Один з ініціаторів об'єднання трьох основних українських державних центрів — Львівської (Українська Національна Рада у Львові) та Київської УНРади (Українська Національна Рада) у Києві 1941—1942), а також Центральної Народної Ради Карпатської України. Тим самим було створено Всеукраїнську Національну Раду (ВУНР).
Після завершення другої світової війни, був ініціатором консолідації українських самостійницьких сил, що призвело до створення Української національної ради.
Багатолітній в'язень польських тюрем, в'язень німецького концтабору Заксенгаузен.
Заборонив членам ОУН мститися членам ОУН(б) за фізичне знищення членів ОУН.
Послідовний прихильник відновлення незалежності Української Держави, на всіх її етнічних землях. Відповідно до українського законодавства може бути зарахований до борців за незалежність України у ХХ сторіччі.[2]
Життєпис
Родина та початок життєвого шляху
Батько, Атанас Мельник, був громадським діячем, дружив з родиною Івана Франка. Мати, Марія Коваль, рано померла від туберкульозу; батько одружився вдруге, і мачуха, Павлина Матчак, виховала Андрія після смерті його рідного батька[3]. У другому шлюбі народилась Наталія (1903 р.н.), сестра Андрія. Пізніше Андрій допомагав сестрі — надсилав кошти для навчання племінника Любомира у гімназії. За родинні зв'язки з Андрієм сім'ю Наталії було репресовано 1950-му році — всю сім'ю (чоловіка та п'ять дітей) було відправлено у заслання в сибірське спецпоселення. Наталію було задушено під час затримання; її родина повернулась в Україну у 58-му році[4].
З 1897 по 1900 роки навчався в народній школі в Самборі і Дрогобичі, а з 1900 по 1905 роки в гімназії в Дрогобичі, а згодом у гімназії в Стрию, яку закінчив у 1910 році. У 1910—1912 роках важко хворів, двічі оперований у Львові і Дрогобичі.
З 1912 по 1914 роки навчався у студії у Високої Школи Земельної Управи у Відні[5]
У лавах Легіону Українських Січових Стрільців
Поручник УСС Андрій Мельник, 1914Андрій Мельник. 1919 рік
З 1914 по 1916 роки воював на австрійсько-російському фронті. Брав участь у Карпатських боях Легіону УСС (Пікуй, Маківці) і в поході з Карпат на Поділля на Золоту Липу, під Заваловом і Стрипою, Галич, Соснів, Ішків, Лисоня в степені (званні) четаря(сучасна відповідність —лейтенант) і поручника (сучасна відповідність — старший лейтенант). По свідченню очевидців, був хоробрим старшиною та особисто очолював наступ. В боях на горі Лисоня під Бережанами разом зі своїми побратимами потрапив у московський полон.[5]
Під весну 1917 року, А. Мельника разом з іншими полоненими з легіону УСС, з якими потрапив у полон, відправляють на 50 верств на північ до місцевості Дубовка. Там був розташований інший табір для військовополонених. З якого вони втекли[5].
У березні — квітні 1918 року займався формуванням 1 полкуСічових Стрільців в Києві в ранзі сотника, а після сформування полку стає начальником його штабу. Із серпня по листопад 1918 року бере участь в формуванні Окремого Загону Січових Стрільців в Білій Церкві, в званні «військового старшини» як помічник командира загону[5].
У січні 1919 року Стрілецька Рада таємно запропонувала Симону Петлюрі запровадити військову диктатуру. Проте не бажаючи брати на себе повну відповідальність, він відмовився. Через це, був запропонований інший проєкт реформування державної влади під назвою «Тріумвірат» до якого повинні були увійти Симон Петлюра, Євген Коновалець, Андрій Мельник[6].
13 січня 1919 року в якості тимчасово виконувача обов'язків командира осадного корпусу видає «Наказ команди осадного Корпусу ч. 22», в якому наказує віддавати під військово-польовий суд всіх провокаторів, які поширюють чутки про можливість єврейських погромів або агітують за них, і розцінювати їх як злочинців які виступають супроти УНР[5].
16 січня 1919 року, так звана «державна нарада» в якій взяли участь члени Директорії, уряду, різних політичних партій, проєкт «Тріумвірату» був відкинутий. Після цього, Стрілецька Рада вирішила усунутись, від втручання до політичного життя, та відмовитись мати свого представника у Директорії УНР[6].
