МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного добробуту населення.
МОЗ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Історія
1917 року формуючи власні управлінські структури, Центральна Рада в частині управління медико-санітарною справою попервах наслідувала приклад Тимчасового уряду Росії, який вищим своїм медико-адміністративним органом проголосив Центральну лікарсько-санітарну Раду. Результатом цього стало створення в Києві Крайової (в розумінні державної української) лікарсько-санітарної Ради — першого органу управління медико-санітарною справою автономної України.
Другий етап у формуванні центральних органів управління медичною справою припадає на період правління гетьмана П. П. Скоропадського. Цей період розпочався після падіння УЦР наприкінці квітня 1918 р., тривав сім з половиною місяців (29 квітня — 18 грудня 1918 р.) і ознаменувався проголошенням Української держави (29 квітня 1918 р.) та скасуванням всіх законів Центральної Ради.
Від 1928 р. в Україні почала швидкими темпами розвиватися мережа санітарно-епідеміологічних станцій. На початок 1941 р. система охорони здоров'яУкраїнської РСР налічувала 29000 лікарів і 91000 середніх медпрацівників.
Після проголошення незалежності України перед міністерством охорони здоров'я постало завдання організації охорони здоров'я незалежної держави в умовах економічної кризи. Постала потреба у реформуванні галузі згідно з новими економічними умовами та розробці відповідного медико-санітарного законодавства.
Міністерство охорони здоров'я в 2018 ініціює створення Національної ради з питань громадського здоров'я, яка виконуватиме функції консультативного органу Кабінету Міністрів для врахування інтересів громадського здоров'я в усіх сферах державної політики.[4]
Основні завдання
забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері охорони здоров'я, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням;
забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу;
забезпечення формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного добробуту населення;
координація діяльності органів виконавчої влади з питань обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу[3].
контроль діяльності Патронатної служби Міністра, Управління правового забезпечення, Сектору оцінки та усунення корупційних ризиків, Сектору мобілізаційної роботи та цивільного захисту, Режимно-секретного сектора, Управління аудиту та аналітики, Колегії МОЗ України, Вченої медичної ради;
координація та спрямовування діяльності — Директорату стратегічного планування та євроінтеграції (крім питань участі у формуванні проєкту Державного бюджету України на відповідний рік та середньострокової бюджетної декларації; європейської інтеграції, співробітництва з міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями; міжнародної діяльності), Управління екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, Управління організації роботи керівництва Міністерства, відповідних державних установ, закладів і підприємств МОЗ;
здійснення загального керівництва консультативно-методичною та організаційною роботою в областях;
виконання безпосередніх обов'язків керівника міністерства, у тому числі очолювання міністерство, здійснювання керівництва його діяльністю, визначання пріоритетів роботи Міністерства та шляхів виконання покладених на нього завдань, затверджування планів роботи Міністерства, звітування про їх виконання.
