Наркотик

Нарко́тик (від дав.-гр. ναρκῶ — призводити до заціпеніння; дав.-гр. ναρκωτικός — запаморочливий) — субстанція природних чи штучних речовин, які здатні викликати фізичну та психічну залежність, внаслідок заміщення однієї з речовин-учасників природного метаболізму^[1]. Хімічні речовини рослинного чи синтетичного походження, що викликають нечутливість до болю або зміну сприйняття болю, та спричиняють зміни психічного стану людини, а за систематичного вживання — залежність від них. Впливаючи на нервові центри головного мозку, наркотик може створювати підняття настрою, психічне збудження, надмірну сонливість, незвичайну безпідставну веселість — ейфорію, а іноді й змінені стани свідомості або галюцинації. У небезпечних випадках психічні стани можуть бути цілком нереалістичними, змінюватись відчуття власного тіла, можуть виникати деперсоналізація та дереалізація, зникнення часових та просторових меж.

Наркотик — хімічний агент, що викликає ступор, ко́му або нечутливість до болю. Термін зазвичай відноситься до опіатів або опіоїдів, які називають наркотичними анальгетиками^[2][3]

Офіційним визнанням речовини наркотичною в Україні є включення її до переліку наркотиків наказом міністра охорони здоров'я.

Термін «наркотична речовина» включає три критерії:

1. медичний;
2. соціальний;
3. юридичний;

Вони пов'язані між собою і в правовому аспекті — зобов'язують визнавати речовину наркотичною лише за умови, якщо вона відповідає всім трьом критеріям.

• Медичний критерій полягає в тому, що речовина повинна справляти специфічну дію на ЦНС (заохочувальну, седативну, галюциногенну та інше), яка і є безпосередньою причиною її немедикаментозного застосування.
• Під соціальним критерієм мається на увазі, що немедикаментозне вживання даного засобу набуває таких масштабів, які становлять серйозну суспільну небезпеку.
• Юридичний критерій базується на обох вищезгаданих і вимагає, аби відповідна речовина була законодавчо внесена до списку наркотиків.

1) Опіоїди
 — опій, похідні опію
 — опіати, похідні опіатів
2) Стимулятори
 — кокаїн
 — клас амфетамінів
 — арабський чай — поширена в Азії рослина, що містить D-норпсевдоефедрин
3) Галюциногени
 — ЛСА, ЛСД
 — ДМТ (DMT, 5-MeO-DMT, 5-HO-DMT)^[5]
 — DOB, DOM
 — 2C, 25-NB, 2C-B^[6]
4) Емпатогени (MDA, MDMA, іботенова кислота і мусцимол)
 — 5) Депресанти
 — седативні
 — снодійні^[7]
 — транквілізатори
6) Деліріанти
 — апрофен (тарен)
 — тригексифенідил
7) Дисоціативи
 — декстрометорфан
 — кетамін
 — метоксетамін
 — фенциклідин («ангельський пил»)
8) Інші речовини
 — тетрагідроканабінол
 — бетель — поширена в Океанії рослина
 — «кава-кава» .
 — інгалянти (поперси, толуол, трихлоретилен, та інші)
Ряд речовин, переважно стимулятори, не віднесені до вищевказаних груп, стали предметом зловживання спортсменами з метою підвищення спортивних результатів. Такі препарати стали називати допінгами.

Наркотичні препарати поділяють на:

• найнебезпечніші, що викликають синдром фізичної залежності: «Крокодил», героїн, морфій, опіум^[8] та інші.
• менш небезпечні, що викликають синдром психічної залежності: кокаїн, стимулятори класу амфетамінів: амфетамін, метамфетамін, α-PVP^[9], мефедрон, MDA, MDMA (екстазі), DOB, LSD-25, алкоголь
• найменш небезпечні: канабіс, препарати класу амфетамінів зниженої активності, тютюн, барбітурати, бензодіазепіни
• рослинного походження: морфін^[10] (його витягують зі снодійного маку), кокаїн (міститься в листі кокаїнових кущів), канабіноїди^[11] (діючі речовини гашишу і марихуани (родини конопляних)
• напівсинтетичного походження: героїн (було виявлено, що героїн перетворюється в печінці на морфін), бупренорфін, LSD-25
• синтетичного походження: метадон, α-PVP, MDMA (екстазі), DOB.

Існують тисячолітні традиції вживання класичних наркотиків на Сході. Приблизно XIV століттям до н. е., опіум використовували в культових цілях^[12]. Люди в Іспанії вживали галюциногенні наркотики близько 3000 років тому^[13].

Європейська цивілізація почала по-новому відкривати для себе ці речовини тільки в XIX столітті (при цьому лікарі сподівалися, що синтез нових ліків допоможе здійснити прорив у терапії). Так, 1845 року психіатр Жак Жозеф Моро заснував у Парижі клуб любителів гашишу. Членами цього клубу були зокрема Олександр Дюма, Теофіль Готьє, Ежен Делакруа. У 1860 році німець Альберт Німан виділив із листя коки хлоргідрат кокаїну, а через 20 років Зиґмунд Фрейд уже пропонував його своїм пацієнтам. Чарльз Ромлі Елдер Райт 1874 року синтезував героїн, який діяв сильніше за морфін, що його одержав з опіуму німцем Фрідріхом Сертюрмером ще 1804 року.

Винахід 1853 року ін'єкційної голки, незалежно один від одного французьким хірургом Шарлем Габріелем Правасом і шотландським лікарем Александром Вудом, започаткував і новий етап вживання наркотиків. Дія речовин, що потрапляють миттєво прямо в кров, посилювалася багаторазово.