В січні — липні 1919 року призначається начальником штабу Дієвої Армії УНР. 23 липня 1919 бере участь в переможній Карабчиївській операції на і південь від Проскурова як помічник командира Корпусу СС[5].
В грудні 1919 року захворів на тиф, перевезений до шпиталю до Рівного, звідки після одужання виїжджає до Луцька. Там затриманий поляками, та відправлений до табору інтернованих, в якому був і Євген Коновалець[5].
Пізніше Євген Коновалець пише:
«У цей же час перебув полковник Андрій Мельник найтяжчий рід синього плямистого тифу[6]»
Весною 1920 року перебуває закордоном, разом із іншими членами Стрілецької Ради[6].
Андрій Мельник та Євген Коновалець. Околиці Відня, 1921 рік.
На початку квітня 1920 року, розпорядженням Головного ОтаманаСимона Петлюри українським військовим агентом у Чехословаччині з одночасним виконанням обов'язків ревізора військових місій УНР за кордоном було призначено Андрія Мельника[7].
1922 року закінчує студію у Високій школі Земельної Управи у Відні, зі степенем інженера лісівництва, рівночасно сповняючи, функції представника УВО за кордоном[5].
Повернення до Галичини. Участь в УВО та громадсько-політичній діяльності
30 вересня 1922 року повертається до Галичини, через кілька днів його заарештовують, але швидко звільняють. У грудні цього ж року обійняв поста Краєвого Команданта УВО, по виїзді з краю полковника Євгена Коновальця[5].
Підтвердження того що полк. Мельник після виїзду полковника Є.Коновальця став першим Крайовим Командантом УВО та очолив новостворену Крайову Команду УВО, ми знаходимо у свідченнях члена начальної та крайової Команди УВО Д.Герчанівського та члена Начальної Команди УВО В. Бемка[8].
У червні 1923 року передав повноваження Крайового Команданта УВОЯрославову Індишевському. Протягом 1923—1924 року інженер лісництва в греко-католицькій митрополії в Перегінську; там і арештований поляками весною 1924 року.
1924—1928 роки в'язень польських тюрем. Засуджений до 5 років в процесі Басарабової у Львові. Перебував у в'язницях Баторія і Бригідках у Львові, де піддавався жорстокому катуванню[5].
28 лютого 1929 року одружився з дочкою Степана Федака, Софією Федак (Мельник), яка була з ним продовж всього його життя[5].
З 1929 до 1938 років легально працював як інспектор лісів греко-католицької митрополії у Львові, там знайомиться з майбутнім люксембурзьким князем Феліксом. З 1932 по 1938 років обіймав посаду члена правління видавничої спілки «Діло».
В кінці вересня 1930 року зібрав та надав кошти на прохання Матвія Стахіва, для розгортання акції за кордоном проти політики Пацифікації Галичини. На той момент ПУН та УВО вже проводила відповідні акції[5].
1933–1938 року, голова Головної Ради Католицької Акції Української Молоді «Орли» (націоналістична католицька організація)[5]. Прохання очолити дану організацію Мельник отримав від митрополита А.Шептицького. Мельник входив до складу Товариства українських комбатантів «Молода Громада».
З 24 по 28 грудня 1934 року брав участь у міжпартійній нараді у Львові, на якій було створено Підготовку Комісію для скликання Всеукраїнського Світового Конгресу[5].
З 1929—1938 року член сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН[5]. З 1929 по 1938 роки виконує обов'язки представника ПУН на західноукраїнських землях. Він підтримує постійний контакт з Є.Коновальцем, отримує від нього директиви, та виконує його розпорядження.
У серпні 1937 року відбув за кордон для особистої зустрічі з полковником Є.Коновальцем, яка відбулась у Татрах на Щирбськім Озері. Отримав від нього пропозицію увійти до складу Проводу Українських Націоналістів та обійняти посаду його заступника. Оформлення цього мало б наступити на II ВЗУН в наступному(1938) році. На що він одразу погоджується:
Я не зволікав з відповіддю і не просив часу до надуми, а відразу заявив: коли він уважає, що мені треба це зробити, що він пропонує, то я, свідомий ваги справи, піду назустріч його бажанню...[5]
23 травня 1938 року в Роттердамі вбито полковника Є.Коновальця. Через декілька тижнів (місяців) після смерті Є.Коновальця, відбувається зустріч Мельника з декількома членами ПУН, від них Мельник дізнається про заповіт Є.Коновальця. Відповідно до заповіту, у випадку смерті Є.Коновальця повинен очолити ПУН й ОУН.
