Лисенко Григорій Альбертович

Лисенко Григорій Альбертович
Лисенко Григорій Альбертович
Народився	2 жовтня 1964 ; Київ, Українська РСР, СРСР
Помер	20 липня 2021 (56 років)
Країна	СРСР; Україна; Росія
Діяльність	скульптор
Alma mater	Республіканська художня школа імені Тараса Шевченка (1983) і Курський державний педагогічний інститут (1991)
Членство	Спілка художників України і Спілка художників Росіїd
Мати	Рахліна Леонора Натанівна
У шлюбі з	Лисенко Елеонора Василівна
Нагороди
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Лисенко.

Григорій (Ігор) Альбертович Ли́сенко (2 жовтня 1964, Київ — 20 липня 2021) — український і російський скульптор; член Спілки художників України з 1994 року^[1] та Спілки художників Росії. Заслужений художник Автономної Республіки Крим^[2]. Чоловік скульптора Елеонори Лисенко^[1].

Життєпис

Народився 2 жовтня 1964 року в місті Києві (нині Україна), син краєзнавця Леонори Рахліної^[1]. 1983 року за класом скульптури закінчив Київську республіканську художню середню школу імені Тараса Шевченка^[3]. Протягом 1983—1987 років викладав у студії образотворчих мистецтв. 1991 року закінчив художньо-графічний факультет Курського державного педагогічного інституту^[1].

Протягом 2000—2007 років обіймав посаду голови Ялтинської організації Національної спілки художників України^[1]. Мешкав у Кореїзі в будинку на провулку Південному, № 2^[4] та у будинку на Алупкинському шосе, № 24^[5]. Помер 20 липня 2021 року^[2].

Творчість

Працював у галузях станкової і монументальної скульптури. Використовував гіпс, майоліку, мармур, дерево, бронзу^[1]. Переважно у співавторстві з дружиною створив:

керамічні рельєфи на фасаді Палацу культури «Арма» у Києві (1991);
фонтани «Флора» у пансіонаті «Златоуст» в Алупці (1995), «Вільний вітер» (1998), «Леда і Лебідь» у санаторії «Місхор» в Кореїзі (1999), «Джерело» в Ялті (2004);
декоративні скульптури в санаторії «Місхорі»: «Материнство» (1996), «Розп'яття» (2000);
пам'ятник адміралу Михайлу Лазарєву в Севастополі (26 жовтня 1996);
меморіальні дошки — Г. Рахліну в Києві (1998), Павлу Нахімову в Севастополі (1999), Леонорі Рахліній у Києві на фасаді будинку на вулиці Великій Васильківській. № 43/16 (9 листопада 2007);
галерею пам'ятників на «Алеї гумору» в Ялті «Портфель Жванецького», «Мікрофон Кобзона», «Трубка Ширвіндта», «Жилетка Арканова» (2004—2014);
маски «М. Вашуков», «Н. Крутова-Шестак», «М. Бандурін» (усі — 2010);
скульптуру для фонтану «Нереїда» (2014).

Брав участь у всеукраїнських мистецьких виставках з 1983 року. Персональні виставки пазом з дружиною провів у Києві у 1983, 1985—1987, 1989—1990 роках, Варшаві у 1987 році, Відні у 1988 році, Ялті у 1991, 1998—1999, 2009, 2013—2015 роках^[1].

Окремі роботи скульптора зберігаються у Севастопольському художньому музеї, Лівадійському палаці-музеї, Ялтинському історико-літературному музеї, Алупкинському палацово-парковому музеї-заповіднику, Центральному архіві-музеї літератури і мистецтва України у Києві, Варшавському археологічному музеї^[1].