|
Лисогірка (Гуменецька сільська громада)
Лисогі́рка (до 1946 р. — Мукша Колубаївська) — село в Україні, у Гуменецькій сільській територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Назва7 березня 1946 року Президія Верховної Ради Української РСР перейменувала село Мукша-Колубаєвецька у Лисогірку. Назва Мукша-Колубаєвецька походить від річки Мукша та другої частини географічної прив'язки до найближчого значного населеного пункту, цьому випадку Колубаєвець. До слова давнину було декілька подібних назв: Мукша Велика, Мукша-Боришковецька, Мукша-Кульчієвецька, Мукша-Панівецька. ГеографіяПодільське село Лисогірка розташоване біля міста Кам'янець-Подільський є приміським селом, на відстані близько 1 кілометра від міста. Поблизу проходить автошлях Н03 національного значення Житомир — Чернівці. Через Лисогірку протікає річки Мукша, поблизу села проходить кряж Товтр. КліматЛисогірка знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом, але діяльність людини призводить до зміни клімату та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою в області становить лише 20 % від необхідного стандарту. ІсторіяПерша згадка в документах про село датована 1770 роком, під назвою Колубаївська Мукша, як присілок Колубаївців. В 1905 році поруч зі Колубаївською Мукшею існувало окреме село Боришковецька Мукша. Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками. Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, селяни зазнали репресій. В 1932–1933 селяни села пережили Голодомор. По закінченню Другої світової війни у 1946—1947 роках село вчергове пережило голодомор. 7 березня 1946 року перейменовано на Лисогірку. Пануючий у тодішньому комунізмі войовничий атеїзм не допускав також використання назв поселень, що в тій чи тій мірі відображали поняття, пов'язані з релігією, церквою, тому були вилучені з ужитку назви, де були згадки про Мукшу - так як існує припущення, що річка Мукша названа в честь богині Мокош.[1] З 1991 року в складі незалежної України. Після здобуття незалежності України село активно розбудовується у напрямку до селища Першотравневого, що належить до Кам'янця-Подільського. У селі селяться колишні працівники ВАТ «Подільський цемент» та мешканці міста. З 13 серпня 2015 року шляхом об'єднання Абрикосівської, Великозаліснянської, Голосківської, Гуменецької, Думанівської, Заліської Другої, Нігинської та Супрунковецької сільських рад село увійшло до складу Гуменецької сільської громади.[2] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей. НаселенняЗа переписом населення України 2001 року в селі мешкало 387 осіб[3]. Згідно перепису 2015 року селі жило 338 осіб, населення села скоротилось на 12,66 % порівняно зі 2001 роком. МоваУ селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя. Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
Інфраструктура
На території села діє: дитячий садок, декілька магазинів. Природоохоронні територіїСело лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри». Див. також
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