30 серпня 1938 року, після благословення митрополита А.Шептицького виїжджає за кордон покликаний «вужчим» ПУН обійняти посаду голови ПУН[5].
Виходячи з засади соборности української нації, обидві сторони твердо обстоюють становище невідривности Карпатської України від українських земель і заявляють, що принцип соборности українських земель не може бути нарушений[5]
У травні 1939 року робив заходи, щоб перевести частину ПУН до нейтральної країни— Іспанії, а згодом Португалії.
Крайній зліва Полковник Андрій Мельник, на могилі Полковника Євгена Коновальця. 1939 або 1940 рік.
У червні 1939 року між ОУН та німецькою військовою розвідкою було укладено угоду про створення українського диверсійного підрозділу, який мав бути переправлений у Польщу з території Словаччини або повітряним шляхом через Східну Пруссію і під час вибуху антипольського повстання у Східній Галичині мав посилити його учасників.
Мельник зустрічався з головою німецької військової розвідки (Абверу)Вільгельмом Канарісом[9]. За спогадами Осипа Бойдуника(а також інших провідних членів ПУН й ОУН) відмовився від повстання на тилах польської армії у випадку війни, якщо Німеччина не оголосить чіткої своєї позиції стосовно незалежності України.
У першій половині 1939 року ПУН висунув проєкт скликання всеукраїнського конгресу для створення української репрезентації «уряду». Конгрес повинен був відбутись у США, а репрезентації розташовуватись у Парижі. У вересні— жовтні 1939 року надає відповідні директиви Українському Народному Союзі у Франції, щоб запобігти мобілізації українців до польської армії організованої Генералом Сікорським. Веде перемовини з французькими урядовими колами, про надання дозволу для формування Українського легіону[5].
У жовтні 1939 року за ініціативою ПУН в Кракові створено допомоговий комітет емігрантам із західних українських земель, який згодом був перетворений в Українській Центральний Комітет з системою локальних допоміжних комітетів і діяв незалежно від ОУН[5].
З січня по лютий 1940 року проводить через професора Є.Онацького перемовини з Андрієм Лівицьким та іншими політичними діячами УНР щодо консолідації зусиль у боротьбі за відновлення незалежності Української Держави. Мельник висуває вимогу до очільників УНР денонсувати Варшавський договір, і проводити будь-які переговори з польською стороною на позиції що західні землі України повинна належати Українській Державі[5].
Розкол ОУН
На початку 1940 в організації відбувся конфлікт, переважно між старшими членами, які проживали у еміграції, з однієї сторони та молодою генерацією, переважно колишніми політичними в'язнями на чолі із Степаном Бандерою, з іншої[10].
У січні 1940 році зустрівся із Степаном Бандерою та запропонував йому пост референта організаційних справ краю при Голові ПУН та введення його до складу ПУН. Степан Бандера відмовився від тих функцій, висунувши домагання персональних змін у складі ПУН[11].
22 березня 1940 року отримав листи від представників «крайовиків» з вимогою провести судове розслідування по Ярославу Барановському та Омеляну Сенику, а також усунути їх від членства в ПУН на час судового розгляду. У зв'язку з цим запросив Степана Бандеру на зустріч для пояснення цих вимог. 5 квітня 1940 року в Італії зустрічається зі Степаном Бандерою, який передав йому постанови «революційного ПУН»[5]. Переговори в Римі не врегулювали розбіжностей. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Частина ОУНівців на чолі з С.Бандерою в лютому 1940 року в Кракові утворили «Революційний Провід ОУН» й обрали собі назву ОУН(б) (пізніше — ОУН(сд), ОУН(р)), а інша частина залишилася в ОУН на чолі з Головою ПУН полк. Андрієм Мельником.
З березня по серпень 1940 року намагається порозумітись зі Степаном Бандерою та революційним ПУН. Шукають можливості для відновлення єдності ОУН. Після провалу переговорів скликає Революційний Трибунал ОУН[5].
У липні 1940 року виїжджає з Італії до Німеччини (а саме до «Генеральної губернії»), плануючи вернутися згодом назад, але німецькі політичні кола перешкодили отримання візи в Італійського уряду. Приїзд Мельника до Генеральної губернії був пов'язаний з тим, що Мельник ще раз спробував відновити єдність ОУН та вирішити кризу всередині ОУН.
