Перший куплет пісні побачив світ у збірці закарпатського письменника і перекладача Василя Ґренджи-Донського "Квіти з терном", яка була опублікована 1923 року в Ужгороді[2].
Плавле кача по тисині;
«Мамко моя, не лай нині,
Залаєш ми в злу годину,
Сам не знаю, де погину».
Це дало підставу дослідникові Василеві Соколу стверджувати, що пісня має літературну історію і народний поетичний твір був істотно перероблений[3]. Проте Василь Німчук вважає, що цей куплет запозиченням з народної пісні про що може свідчити те, що в пізніших переробках вірша його нема[4].
За свідченнями фольклориста Івана Хланти, пісню «Пливе кача по Тисині» вперше записав композитор і фольклорист Дезидерій Задор у 1940-х роках у селі ВоловецьЗакарпатської області[5] - Бойківщина. Пісня була опублікована у збірці «Народні пісні підкарпатських русинів» в Ужгороді у 1944 році[6].
У найближчій історичній перспективі належала до репертуару воїнів УПА під час Другої світової війни та збройної боротьби 1950-х років.
Нове публічне життя прийшло до пісні 1986-го року: вона увійшла до репертуару львівського ВІА «Ватра» (спершу в сольному виконанні О. Білозір, пізніше в дуеті з В. Морозовим)[9]. 1988 року пісню записав канадсько-український гурт «Черемшина» і вона увійшла в альбом «Cheremshyna (volume 3)». Гурт додав до оригінального виконання Закарпатського народного хору простий вокаліз, покликаний торкнутися серця слухачів і допомогти зрозуміти біль матері, яка втратила коханого сина[10].
Крім «Піккардійської Терції», пісня також відома у виконанні різних гуртів та хорових колективів, таких як капела ім. Ревуцького, а також хор Київської православної богословської академії, семінаристи якої були безпосередніми учасниками подій у центрі Києва. Також ця пісня виконувалася на міжнародному фестивалі «Virgo Lauretana» в Італії[13]. Шанувальникам рок-музики відома за інструментальним виконанням Лютомисла[14]. Пісню виконав данський неофолк-гурт «Die Weisse Rose» під час свого концерту у Києві 2015 року, вона увійшла у їхній концертний альбом «White Roses In Bloom In Kyiv»[15].
Версія 2002 року у виконанні «Піккардійської Терції» була запропонована як реквієм під час перших панахид на Майдані Незалежності за загиблими героями Революції гідності. Композиція прозвучала у січні 2014-го, на похороні загиблого білорусаМихаїла Жизневського. Його друзі знали, що пісня «Гей, пливе кача» є його улюбленою і тому ввімкнули її під час прощання з ним[16]. Через сильне смислове й емоційне навантаження цієї пісні її продовжили співати в пам'ять за загиблими, трохи з часом вона стала неофіційним гімном, який співали в пам'ять за загиблими активістами Євромайдану (Небесної сотні)[17] та іншими загиблими під час війни на сході України.
За свідченням ведучого сцени Майдану Володимира Гонського, пісня мала потужний емоційний вплив на учасників панахид, аж до травматичного включно (серцеві напади, шоковий стан, істерики).
«…кожна мати розуміє, що виховує сина не для того, щоби відпускати на війну, будь-який чоловік не хоче загинути на чужині, сестра чи брат не готові втрачати найближчих. Сьогодні вже важко уявити собі прощання з Героями якимось іншим твором. Людина, яка написала цю пісню, перепустила її через серце. Тому зараз із автором в унісон плачуть сотні тисяч людей…»
У травні 2022 року рашистиАкім Апачев і Дар'я Фрей переспівали пісню «Пливе кача», цинічно познущавшись над нею, не тільки поганим виконанням, а й «приурочивши» її до знищення Маріуполя[18]. 10 червня 2022 російський телеканал RT випустив кліп на цю пісню, знятий на руїнах Азовсталі в Маріуполі[19][20]. У липні 2022 YouTube заблокував кліп за мову ворожнечі[21].
Віра Баганич — «Понад Плаєм, Плаєм…». Закарпатські народні пісні з репертуару Віри Баганич. MP3-CD. Управління культури Закарпатської облдержадміністрації. (2017)[33]
Верхратський І.Пла́вле кача́, пла́вле, са́мо собі́ ра́пче // Знадоби для пізнаня угорсько-руских говорів / під ред. М. Грушевського. — Записки НТШ. — Львів : Накладом наукового Товариства імени Шевченка, 1899. — Т. 29. — С. 194.
Головацкий Я. Ѳ. Обрядныя пѣсни // Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Руси. — Москва : Въ Университетской Типографіи (М. Катковъ), на Страстномъ бульварѣ, 1878. — Т. 2. — С. 550-551.
.jpg)
