Лінійні кораблі типу «Нью-Мексіко»

«Нью-Мексіко», 1918
Проєкт
Назва:	New Mexico-class battleship
Оператори:	Військово-морські сили США
Попередник:	Лінійні кораблі типу «Пенсильванія»
Наступник:	Лінійні кораблі типу «Теннессі»
У експлуатації:	1917–1956
Заплановано:	3
Побудовано:	3
Віддано на брухт:	3
Основні характеристики
Водотоннажність:	32,514 тон (нормальна)
Довжина:	159 м.
Ширина:	29.7 м.
Осадка:	9.1 м.
Двигуни:	чотири парові турбіни
Швидкість:	21 вузлів
Екіпаж:	1081
Озброєння:	12 x 356-мм гармат 14 x 127-мм гармат 8 x 73-мм гармати 2 x 533-мм торпедних апарати
Бронювання:	Пояс - 203-343 мм Башти головного калібру - 457 мм (лобова частина) Бойова рубка - 292 мм Палуба - 89 мм

Лінійні кораблі типу «Нью-Мексіко» — тип з трьох супер-дредноутів Військово-морських сил США, побудованих наприкінці другої декади 20-го століття. Це були «Нью-Мексіко», головний корабель, «Міссісіпі» та «Айдахо».

Представники стандартних лінійних кораблів, вони у більшості аспектів були копіями попереднього типу «Песильванія». Зокрема у них була та ж схема розташування артилерії головного калібру з дванадцяти 14 дюймових (356 мм) гармат. Щоправда довжина стволів виросла у них до 50 калібрів^[1].

Також на лінкорах було застосовано ще декілька вдосконалень, включаючи краще розміщення допоміжного озброєння, що підвищило ефективність допоміжного озброєння, носова частина кліперних обрисів, яка покращила морехідність. Також на «Нью-Мексіко». застосували експериментальний турбо-електричний рушій. Як і інші стандартні лінійні кораблі тип «Нью-Мексіко» мали максимальну швидкість у 21 вузол, що дозволяло ескадрі з таких кораблів діяти як тактично гомогенній одиниці.^[2]

Всі три лінкори провели основну частину своєї кар'єри мирного часу у складіТихоокеанського флоту. Впродовж 1920-тих та 1930-тих вони брали участь у численних «Проблемах флоту» — великомасштабних навчаннях, які допомогли розвинути доктрину застосування ВМС, яка пізніше була використана під час війни на Тихому океані^[3].

Станом на 1941 усі лінкори типу були переведені на східне узбережжя, аби приєднатися до Нейтрального патруля, який захищав американські торгові судна від атак німецьких U-boot під час битви за Атлантику. Після нападу на Перл-Гарбор у грудні, кораблі швидко повернули назад на Тихий океан, де вони більшу частину 1942 року супроводжували конвої від західного узбережжя Сполучених Штатів. Починаючи з середини 1943-го, лінкори підтримували десантні операції на Алеутьських островах, островах Гілберта та Маршалових, а також Маріанських та Палау. На початкових стадіях Філіппінської компанії, яка розпочалася наприкінці 1944, взяв участь лише «Міссісіпі», оскільки решта кораблів типу знаходилася на ремонті. Цей лінкор взяв участь у битві в протоці Сурігао 24 жовтня, коли відбулася остання битва лінійних кораблів в історії^[4].

«Міссісіпі» та «Нью-Мексіко» взяли участь у висадці в затоці Лінґайєн, частині Філіппінської компанії на початку 1945 та обидва була пошкоджені камікадзе^[5]. Оскільки ці лінкори перебували на ремонті, лише «Айдахо» взяв участь у битві за Іводзіму.^[6] Натомість всі три лінкори здійснювали артилерійську підтримку у ході битви за Окінаву. Всі три лінкори знову були ушкоджені камікадзе. Кораблі були присутні на початку окупації Японії у серпні та вересні, після чого повернулися до США. «Нью-Мексіко» та «Айдахо» швидко викличили зі складу флоту, після чого продали на метал. Натомість «Міссісіпі» залишився на службі як навчальний корабель та корабель для випробування озброєння. У цій якості екіпаж проводив експерименти з зенітними ракетами до середини 1950-тих, перед тим як корабель продали на утилізацію у 1956^[4].