У вересні 1940 року прибуває до Кракова, де відбувся Революційний Трибунал ОУН, який ухвалив рішення виключити Степана Бандеру та його прихильників із організації, та виносить смертний вирок Степану Бандері та Ярославу Стецьку[12].Голова ПУН полк. Мельник скасовує рішення Революційного Трибуналу про смертний вирок Степану Бандері та його соратникам, додає до рішення трибуналу можливість реабілітації їх у випадку каяття та продовженням ними підпільної антибільшовицької діяльності[12].
11 травня 1941 року отримує лист від професора Луки Бича, у якому той висловлює свою думку щодо політичного становища Кубані й південно-східних кордонів Української Держави, зазначивши, що переважна більшість населення Кубанського Краю становлять українці і що він повинен належати Українській Державі[5].
22 червня 1941 року ПУН надсилає інструкцію всьому активу ОУН, наказуючи почати створювати військові загони та об'єднання й не допускати їх до сутичок з німцями, займати різні терени й розбудовувати там усі форми державного життя. Нагромаджувати й заохочувати засоби, зокрема бойового характеру, щоб мати змогу їх використати в пізнішому етапі, коли в багато важчих умовинах доведеться далі провадити боротьбу[5].
29 червня 1941 року виступив з ініціативою створити Генеральну Раду Комбатантів та Воєнно-Історичну Раду. На чолі першої став генерал М. Омелянович-Павленко, а секретарем був полковник Віктор Малець, на чолі другої — генерал Микола Капустянський[5]. Дані структури повинні були стати Генеральним Штабом створеної української національної армії.
тільки один шлях стоїть перед нами, як перед Організацією Українських Націоналістів: стати на службу Української держави
6 липня 1941 року звертається із заявою до українців та закликає тих, хто пішов проти ПУН, повернутись до організації. Зазначає про готовність забути все, що було до цього, якщо виявлять вони добру волю й щиру охоту завернути на правильний шлях і стати під одним Проводом[5].
7 липня 1941 року надсилає листа через відділ Абверу в Кракові до Адольфа Гітлера, у якому просить надати дозвіл уможливити утворення української бойової частини[13].
7 липня 1941 року отримав лист від митрополита Андрея Шептицького, в якому той зазначає, що вся українська громадськість вимагає припинення суперечки між ним та Степаном Бандерою і що він визнає Ярослава Стецька підлеглим як полковника Андрія Мельника, так і Степана Бандери.
Наприкінці липня 1941 року заарештований разом з дружиною за наказом голови ГестапоГенріха Мюллера та примусово відправлений до Берліну, де перебуває по 26 січня 1944 року під домашнім арештом та постійним наглядом Гестапо[5].
19 серпня 1941 року отримує листа від Генерал-поручника Кубанського Козачого ВійськаАндрія Шкуро, в якому він зголошується стати під прапор ОУН та оголошує про наміри про включення козацтва до складу українських самостійницьких формацій:
Часи, що їх тепер переживаємо, покладають на всіх Українців обов'язок скупчення всіх творчих сил під одним проводом у боротьбі з відвічним ворогом Української Нації для виборення її суверенного державного життя в усіх її етнографічних границях[5].
М.Величківський як позапартійна фігура став головою Української національної ради в Києві, створену 5 жовтня 1941 року ОУН під проводом Голови ПУН полк. Мельника. За своєю структурою ця політичною спрямованістю УНРада нагадувала Центральну Раду часів Української Народної Республіки. Це символізувало спадкоємність державницької традиції. УНРада складалася зі 130 делегатів, які представляли всі українські землі та не була однопартійною формацією. До її складу увійшли члени різних політичних напрямів: від гетьманців до націоналістів. Керівним ядром стала президія, до якої, крім професора М.Величківського, ввійшли інженер Антон Баранівський, геолог Іван Дубина і член проводу ОУН Осип Бойдуник.[14]
На пресконференція М.Величківський разом з В.Багазієм проголосив А. Мельника єдиним законним головою України, а також відновлення української державності, що було негативно сприйнято німецькою владою. 6 лютого 1942 року київське гестапо заарештувало М.Величківського, але рейхсміністр окупованих східних територій Альфред Розенберг наказав випустити його з тюрми.
