Нагірний Карабах
ГеографіяЗагальна площа регіону (мається на увазі площа автономної області Азербайджанської РСР) становить 4 400 км². У 1989 році його населення становило 189 тис., переважно вірмен (77 %) та азербайджанців (21,5 %), а також росіян[1]. Нерідко термін «Нагірний Карабах» вживають щодо Нагірно-Карабаської Республіки, але це неправильно, ще більш неправильно зіставляти її з територією Нагірно-Карабаської автономної області, оскільки ані заявлена, ані фактично контрольовані площі не збігаються.[джерело?] ІсторіяРішенням Кавбюро ЦК РКП (б) територія Нагірного Карабаху з 94 % вірменського населення[2][3][4][5] була включена у склад Азербайджанської РСР як автономія. Впродовж радянських часів відносна кількість вірмен знизилася з 94 % до 76 %, а азербайджанців збільшилася з 5 % до 23 %. У 1988 році почався конфлікт між Азербайджаном і Вірменією через Нагірний Карабах, коли населена переважно вірменами Нагірно-Карабаська автономна область заявила про свій вихід з Азербайджанської РСР. Регіональний парламент ухвалив рішення про входження до складу Вірменської РСР, напруга в регіоні призвела до сплеску насильства[6]. Під час референдуму у 1991 році 99,89 % виборців проголосували за незалежність Нагірного Карабаху, після чого розпочався відкритий етап війни 1987—1994 рр., наслідком якої є перемога вірмен, утворення невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки та підписання в Бішкеку Угоди «Про незастосування зброї», яка діє з 12 травня 1994 року. Зіткнення в Нагірному Карабасі (2020)У вересні 2020 року у Карабасі відновилися бойові дії, зокрема з використанням важкого озброєння[7]. Війна закінчилася поразкою Вірменії. Та за угодою передала територію Азербайджану, повинна визнати територію Азербайджанською і дати дозвіл на побудову дороги з Азербайджана до ексклавного Нахічеваню без блокпостів та перешкод для пересування нею азербайджанцям. Повоєнні часи3 серпня 2022 року Збройні сили Азербайджану провели операцію з взяття під контроль декількох важливих висот у Нагірному Карабасі та завдали, як мінімум, один високоточний удар по позиціях військ невизнаної республіки[8]. Як повідомило міноборони Азербайджану ці заходи стали відповіддю на дії противника, які здійснили обстріл азербайджанських сил з позицій миротворчого контингенту РФ. У результаті нього загинув один військовослужбовець. Також сили Нагірного Карабаху здійснили спробу захопити панівну висоту під назвою «Киргизька гора» та спробували окопатися[8]. Але армія Азербайджану відкинула противника з цієї висоти та зайняла інші «важливі панівні висоти» у районі, де зараз проводять облаштування нових позицій. А також завдала ударів по скупченню противника у районі операції, під час яких використовували ударно-розвідувальний дрон Bayraktar TB2[8]. 19 вересня 2023 року, Азербайджан почав військову операцію на території Нагірного Карабаху[9][10]. Вже наступного дня, 20 вересня, керівництво Нагірно-Карабаської Республіки погодилось вивести військових, розформувати та повністю роззброїти формування армії оборони Нагірного Карабаху[11]. 24 вересня 2023 року, 120 тис. вірмен Карабаху, планували виїхати до Вірменії, побоюючись етнічних чисток[12]. Станом на 27 вересня, до Вірменії повернулася третина населення НКР (42,5 тис. осіб)[13]. 28 вересня 2023 року, «влада» Нагірного Карабаху оголосила про припинення існування невизнаної республіки[14], а вже 8 листопада 2023 року, в місті Ханкенді (колишній Степанакерт) відбувся військовий парад азербайджанської армії[15][16]. 1 січня 2024 року НКР офіційно перестала існувати. НаселенняДо вересня 2023 року в регіоні проживали переважно вірмени. Етнічні азербайджанці, які до війни становили близько чверті населення регіону, втекли з Карабаху (як і з Вірменії), а з решти території Азербайджану були змушені втікати етнічні вірмени[6]. Станом на 20:00, 29 вересня 2023 року, за повідомленням речниці премʼєр-міністра Вірменії, з Нагірного Карабаху до Вірменії виїхали 98625 людей[17]. Станом на ранок 30 вересня 2023 року, за повідомленням речниці премʼєр-міністра Вірменії, кордон Вірменії перетнули 100417 мешканців Нагірного Карабаху, тобто понад 80 % населення регіону[18]. ГалереяПримітки
|