|
Мадонна Пітті
 Рафаель. Мадонна у кріслі (бл. 1513 —1515) «Мадо́нна Пітті» (італ. Tondo Pitti) — мармуровий барельєф, створений італійським скульптором і художником Мікеланджело Буонарроті близько 1503 —1505 рр. для Бартоломео Пітті[1]. ОписМармурове тондо зображає Марію та маленьких Ісуса та Івана Хрестителя. Фігури є простішими, аніж у тондо Таддея, і чіткішими. Марія сидить на низькій кам'яній лаві і притримує правою рукою книгу на коліні, а лівою — обіймає сина. Вона заповнює собою усю композицію, але оскільки тондо є не ідеально круглим, а овальним, а її голова дещо виходить за його межі, уся група не здається переобтяженою. У мадонни гостре підборіддя та глибокі ямки. Головний убір підкреслює її зосередженість. Ісус, натомість, дуже безпечний. Він сперся правим ліктем на книгу, що символізує мудрість[2]. У рисах Ісуса та Марії з тондо чітко простежується схожість із фігурами скульптури Мадонни Брюґґе — зрілість, печаль та приреченість[3]. Іван Хреститель ледь видніється за правим плечем Матері. Здається, що йому вдалося звернути на себе увагу мадонни, і вона зображена у процесі озирання на нього. Вільям Воллес завважив, що барельєф планувався для огляду знизу вверх — саме за цієї умови Марія видається «королевою небес, що сидить на троні з ідеального куба, та вписана у круг тондо, яке заміняє її відсутній німб»[4]. За монументальністю та героїчністю образу з нею перегукується картина Рафаеля Мадонна у кріслі (Палаццо Пітті, Флоренція). Техніка «non finito»(…) і почав пильно розглядати два розроблені мармурові рельєфи, які творив одночасно, то ночами, коли не спалося, то вдень, коли не підіймався на риштування за парканом довкола статуї[а] й залишався вдома. На обох рельєфах була Божа Матір з дитятком і святим Іоанном. Він вивчав їх уважно, прискіпливо, але нічого не змінюючи, не додаючи й не згладжуючи, а тільки старанно простежуючи кожен слід удару по каменю…
Карел Шульц, «Камінь і біль», с. 556 Вазарі пише, що твори розпочаті, але не закінчені, хоча й каже, що обидва тондо «були чудові та дивні»[1]. На думку Воллеса, техніка «non finito» у цьому творі скульптора підкреслює виразність образів[4]. Фриц Ерпель вважав, що «піднесена природність, що підсилюється у Non-finito невідполірованою мармуровою поверхнею тіла, зникома серйозність виразу обличчя, а також замкнутість, простота всієї фігури уже пророче натякають про новий, класичний образ людини у творчості Мікеланджело»[5]. Ерік Шильяно стверджує, що обидва тондо — і Пітті, і Таддея — це «блискуче використання зібраності та виразності круглої форми, високого рельєфу та обробки поверхні різцем»[6]. Він також висловлює сумніви щодо «недовершеності» робіт, адже ні Бартоломео, ні Таддео не відмовилися від замовлення, і не наполягали на «поліруванні» творів[7]. Віктор Лазарєв писав, що Мікеланджело, «закоханий у „дикий та твердий“ (alpestra e dura) камінь (…) не хотів забирати у нього „кам'яну“ душу»[8]. Історія тондоЗа Вазарі, фра Міньято Пітті, чернець Монте Олівето, подарував цей твір своєму приятелеві Луїджі Ґвіччардіні (італ. Luigi Guicciardini)[1]. Зараз барельєф перебуває у музеї Барджелло (Флоренція). Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
_by_shakko_01.jpg)