Наприкінці грудня 1941 року отримує звіт від секретаря Української Національної Ради в Києві про події в Україні. Мельник проводить нараду з членами ПУН та провідним членами ОУН. які в той час перебували у Берліні. Після наради, ухвалюють рішення підготувати меморандум та направити його Адольфу Гітлеру, розпочавши заходи зі створення українського всенаціонального фронту з одним політичним центром під назвою Українська Верховна Рада[5]
Протягом січня—лютого 1942 року з ініціативи ПУН робляться спроби налагодити контакти з державами, що належать до Осі. Налагодження відбуваються з фінським, хорватським, іспанським та італійським посольствами. Метою тих зв'язків було переконати союзників Німеччини в помилковості німецької політики щодо України і через них вплинути на її зміну[5].
24–25 травня 1942 року, за ініціативою ПУН відбулася Почаївська конференція ОУН, на якій заступником полковника Андрія Мельника і головою Проводу в Україні обрали Олега Кандибу-Ольжича, прихильника антинімецького курсу. За його ініціативою оунівці приступили до формування військових загонів, частина з яких увійшли до військових формувань Тараса Бульби-Боровця.
Арешт німцями та концтабір
До 26 січня 1944 року, Мельник перебував під домашнім арештом у Берліні, але під постійним наглядом гестапо продовжував очолювати ПУН та ОУН. Мельник таємно зустрічався з представниками ОУН які надавали йому оперативну інформацію про стан подій в Україні, та відправляв через них відповідні директиви назад до України. Протягом цього часу, Мельник також зустрічався та вів перемовини з представниками українських самостійницьких сил з метою консолідації зусиль задля відновлення української держави. Мельник неодноразово відправляв різни меморандуми, листи, заяви та протести, до високопосадовців Німецької держави включаючи Адольфа Гітлера, з метою змінити німецьку політику стосовно українського народу, та відношення німецьких політичних еліт до питання незалежності української держави в межах її етнічних земель[5].
18 січня 1944 року, Мельник разом з дружиною таємно покидає Берлін та поселяється у Відні. В ці дні дізнається про вбивство у Львові полковника Романа Сушка. 26 січня 1944 року, Мельник знову заарештований разом з дружиною за наказом голови Гестапо Генріха Мюллера. 28 січня 1944 року доставлений до Берліна для спілкування з Генріхом Мюллером.
У перших днях березня 1944 року, Мельник разом з дружиною доставлений до Гіршег в Альпах. Гестапо розміщує їх у готелі «Іфен» в якому перебували різні політичні в'язні. Разом з ними прибув Карл Вольф, який вимагав підписати документ про певні зобов'язання, серед яких була відмова від намагань налагодити зв'язок з ОУН. Голова ПУН полк. Мельник відмовляється підписувати будь-які документи, та відмовляється брати на себе будь-які зобов'язання[5].
Через кілька місяців, на вимогу Степана Бандери як передумову для початку будь-яких переговорів, між українськими та німецькими політичними колами, німці поступово звільняють всіх українських в'язнів з концтабору Заксенгаузен, та інших місць неволі.
Проте за іншими даними, а саме за свідченнями представників різних українських самостійницьких сил, всі вони вимагали від німців, як передумову до початку переговорів звільнити всіх українських політичних в'язнів незалежно від їхніх політичних переконань. Саме тому можна припустити, що звільнення українських політичних в'язнів в тому числі Мельника, С.Бандери, Тараса Бульби-Боровця та інших, відбулось завдяки консолідованій вимозі всіх українських самостійницьких сил.
Звільнення з концтабору. Діяльність в останні місяці війни
17 жовтня 1944 року, Мельник звільнений разом з дружиною з концтабору Заксенгаузен, та примусово доставлений до Берліна. 18 жовтня 1944 року відбувається нарада, в якій взяли участь Мельник, Андрій Лівицький, Павло Скоропадський, Степан Бандера. Розглянувши пропозиції німців, по створенню Українського Національного Комітету як репрезентації українства на теренах Німеччини, вони вирішили уповноважити полковника Мельника очолити УНК після його створення та вести прямі переговори з німецькою стороною. Ці переговори тривали протягом листопада— грудня 1944 року і були висунуті Мельником наступні передумови німецькій стороні[5]:
1. Переговори будуть відбуватися безпосередньо з німецьким міністерством закордонних справ.
2. Німецький уряд підпише та оголосить деклярацію, шо Німеччина раз на все зрікається всяких претенсій на українські землі і визнає право українського народу на самостійну державу.
3. Буде створений Український Національний Комітет як єдиний речник українців у Німеччині, нічим не зв'язаний з російським Комітетом Власова.
4. Буде створена Українська Національна Армія під українським одно- цілим командуванням.
