|
Міжгірський район
Міжгі́рський райо́н (до 1953 року Волівський округ[1], Волівська округа[2][3][4]) — колишня адміністративно-територіальна одиниця, що була розташована у північно-східній частині Закарпатської області. Міжгірський район лежав у центрі Українських Карпат. Площа становила району 1166 км², у ньому проживало майже 49,2 тис. осіб у 44 населених пунктах, які були об'єднані в 22 сільські та 1 селищну раду. Район межував з Львівською та Івано-Франківською областями та п'ятьма іншими районами Закарпатської області: Воловецьким, Свалявським, Іршавським, Хустським, Тячівським. Районний центр був розташований у смт Міжгір'я. Понад 99 відсотків населення району — українці. Ліквідований у липні 2020 року, у зв'язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи та включений до складу новоутвореного укрупненого Хустського району, до якого також увійшли частини колишніх Хустського, Свалявського та Іршавського районів[5] ГеографіяРайон був розташований у помірному кліматичному поясі. Позитивна щомісячна температура утримується з другої половини квітня по першу декаду жовтня. Тривалість періоду з температурою вище 10 °C становить 135—155 днів. Зима помірно морозна, сніжна і довга, триває до 5—5,5 місяця, максимальна температура взимку буває — 32—35 °C. Річна кількість опадів досить велика й у зв'язку з цим і зниженим температурним режимом територія гірського району характеризується надмірним зволоженням. Більше половини території (66 %) вкрито лісами, сільськогосподарські угіддя становлять 28 %, в тому числі рілля — всього 6,9 %. Ліси Міжгірщини надані в постійне користування державному підприємству «Міжгірське лісове господарство», лісогосподарському підприємству «Міжгір'ядержспецлісгосп» та національному природному парку «Синевир» За породами лісоутворюючих видів найбільша територія бука — 50 % та смереки — 34 %. Район багатий цілющими мінеральними джерелами, яких у районі близько 50. Найвідоміші з них — Соймівське, Келечинське, Вучківське, Верхньобистрянське та Колочавське. Майже в кожному селі на Міжгірщині є невеликі джерела мінеральної води. Зокрема, місцеві жителі села Річка налічують до 12 таких джерел. Поряд з санаторієм працює українсько-німецьке підприємство «Сойми-ЛТД» із розливу мінеральної води. Розлив води з Колочавського родовища здійснює підприємство «Бінако». Територія району багата водними ресурсами. Найбільші річки району — Ріка та Теребля. На відстані 10 км від с. Колочава розташоване штучне Тереблянське водосховище Теребле — Ріцької ГЕС, яке є місцем літнього відпочинку жителів району та гостей нашого краю. Гордість Міжгірщини — Синевирське озеро. Ця водна перлина лежить на висоті 989 метрів над рівнем моря. Озеро виникло внаслідок гірського обвалу в давні часи. Неподалік від Синевирського озера розташований єдиний і унікальний у всій Європі музей лісу і сплаву на Чорній ріці. Тут можна побачити знаряддя праці лісорубів і плотогонів, їхні речі побуту, макети плотів тощо. Відвідувачі музею можуть дізнатися чимало цікавого про минуле і сучасне у розробці лісових багатств Карпат. Ще одним визначним місцем Міжгірщини є Полонина Боржава чи Боржавський хребет. Цей гірський об'єкт знаний далеко за межами Закарпаття та України. Туристичний маршрут для піших туристів, велосипедистів, байкерів та джипів починається в с. Річка і проходить по полонині Боржава, по горах Кругла, Граб, Магура-Жиде, Гимба.  Природні ресурси Міжгірського району багаті й різноманітні, що забезпечує діяльність різних галузей господарського комплексу в районі. Найбільшим багатством району є ліси. Вони займають 79 тис. гектарів, або близько 60 відсотків території району. Переважна частина це хвойні (ялина, ялиця), рідше це змішані ліси — хвойно-букові. Територія району — одна з найбільш екологічно чистих територій України. Відсутність екологічно шкідливих підприємств, значна площа заповідних територій сприяли збереженню природних екологічних систем. У районі є сировинні матеріали для дорожньо-будівельної галузі (пісковик, гравій), є незначні поклади торфу. Кліматичні умови району надзвичайно сприятливі для рекреаційних і туристичних цілей завдяки мальовничим видам, цілющому повітрю і наявності перепаду висот (для гірськолижного