Окуневський Теофіл Іполитович
Теофіл (Теофіль) Іполитович Окуневський (пол. Teofil Okuniewski, 7 грудня 1858, Яворів (сучасного Косівського району)/Радівці[1] — 19 липня 1937, Городенка[1]) — український юрист, адвокат, дипломат, громадський і політичний діяч. ЖиттєписСин греко-католицького священника о. Іполита Окуневського. Брат Ярослава Окуневського. У 1869—1877 рр. навчався в Коломийській гімназії, в 1877—1881 рр. — на правничому факультеті Віденського університету, тут же в 1883 р. отримав звання доктора права.[2] Від 1885 року кандидат адвокатури у Станиславові, у 1890 році відкрив власну адвокатську канцелярію в Городенці[3] (пізніше в ній працював молодий Лев Бачинський). На початку липня 1889 р. обраний послом Галицького крайового сейму від IV курії в 11-у Коломийському виборчому окрузі (як представник народовців). Мандат здобув без особливих труднощів (набрав 96 голосів, суперник — князь Пузина — 70), застосувавши тактику безпосереднього спілкування з виборцями на вічах, під час переїздів чи піших переходів від одного населеного пункту до іншого). В сеймі вступив до русько-українського парламентського клубу під проводом Юліяна Романчука. У 1889 році з причини політичної суперечки в Сеймі прийняв виклик на поєдинок польського депутата Томіслава Розвадовского, перемігши його.[3] Заснував, очолив філію товариства «Просвіта»; ініціатор, один з фундаторів гімназії товариства «Рідна школа» в Городенці. Його обирали депутатом Городенківської повітової ради, міським головою (бурґомістром) Городенки з 1898 року (ц.-к. Намісництво не допускало до урядування).[3] 1899 р. один із засновників УНДП. Євген Олесницький був захисником Теофіла Окуневського на коломийському процесі щодо «зневаги намісника Казімежа Фелікса Бадені». Посол:
Під час Першої світової війни заарештований російською окупаційною владою, ув'язнення відбував у Чорткові. Впродовж 1915—1917 років працював у Києві. 1917—1918 років працював начальником повітового суду в Городенці.[3] У період ЗУНР — комісар Городенківського повіту, член президії Національної Ради ЗУНР. Цікаво, щоВидана Михайлом Павликом «Переписка Михайла Драгоманова з доктором Теофілем Окуневським» (Львів, 1905) є одним з основних джерел історії українського національного руху наприкінці ХІХ ст.[3] Корнило Устиянович написав його портрет.[4] Примітки
Джерела та література
Посилання
|