5. Негайно будуть звільнені з концентраційних таборів і арештів усі українці, арештовані з політичних чи національних мотивів.
В кінці грудні 1944 року, після того як німецька сторона не прийняла передумов висунутих полковником Мельником, він відмовився від подальших переговорів з німецькою стороною та склав свої повноваження перед тими хто його ними наділив. За згодою полковника Андрія Мельника, Степана Бандери, Андрій Лівицький, Павла Скоропадського, головою Українського Національного Комітету був призначений генерал Павло Шандрук[5].
В першій половині січня 1945 року, Мельник скликає нараду членів ПУН і деяких провідних членів ОУН, які на той час перебували у Берліні. Після наради вирішує доручити всім членам ПУН та провідним діячам ОУН якомога швидше покинути Берлін та направитись на визначенні частини Німеччини, де після приходу союзників вони повинні увійти з ними в контакт та ознайомити їх з визвольною війною українського народу, роллю ОУН в цій боротьбі, а також попередити про загрозу московського імперіалізму[5].
11 лютого 1945 року, Мельник таємно разом з двома членами ПУН покинув Берлін і виїхав на південний захід до Бад Кіссінгена[5].
У березені 1945 року, Мельник повертається до Берліна для розмови з українцями. Повертаючись з Берліна прибув до Ваймара, де мав розмови з Андрієм Лівицьким і професором Володимиром Кубійовичем та іншими чільними особами українського політичного і громадського життя, що зупинилися в Ваймарі[5].
7 квітня 1945 року, американські війська зайняли Бад Кіссінген, відповідно до директив січневої наради у Берліні, члени ПУН що перебували у місті, увійшли у контакт з «представником Військового Управління в Бад Кіссінгені» і донесли свою позицію з питань громадського характеру, важливих для українців, що опинилися на території Німеччини, включно з потребою для них відповідної організованої форми[5].
27 квітня 1945 року, за директивою Мельника, членами ПУН за підписом Дмитра Андрієвськиого та Осипа Бойдуника, а також за підписом єпископа Мстислава був переданий меморандум до американського командування, а саме "Військового Управління — «Німеччина». Після якого, українці які перебували у таборах, вилучались в окрему групу від поляків та росіян, в таборах де перебували українці дозволялось вивішувати національний синьо-жовтий прапор, було налагоджено постійний окремий зв'язок між українцями та американцями[5].
Восени 1945 року, Мельник разом з дружиною виїжджає до Бад Ґодесбер. В той самий час, через Дмитро Андрієвського передав листа до люксембурзького князя Фелікса (з яким познайомився ще до війни під час його приїздів до митрополичих лісів) з проханням про дозвіл на переїзд до Люксембургу.
Наприкінці травня 1946 року, Мельник отримав дозвіл на в'їзд до Люксембурга і вирушає туди разом з дружиною 25 травня 1946 року. Проживав у місті Клерво.
Діяльність на еміграції. Спроби об'єднання української еміграції
У 1945 році відбулись зустрічі представників Проводів ОУН і ОУНР, а в 1948 році між полковником Андрієм Мельником і Степаном Бандерою. Переговори засвідчили можливість співпраці в багатьох спільних справах, таких як боротьба з примусовою репатріацією, реорганізація ДЦ УНР, організація громадського життя української діаспори, протидія прорадянським тенденціям в політиці західних країн, участь в антикомуністичних міжнародних формаціях та в багатьох інших[5].
З 1946 року, Мельник призначає членів ПУН, відповідальними за різні терени в Європі. Так Олег Штуль був призначений очільником французького терену. Провідних діячів ОУН відправляє до Канади та США. Голова ПУН полк. Мельник ставив за мету розбудувати та посилити організаційну діяльність в усіх державах вільного світу, куди емігрували українці. За директивами ПУН засновуються видавництва, часописи та журнали. Налагоджується випуск щотижневих газет та журналів, публікації споминів учасників визвольних змагань тощо. Окремим напрямком діяльності ОУН було посилення її ролі в різних еміграційних організаціях, так головою президії українського національного об'єднання Канади став Микола Плав'юк. Створюється різна коопераційна діяльність, ціллю якої була взаємодопомога між українцями. Налагоджується система залучення молоді до організаційної, та політичної акції. Головною метою ставилось запобігти асиміляції українців, і підготовка української еміграції до боротьби за відновлення незалежності Української Держави[5].
