні їх культурної та природної спадщини;
• Заохочувати міжнародне співробітництво у збереженні нашої світової культурної та природної спадщини.

Комітет проводить щорічні сесії з метою розгляду стану Світової спадщини, заходів щодо її захисту, долучення нових об'єктів тощо^[2]. Серед заходів, що спрямовані на порятунок об'єктів — занесення їх до списку Світової спадщини під загрозою знищення та субсидії на відновлювальні роботи. Відповідальність за збереження пам'яток несуть суверенні держави, на території яких вони розташовані. В випадку продовження дій, що руйнують цінність об'єктів, або їх фізичного зникнення відбувається вилучення зі списку Світової спадщини. Наявність таких об'єктів є не лише питанням престижу країни, але й її туристичної привабливості. Двічі Комітет світової спадщини вилучав об'єкти зі списку, як такі, що втрачені.

Позачергові сесії виділені та мають скорочення (пс)

Сесії	Рік	Дати	Місце проведення	Країна	Примітки[3]
1	1977	27 червня - 1 липня	Париж	Франція	Затверджені перші дванадцять номінованих об'єктів
2	1978	5 - 8 вересня	Вашингтон	США	Кількість зросла до 57, серед них — перший об'єкт на території СРСР, Біловезька пуща
3	1979	22 - 26 жовтня	Каїр і Луксор	Єгипет
4	1980	1 - 5 вересня	Париж	Франція	Кількість об'єктів у списку подолала межу в 100 записів
1 пс	1981	10 - 11 вересня	Париж	Франція
5	1981	26 - 30 жовтня	Сідней	Австралія
6	1982	13 - 17 грудня	Париж	Франція
7	1983	5 - 9 грудня	Флоренція	Італія
8	1984	29 жовтня - 2 листопада	Буенос-Айрес	Аргентина
9	1985	2 - 6 грудня	Париж	Франція
10	1986	24 - 28 листопада	Париж	Франція
11	1987	7 - 11 грудня	Париж	Франція
12	1988	5 - 9 грудня	Бразиліа	Бразилія
13	1989	11 - 15 грудня	Париж	Франція
14	1990	7 - 12 грудня	Банфф	Канада	Перші об'єкти на території України: Свята Софія та Києво-Печерська лавра
15	1991	9 - 13 грудня	Карфаген	Туніс
16	1992	7 - 14 грудня	Санта-Фе	США
17	1993	6 - 11 грудня	Картагена	Колумбія
18	1994	12 - 17 грудня	Пхукет	Таїланд	Резервація орикса в Омані через 13 років стане першим об'єктом вилученим зі списку
19	1995	4 - 9 грудня	Берлін	Німеччина
20	1996	2 - 7 грудня	Мерида	Мексика	Список подолав рубіж у 500 записів
2 пс	1997	29 жовтня	Париж	Франція
21	1997	1 - 6 грудня	Неаполь	Італія
22	1998	30 листопада - 5 грудня	Кіото	Японія	Історичний центр Львова став другою пам'яткою Світової спадщини на теренах України
3 пс	1999	12 липня	Париж	Франція
4 пс	1999	30 жовтня	Париж	Франція
23	1999	29 листопада - 4 грудня	Марракеш	Марокко
24	2000	27 листопада - 2 грудня	Кернс	Австралія
5 пс	2001	1 листопада	Париж	Франція
25	2001	11 - 16 грудня	Гельсінкі	Фінляндія
26	2002	24 - 29 червня	Будапешт	Угорщина
6 пс	2003	17 - 22 березня	Париж	Франція
27	2003	30 червня - 5 липня	Париж	Франція
7 пс	2004	6 - 11 грудня	Париж	Франція
28	2004	28 червня - 7 липня	Сучжоу	КНР
29	2005	10 - 17 липня	Дурбан	ПАР	Визнання отримала Геодезична дуга Струве, деякі пункти якої є на території України
30	2006	8 - 16 липня	Вільнюс	Литва
8 пс	2007	24 жовтня	Париж	Франція
31	2007	23 червня - 1 липня	Крайстчерч	Нова Зеландія	Букові праліси Карпат з України та Словаччини ввійшли до списку як природний об'єкт
32	2008	2 - 10 липня	Квебек	Канада
33	2009	22 - 30 червня	Севілья	Іспанія	Долина Ельби в Дрездені вилучена після будівництва мосту, що порушив її ландшафт
9 пс	2010	14 червня	Париж	Франція
34	2010	25 липня - 3 серпня	Бразиліа	Бразилія
10 пс	2011	9 листопада	Париж	Франція
35	2011	19 - 29 червня	Париж	Франція	Світової спадщиною визнана Резиденція митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях
36	2012	25 червня - 5 липня	Санкт-Петербург	Росія
37	2013	17 - 27 червня	Пномпень	Камбоджа	Херсонес Таврійський і дерев'яні церкви Карпатського регіону доповнили список
38	2014	15 - 25 червня	Доха	Катар	Кількість пам'яток перевищила 1000[4]
11 пс	2015	19 листопада	Париж	Франція
39	2015	28 червня - 8 липня	Бонн	Німеччина
40	2016	10 - 20 липня	Стамбул	Туреччина
12 пс	2017	15 листопада	Париж	Франція
41	2017	2 - 12 липня	Краків	Польща
42	2018	24 червня - 2 липня	Манама	Бахрейн
13 пс	2019	28 листопада	Париж	Франція
43	2019	30 червня - 10 липня	Баку	Азербайджан
14 пс	2020	2 листопада	Онлайн зустріч
15 пс	2021	29 березня	Онлайн зустріч
16 пс	2021	26 листопада	Париж	Франція
44	2021	16 - 31 липня	Фучжоу	КНР
45	2022	19 - 30 червня	Казань	Росія	Відкладено

Інформація в цьому розділі застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (серпень 2018)

До складу Бюро входять сім держав-учасниць, які щорічно обираються Комітетом: голова, п’ять заступників голови та доповідач. Бюро Комітету координує роботу Комітету, встановлює дати, години та порядок проведення засідань.

На початок 2016 року до Комітету світової спадщини входять 21 представник таких країн-учасниць: Ангола, Азербайджан, Буркіна-Фасо, В'єтнам, Зімбабве, Індонезія, Казахстан, Республіка Корея, Куба, Кувейт, Ліван, Перу, Польща, Португалія, Танзанія, Туніс, Туреччина, Філіппіни, Фінляндія, Хорватія, Ямайка. Більшість із них мають мандат до 2017 року. На сесії, проведення якої планується у Стамбулі в липні 2016 року, головуватиме Лейла Улкер (Lale Ülker) з Туреччини, доповідачем має бути кореянка Юджін Йо (Eugene Jo), заступниками голови комітету є представники Лівану, Перу, Польщі, Танзанії та Філіппін^[5].

За 2022 рік до Комітету світової спадщини входять 21 представник таких країн-учасниць: Аргентина, Бельгія, Болгарія, Єгипет, Ефіопія, Греція, Індія, Італія, Японія, Малі, Мексика, Нігерія, Оман, Катар, Російська Федерація, Руанда, Сент-Вінсент і Гренадини, Саудівська Аравія, Південна Африка, Таїланд, Замбія.

Бюро Комітету: головою комітету є Олександр Кузнєцов (Російська Федерація), доповідачем має бути Пані Шікха Джайн (Індія), заступниками голови комітету є представники Аргентини, Італії, Саудівської Аравії, Південної Африки і Таїланду.