У Європі спалах наркоманії припав на 1840 рік, коли в Англії було вжито заходів боротьби з алкоголізмом. Тоді в Манчестері аптечні торговці виготовляли опіумні пігулки для робітників, яким алкоголь, що подорожчав, виявився недоступним. Відома фірма вірменського підприємця Закар'яна, яка виникла в Каїрі 1925 року, і у вигляді килимів постачала до Європи героїн і морфій. Найзначнішою ж на Далекому Сході та у США аж до Другої світової війни вважалася фірма грека Епіопулоса. В Ірландії вибухнула епідемія ефіроманії (щоправда, завдяки цьому було відкрито загальний наркоз). У США в 20-30 роки часів сухого закону багато хто перейняв у робітників латиноамериканського походження звичку курити марихуану. Застосування морфію під час громадянської війни в США для знеболювання при пораненнях призвело до поширення морфінізму. У 70-х роках XX століття емігранти з Китаю заразили Новий Світ згубною пристрастю до куріння опіуму. В Росії у період революції та громадянської війни використовувався кокаїн, який вважався ліками проти депресії. Не пізніше 1984—1985 років у бідних міських кварталах з'явився крек-кокаїн — суміш солей кокаїну з харчовою содою (бікарбонатом натрію) або іншим хімічним підґрунтям, вживається за допомогою куріння. Нелегальний ринок розповсюдження наркотиків у своєму сучасному вигляді склався нещодавно^[14]. Найдоступніші на чорному ринку наркотики, виробляються хімічним способом. Дизайнерськими наркотиками, зазвичай, називають різноманітні варіації модифікацій молекули амфетаміну^[15], трансформованої для обходу законодавства і для отримання додаткових ефектів.

26 червня — Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотиками й їхнім незаконним обігом.

Під час вживання наркотиків виникає виникає ейфорія, заціпеніння, галюцинації. Однак, ціна гострих відчуттів дуже висока: споживач швидко опиняється у психічній та фізичній залежності і набуває толерантності до опіатів, що змушує його підвищувати дозу. Передозування нерідко призводить до смерті через пригнічення діяльності дихального центру.

У 1970-х роках дослідники детально вивчили механізм дії опіатів. За хімічним складом вони мають багато спільного з ендорфінами, які природним шляхом виробляються в нейронах головного мозку і мають здатність зменшувати біль, аналогічно до опіатів, а також впливати на емоційний стан. Але «ендогенні наркотики» діють дуже м'яко і не завдають шкоди організму.

Навчившись виділяти нові похідні опіуму, хіміки і фармакологи ненавмисно здійснили свій внесок у поширення наркоманії. Так, 1804 року в Німеччині з опіуму було отримано морфін. У 1971 році вперше синтезували бупренорфін у лабораторії компанії «Reckitt Benckiser», який застосовують у разі сильних і хронічних болів, а також під час лікування опіоїдної залежності.

У рази сильніший за морфін інший опіат — героїн. Він викликає відчуття блаженства, яке незабаром змінюється на відчуття задоволення, захищеності. Але виявилося, що фізична залежність від цього препарату у 91 % осіб, які почали його вживати, виникає менш ніж через три тижні. Смерть від передозування героїну може наставати вже через рік — півтора після першого прийому.

Амфетаміни («Бензендрин») застосовували в роки Другої світової війни для подолання втоми солдатів. У 70-х роках цей препарат лікарі приписували для зниження апетиту і схуднення. Джоном Боулбі описано клінічний стан застосування бензендрину, згідно з яким реципієнт, який вживає цей препарат, не відчуває провини за свої злочини. Встановлено, що амфетаміни пригнічують апетит, збільшують частоту серцевих скорочень, підвищують кров'яний тиск і у великих дозах спричиняють відчуття ейфорії. Вживання амфетамінів спочатку викликає відчуття фізичного задоволення, той, хто прийняв амфетаміни, почувається у формі. Внутрішньовенна ін'єкція амфетаміну у великій дозі негайно ж викликає спалах гострої насолоди. Це можна порівняти з сильним оргазмом. Потім настає стан інтелектуальної збудливості, у того, хто прийняв амфетамін, з'являється непереборне бажання говорити, творити, а також — ілюзорне відчуття переваги над оточуючими. Тривале вживання амфетамінів може призвести до розвитку гострої дистонії та до розладів психічних процесів.

• Пияцтво
• Наркоманія
• Допінг
• Психотропна речовина
• Галюциноген
• Коноплі
• Наркоз
• Психоактивна речовина
• Психостимулятор
• Снодійно-седативні засоби
• Теорія вхідних наркотиків
• Аддикція
• Аудіонаркотики

• Наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги і прекурсори [Архівовано 9 березня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Наркотичні засоби [Архівовано 1 лютого 2021 у Wayback Machine.] // Митна енциклопедія : у 2 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін.. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2013. — Т. 2 : М — Я. — 536 с. — ISBN 978-617-7094-10-3.
• Наркотики [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Фармацевтична енциклопедія.

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Наркотик

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Наркотик

• Енциклопедія наркотичних засобів
• Аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин // Термінологічний словник з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму, фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та корупції / А. Г. Чубенко, М. В. Лошицький, Д. М. Павлов, С. С. Бичкова, О. С. Юнін. — Київ : Ваіте, 2018. — С. 61. — ISBN 978-617-7627-10-3.

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (6 січня 2019)