Протягом 1947—1959 років, Мельник веде листування та неодноразово зустрічається зі Степаном Бандерою. Налагоджують співпрацю по різних питань, шукають можливість відновлення єдності ОУН. У свої листах Степан Бандера звертається до полковника Андрія Мельника як до голови ПУН, а полковник Андрій Мельник до Степана Бандери як до вельмишановного друга. Степан Бандера підтримує ініціативу полковника Андрія Мельника по спільному вшануванню в річницю загибелі полковника Євгена Коновальця[5].
У 1948—1957 роках, за директивою Мельника провідні члени ОУН та ПУН входили до складу УНРади, та екзильного уряду. 19 березня 1957 році, Мельник затвердив постанову про вихід фракції ОУН з УНРади у зв'язку із домінування приватних інтересів певних очільників УНРади, а 2 листопада 1961 році фракція ОУН повернулось до УНРади. Неодноразово Мельник отримував пропозиції зайняти високі посади в структурах УНРади, проте завжди відмовлявся.
У травні 1957 року, Мельник відвідує Америку та Канаду, виступаючи як гість Українського Національного Об'єднання Канади на бенкеті з приводу 25-річчя УНО, висунув ідею скликати Світовий Конґрес Українців і створити Світовий Союз Українців[16]. Під час виступу полковник Андрій Мельник зазначив[5]:
«…Ввижається мені велика спроба об'єднання всіх українців у вільному світі без уваги на країну їхнього перебування, без уваги на державну приналежність — шляхом Світового Конгресу Українців для створення Світового Союзу Українців. Ось завдання, яке насамперед стоїть перед українським націоналістичним світом: дати не тільки ініціятиву, але й бути реалізатором того завдання…»
Під час відвідин Канади, Мельник переводить архів голови ПУН до Канади, призначає Ярослава Гайваса, Михайла Селешко, Миколу Плав'юка, О.Максиміва відповідальними за збереження даного архіву[5]. Протягом травня 1957 — 1 листопада 1964 року видавав відповідні директиви членам ОУН та ПУН, зустрічався з представниками різних українських політичних партій та організацій, громадськими діячами, представниками українських церков задля того щоб ініціатива створення Світового Конґресу Українців була реалізована. Ініціатива полковника Андрія Мельника об'єднати Світове Українство була реалізовано, через декілька років після його смерті, в 1967 році. При житті полковник Андрій Мельник, неодноразово виказував свої думки, яким повинно бути це об'єднання:[5]:
«Скликання СКУ і створення ССУ треба, на мою думку, вівдідити від суто політичної ділянки, а в цьому і від УНРади чи Державного Центру УНР в цілому… Світовий Союз Українців мав би, в нашому розумінні, бути аполітичним. Він мав би за завдання поза межами України вдержати українство й унапрямлювати й координувати діяльність покликаних до того організацій суспільно- громадського характеру[5]»
З 5 до 8 червня 1964 року в Мюнхені відбулося засідання ПУН, в присутності дев'ятьох осіб, засідання проводив полковник Андрій Мельник. Обговорено низку засадничих справ, що відносилися до державного статусу УРСР та й інших. Планувалось наперед узгодити рішення, а потім запропонувати Великому Збору розглянути та затвердити їх. На кінець місяця планувалось ще одне засідання ПУН, проте 14 червня під час випроваджування на летовищі у Люксембургу члена ПУН, втрачає свідомість та потрапляє до лікарні Святої Єлисавети в Люксембурзі. Після приходу до тями, надсилає лист до ПУН, на руки генерала Миколи Капустянського в якому просить Миколу Капустянського, Осипа Бойдуника і Якова Маковецького, на час його недуги чи в разі смерті аж до обрання його наступника ведення справ ПУН[5]. Призначає Якова Маковецького, своїм зв'язковим з ПУН. В тому ж місяці, за порадою лікаря перевезений до міста Кельн в Німеччині до міської лікарні Кельн-Мергайм[5].
29 червня 1964 року, Мельник надсилає лист до учасників V ВЗУН, в якому просить їх таємним голосуванням обрати нового Голову ПУН і не зважати на те, чи він доживе до Великого Збору чи ні[5].
П'ятий Великий Збір одноголосно переобрав полковника Андрія Мельника Головою Проводу Українських Націоналістів і затвердив запропонований ним склад ПУН. З уваги на положення, в якому знаходилась ОУН через хворобу її Голови, до Проводу ввійшли три заступники Голови ПУН та Діловий Керманич[5].
