|
Площа Генерала Григоренка
Пло́ща Генера́ла Григоре́нка — площа у Галицькому районі міста Львова[4][5]. Розташована на перетині вулиць: Гнатюка, Костюшка, Листопадового чину, Гребінки та Менцинського[6]. Історія та назваНайдавніша назва — пляц Єзуїцькі.
Забудова В архітектурному ансамблі площі Генерала Григоренка присутні історизм, сецесія[9]. Більшість будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення. № 1 — за Польщі тут містився ресторан Ґляйхера, нині цієї адреси не існує[10]. № 1а — чотириповерховий житловий будинок, споруджений у 1890 році у стилі пізнього історизму. Він є одним з перших будинків, що почали формувати тогочасну площу Смольки. В основному зберіг первісні форми, але портали першого поверху у 1938 році були перебудовані за проєктом архітектора Зиґмунта Шмукера[11]. За Польщі на першому поверсі будинку містився магазин кухонного посуду Брумера, нині тут піцерія «Наполетано» та крамниця офісної техніки[10]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 662-м[3]. № 3 — п'ятиповерхова будівля споруджена у 1909—1911 роках за проєктом архітектора Альфреда Захаревича у стилі неокласицизму для акціонерного кооперативного банку[12]. Спорудженню передував конкурс, на якому першу премію здобув спільний проєкт Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського, однак до реалізації прийнято проєкт Альфреда Захаревича, котрий здобув друге місце. На першому поверсі у 1911 році відкрито кав'ярню «Варшава», що діяла до другої світової війни. Сецесійний інтер'єр кав'ярні спроєктований спільно — архітектором Альфредом Захаревичем, скульптором Зигмунтом Курчинським та живописцем Феліксом Вигживальським[13][14]. Під час німецької окупації Львова, від серпня 1941 року в будинку містилися Дирекція Кримінальної поліції та інші поліційні органи, а невдовзі переїхала в окреме приміщення на площі Галицькій, 15[15]. Нині тут міститься львівське обласне управління міністерства внутрішніх справ України. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1657-м[3]. № 4 — житловий будинок на розі з теперішньою вулицею Менцинського, споруджений 1907 року за проєктом Тадея Обмінського для інженера Яна Строменґера. Раніше на першому поверсі містився Торговий дім, а решту поверхів займали приватні помешкання. Будинок — один з найкращих зразків орнаментальної сецесії у Львові[16]. Попередній будинок, що стояв на цьому місці, збудований 1840 року в стилі класицизму за проєктом архітектора Вільгельма Шміда на замовлення Петра Міколяша[17]. У старій кам'яниці, знесеній 1907 року, до 1899 року мешкав польський політик, голова парламенту Австро-Угорщини Францішек Смолька. На рівні вікон другого поверху збереглася меморіальна таблиця, яка описує його заслуги перед тодішньою львівською громадою[18]. На початку XX століття в будинку працювала книгарня та склад канцелярського приладдя Адольфа Блатта[19]. У міжвоєнний період тут працювала палата праці. У 1941 році в приміщеннях колишньої палати праці розташовувалася офіційна тимчасова резиденція УДП, на чолі з Ярославом Стецьком. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 765-м[3]. № 5. Пасаж Грюнерів. — чотириповерховий житловий будинок на площі Григоренка, споруджений у 1912—1914 роках, на місці старішої триповерхової кам’янички Бонковських, за проєктом архітекторів Юзефа Пйонтковського та Максимільяна Бурстіна у стилі модернізованого бароко для Якуба Ґрюнера. У новій кам’яниці облаштували великі елітні помешкання, а на партері — просторі приміщення комерційного призначення та кінозал. Кам’яниця Ґрюнера стала частиною комплексу нового торгового пасажу[20], що сполучав з сусідньою вулицею Коллонтая (нині — Менцинського)[21]. Після першої світової та польсько-української воєн у кам’яниці Ґрюнера функціонував кінотеатр «Марисенька», для якого у 1928 році добудували фоє за проєктом архітектора Тадеуша Врубеля. Для добудови використали територію внутрішнього подвір'я[20]. У 1938 році архітектор Зигмунт Шпербер виконав проєкт металевих решіток з есоподібним малюнком, які прикрашали портал та вітринні вікна першого поверху[22]. Того ж року архітектор Ян Зільбер виконав проєкт сцени для кінотеатру. 1941 року у приміщенні кінотеатру також діяв Державний театр мініатюр, а на часі німецької окупації — театр СС та поліції[23]. Після другої світової війни великі помешкання колишньої кам'яниці Ґрюнерів були переплановані. За радянських часів комерційні приміщення першого поверху займала агенція авіаційних сполучень державної авіакомпанії «Аерофлот»[20], від 2019 року — ресторан «Піца Челентано»[24]. У 1944—1948 роках у будинку функціонував кінотеатр «Москва», перейменований 1948 року[23] на кінотеатр дитячих фільмів «Піонер» і під цією назвою функціонував до кінця 1980-х років. Нині в приміщенні довоєнного кінотеатру «Марисенька» та повоєнного «Піонера» міститься львівський академічний духовний театр «Воскресіння». Внутрішнє подвір'я цього будинку є спільним для будинку на вулиці Менцинського, 8[25][26], де ЛМР пропонується облаштувати майданчик для службового паркування транспортних засобів[27]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 767-м[3]. Меморіали, пам'ятникиУ 1913—1946 роках на майдані стояв пам'ятник Францішеку Смольці (скульптор Тадеуш Блотницький, архітектор Тадеуш Новаковський)[28], зруйнований радянською владою 1946 року[29]. На його місці 1999 року встановлено пам'ятник «Охоронцям української державності»[30] (архітектор О. Ярема; скульптори Андрій та Володимир Сухорські; конструктори З. Бліхарський та Б. Ониськів; відлитий на ЛЕКСФ)[31]. Монумент височіє перед сучасною будівлею львівського обласного управління МВС. Скульптура Святого Юрія (Георгія) Змієборця увічнює пам'ять про усіх правоохоронців України, які загинули при виконанні службових обов'язків[32]. Якщо уважно його дослідити, то можна побачити портрети скульпторів братів Сухорських[33]. Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.JPG)