туризму). Природа району — ландшафт, клімат, джерела мінеральних вод, гірське повітря — це ресурси, що мають великий потенціал для розвитку галузі туризму в цілому. Майже половина території Міжгірського району належить до природно-заповідного фонду України. Район володіє значними природними ресурсами дикоростучих плодів і ягід. Щорічно в районі заготовлюється близько 120 тонн грибів, 40 тонн ягід. Річки: Теребля, Озерянка, Канчовський. ІсторіяВперше поселення на місці сучасного районного центру Міжгір'я згадується в історичних джерелах в 1415 році. В 1947 році радянська влада зробила село Волове окружним центром, а в 1953 році уже селище Волове через плутанину кореспонденції з сусіднім селищем Воловець було перейменоване у смт Міжгір'я. Відтоді ця назва використовується для означення районного центру. 25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Міжгірського району було створено 49 виборчих дільниць. Явка на виборах становила — 59,19 % (проголосували 22 055 із 37 260 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 59,54 % (13 131 виборців); Юлія Тимошенко — 16,81 % (3 707 виборців), Олег Ляшко — 7,63 % (1 683 виборців), Анатолій Гриценко — 3,74 % (824 виборців), Сергій Тігіпко — 3,42 % (754 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 1,40 %.[6] Адміністративний устрійАдміністративно-територіально район поділяється на 1 селищну раду і 22 сільські ради, які об'єднують 44 населені пункти та підпорядковані Міжгірській районній раді. Адміністративний центр — смт Міжгір'я[7]. НаселенняДинаміка чисельності населення[8] Розподіл населення за віком та статтю (2001)[9]:
Національний склад населення району за переписом 2001 року[10]
Культура.JPG)  На території району нараховується 14 старовинних церков — пам'яток архітектури. Всі вони побудовані в період XVIII—XIX століть. Найстаріша з них — Миколаївська церква та дзвіниця в с. Подобовець. Вона побудована в 1751 році. У Введенській церкві (1759 р.) в с. Розтока збереглися фрагменти іконостасу XVII століття, а ікона Благовіщення датується 1709 роком. Серед інших слід виділити церкву Різдва (1780 рік) в с. Пилипець, Миколаївську церкву та дзвіницю в с. Присліп, Святодухівську церкву та дзвіницю в с. Колочава. До історично-архітектурних пам'яток слід віднести і Лінію Арпада. Це оборонна споруда часів Другої світової війни, значна частина якої збереглася в межах Тереблянської долини району. В галузі культури та мистецтва району проводиться робота з виконання Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо розвитку бібліотек», «Про державну підтримку клубних установ», районних Програм «Про поповнення бібліотечних фондів на період до 2005 року», «Про Програму паспортизацію в районі пам'яток археології та архітектури національного і місцевого значення», «Про Програму збереження культових споруд — пам'яток дерев'яної архітектури району на 2004–2010 роки» та інших законодавчих документів щодо роботи галузі культури. На даний час в районі працює центральна районна бібліотека, районна дитяча бібліотека ім. В. С. Гренджі — Донського, районний Будинок культури, дві дитячі музичні школи, 37 бібліотечних та 32 клубні установи у сільській місцевості. ПерсоналіїВ Міжгір'ї народився поет, публіцист, громадський діяч В. С. Гренджа-Донський, лауреат Шевченківської премії поет Петро Скунць, молодий науковець, письменник Михайло Рошко, поет Олексій Янчик — уродженець Верхнього Студеного, прозаїки: Василь Тарчинець, Андрій Дурунда народилися в Рекітах , письменники Володимир Фединишинець та Юрій Бряник родом з Репинного, професор зав. відділенням давньої української літератури інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України Олексій Мишанич з Верхнього Студеного, зав.кафедрою філософії України педагогічної Академії м. Стаханов професор Михайло Шегута з Вучкового, доктор філологічних наук Микола Зимомря з Голятина, звідси і доктор філологічних наук УжДУ Михайло Сюсько, з Ізок декан факультету романо-германської філології УжДУ Степан Бобинець та зав.кафедрою російської філології Іван Сенько, виходець з Міжгір'я доктор історичних наук Микола Вегеш. Голова Центрвиборчкому Михайло Рябець народився в Пилипці. Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