На Шостому ВЗУН, Яків Маковецький оголосив останню волю полковника Андріям Мельника. Він просив, скріпляти та берегти ОУН, підтримувати УНРух, допомогти та не лишати Ольгу Коновалець та Софію Мельник, не забувати матеріально підтримувати основоположників ОУН[5]
Помер 1 листопада 1964 року в Кельні (Німеччина). Пропонувалось поховати полковника Андрія Мельника у Роттердамі, на тому ж самому цвинтарі, де був похований полковник Євген Коновалець, проте бажанням полковника Андрія Мельника було, щоб його поховали на цвинтарі в Люксембурзі, де вже спочила мати його дружини, пані Марія Федак. За декілька років перед смертю, зарезервував на тому цвинтарі місце, для себе і своєї дружини[5].
7 листопада 1964 року на міському цвинтарі Бонвуа (фр.Bonnevoie) у Люксембурзі відбулось поховання полковника Андрія Мельника, на якому були присутні сотні українців та чужинців. Не залежно від політичних уподобань та конфліктів у минулому, всі очільники українських самостійницьких сил від лідерів УНР, гетьманців, ОУН(б), ОУН (двійкарів), усі висловили свій жаль та повагу Голові ПУН Мельнику.
31 жовтня1965 відкрито й освячено пам'ятник на могилі другого Голови ПУН й ОУН полковника Андрія Мельника.
У відділі історії музею «Дрогобиччина» створено «Меморіальну кімнату Андрія Мельника», яка присвячена життю та діяльності Голови Проводу (від особистих речей до тематичної літератури).
Дев'ятого квітня 2015 року, Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті» в якому визнала учасників УВО, ОУН, та багатьох інших формувань, борцями за незалежність України[17]
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 30 листопада 2020. Процитовано 8 квітня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Книш, Зиновій (1966). Власним руслом. Українська військова організація від осені 1922 до літа 1924 року (українська) . Торонто: Срібна Сурма. с. 51—53.
↑ абКниш, Зиновій (1960). Розбрат (українська) . Торонто: Срібна Сурма. с. 309. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 14 квітня 2020.
↑ абУпоряд.: О. Веселова, О. Лисенко, І. Патриляк, В. Сергійчук; Відп. ред. С. Кульчицький. (2006). ОУН в 1941 році. Документи Частина 1(PDF) (українська) . Київ 2006: Ін-т історії України НАН України. с. 293, 294, 388, 542, . ISBN966-02-2535-0. Архів оригіналу(PDF) за 10 січня 2020. Процитовано 18 квітня 2020.
Блануца А. Мельник Андрій // Політична енциклопедія / Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 437. — ISBN 978-966-611-818-2.
Дрогобиччина — земля Івана Франка. Голова Редакційної колегії Лука Луців. — Наукове товариство ім. Шевченка. Український архів. Том XXV. — Ню Йорк-Париж — Сидней — Торонто, 1973. — 854 с.
Життя і смерть полковника Коновальця. — Історична бібліотека. Ч. 8. Серія «Сини України». — Львів : Червона калина, 1993. — 328 с.
Лазарович М. Легіон Українських січових стрільців: формування, ідея, боротьба. — Тернопіль : Джура, 2005. — 592 с.
Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920—1939 роки. Видання третє, доповнене. — К. : Українська видавнича спілка, 2007.
Науменко К.Царицинська доба Євгена Коновальця // Український визвольний рух. — Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. — Львів, 2006. — Збірник 8. — C. 11—24.
2. 10 вересня 1914: відбуття на фронт першого підрозділу (сотня В. Дідушка)
3. 25 вересня 1914: перше бойове зіткнення, шлях Турка—Сянок (сотня О. Семенюка)
4. 15-30 вересня 1914: розформування куренів і поділ сотень на групи по 20 вояків
5. 06 жовтня 1914: повторне сформування куренів та сотень
6. 28 жовтня 1914: взяття г. Ключ біля Сколого (сотня В. Сроковського)
7. 26 жовтня — 3 листопада 1914: бої за г. Комарницьку (сотні В. Дідушка та Р. Дудинського) і г. Лиса, Залярська, Кобила.
8. 10 листопада 1914: командувач 55-ї дивізії генерал Фляйшман вручив Медалі Хоробрості 2-го кл. З. Носковському, Я. Струхманчуку, О. Степанів, І. Андруху, С. Галечко
примітки:
звичайний шрифт — організаційні дії • курсив — невеликі бойові операції • жирний шрифт — найвідоміші бої
.svg){kind=small}
