Мутасаррифат Гірського Лівану

Мутасаррифат Гірського Лівану
Дата створення / заснування	1861
Країна	Османська імперія
Столиця	Deyr el-Qamard
Посада голови уряду	Mutasarrif of Mount Lebanond
Замінений на	Occupied Enemy Territory Administrationd
На заміну	Mount Lebanon Emirated
Час/дата припинення існування	1918

33°50′00″ пн. ш. 35°46′00″ сх. д. / 33.833333333333° пн. ш. 35.766666666667° сх. д. / 33.833333333333; 35.766666666667

Мутасаррифат Гірського Лівану (араб. مُتَصَرِّفِيَّة جَبَل لُبْنَان, трансліт. Mutaṣarrifiyyat Jabal Lubnān; осман. جَبَلِ لُبْنَان مُتَصَرِّفلِيغى, трансліт. Cebel-i Lübnan Mutasarrıflığı^[a]) — адміністративно-територіальна одиниця Османської імперії, автономний округ (санджак). Існував у 1861—1918 роках. Утворився з частини Сидонського еялету. Нині входить до складу Лівану.

На території гірської частини Лівану з раннього Середньовіччя мешкали християни-мароніти. Вони зберігали свою автономію за часів Багдадського халіфату та Мамлюкського Єгипту. Після перемоги над мамлюками в битві при Мардж Дабік 1516 року османський султан Селім I дарував землі в південному Лівані Фахр аль-Діну I з династії друзів Маанідів. На цих землях було створено емірат аль-Шуфа. Поступово правителі цієї напівнезалежної держави змогли розширити володіння майже на весь сучасний Ліван. Мааніди правили до 1697 року, коли останній з цього роду емір Ахмад помер, не залишивши спадкоємців. Після цього васали емірату обрали новим еміром Гайдара аль-Шехаба зі значного арабського роду курайшитів. Еміри мали гарні відносини з Францією, звідки з середини XVIII ст. отримували допомогу.

Правління династії Шехаб тривало до 1840 року, коли територія емірату була захоплена британо-османськими військами, а останнього еміра Башира II було відправлено на заслання. Втім, після цього влада султанів у Гірському Лівані була не надто міцною, весь час тривали конфлікти між мусульманами і християнами. У 1842 році за пропозицією впливового австрійського дипломата Клемента фон Меттерніха султан Абдул-Меджид I наказав розділити Гірський Ліван на 2 каймаканства: друзьке (на півдні) та маронітське (на півночі).

Втім, постійні конфлікти час від часу спалахували. Водночас стосунки між християнами та мусульманами залишалися напруженими в інших еялетах на Близькому Сході. У 1860 році внаслідок погромів у Дамаску загинуло до 6 тисяч християн Сирії. Це мало відлуння й у Лівані, де друзи атакували маронітів у Бейруті, знищивши 60 сіл, особливо постраждала Дейр ель-Камара. Загалом загинуло до 11 тис. маронітів Лівану. У відповідь Франція відправила експедиційний корпус для допомоги християнам Лівану (у 1861 році повернула його).

5 вересня 1860 року відбулося засідання міжнародної комісії у складі Франції, Великої Британії, Пруссії, Австрійської Російської та Османської імперій. За її результатом було вирішено виокремити частину Гірського Лівану в окремий округ мутасаррифат). У 1861 році було вироблено документ під назвою «Органічний статут Гірського Лівану». Згідно з ним система влади в мутассарифаті мала ґрунтуватися на принципі конфесійної приналежності. У кожному окрузі в складі Гірського Лівану створювалися змішані адміністративні ради і суди з числа представників різних релігійних громад, безпеку на місцях гарантували за допомогою поліцейських формувань з представників місцевих конфесій. Це була перша спроба встановлення системи, за якої враховувалися інтереси різних громад, здійснювалося взаємне ведення адміністративної, судової та поліцейської діяльності. «Органічний статут» діяв до Першої світової війни, і в період його дії в Гірському Лівані зберігалася достатньо стабільна ситуація.

Гірський Ліван користувався широкою автономією від Османської імперії і керувався пашею-християнином. У 1864 році в рамках реформи, що почалася в імперії, статус Гірського Лівану став постійним.

Автономія Гірського Лівану була скасована членом військового тріумвірату Джемаль-пашею в 1915 році після початку Першої світової війни. У 1918 році землі Гірського Лівану захоплено британо-французькими військами. У 1920 році після отримання Сирії як мандатної території французький уряд задля зменшення впливу сирійських націоналістів утворив Великий Ліван, куди Гірський Ліван).

У 1895 році християни становили 79.9 % (319,296 осіб), а мусульмани — 20.1 % (80,234 осіб). Ситуація трохи змінилася до початку Першої світової війни: 20,6 % (мусульмани) та 79,4 % (християни).

На чолі стояв мутасариф зі статусом паши (зазвичай з неліванських громад), затверджувався султаном. В управління спирався на спеціальну раду, членів до якої делегували представники усіх громад — шиїти, мароніти, друзи, православні, сунніти, мелькіти (по 2 особи).

З 1915 році опинилася від владою військової адміністрації, що призначали своїх валі (губернаторів).

• Гарабет Артюн Давудян (Дауд-паша)^[en], 1861—1864 роки (вірменська католицька церква)
• Насри Франко Коусса (Франко-паша), 1864—1873 роки (мелькітська церква)
• Рустем Маріані (Рустем-паша), 1873—1883 роки (італійський католик)
• Пашко Вассо Шкодрані, 1883—1892 роки (албанський католик)
• Наум Коусса (Наомі-паша), 1892—1902 роки (мелькітська церква)
• Владислав Чайковський (Музаффар-паша), 1902—1907 роки (польський католик)
• Юсеф Коусса (Юсуф-паша), 1907—1912 роки (мелькітська церква)
• Оганес Коюмдзян (Оганес-паша), 1912—1915 роки (вірменська католицька церква)

• Алі Муніф-бей, 1915 рік
• Ісмаїл-бей, 1916—1917 роки
• Мумтаз-бей, 1917—1918 роки

1. ↑ Також відомий як Санджак Гірського Лівану; осман. جَبَلِ لُبْنَان سَنْجَاغى, трансліт. Cebel-i Lübnan Sancağı, араб. سَنْجَق جَبَل لُبْنَان, трансліт. Sanjaq Jabal Lubnān

• Петросян Ю. А. Османская империя: могущество и гибель. М., 1990
• Fawaz, Leila Tarazi (1995). Occasion for War: Civil Conflict in Lebanon and Damascus in 1860 (illustrated ed.). I.B.Tauris & Company. p. 320. ISBN 978-1-86064-028-5.
• Winslow, Charles (1996). Lebanon: war and politics in a fragmented society. Routledge. p. 291. ISBN 978-0-415-14403-2.
• Salibi K. A House of many mansions. − London: Tauris, 2002.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мутасаррифат Гірського Лівану