|
Постоловський Антін Олександрович
Анті́н Олекса́ндрович Постоло́вський (1890, с. Чорнокозинці, нині Кам'янець-Подільського району Хмельницькиї області — 12 серпня 1991, Буенос-Айрес) — український громадський діяч. Біографічні даніНародився 1890 року (за даними «Енциклопедії українознавства» — 1889 року) у селянській сім'ї середнього достатку. Закінчив Вінницьку учительську семінарію, одружився з Клавдією Бахталовською і повернувся у рідне село, де вчителював. Ще в семінарії почав писати революційні вірші, друкував їх у частописах. 1909 року збірку його творів конфіскувала царська цензура. Автора судили за державну зраду. На початку Першої світової війни Постоловського з в'язниці мобілізували на фронт. Від дев'ятої армії його обрали на Всеукраїнський військовий з'їзд, що відбувся у Києві. Там Постоловського обрали до складу Української Центральної Ради. 27 червня 1917 року Президію УЦР, яка до того складалася з голови та двох його заступників, було доповнено чотирма товаришами голови та чотирма секретарями. Одним із цим секретарів став Антін Постоловський. 1919 року Постоловський, уникнувши більшовицького розстрілу, таємно повернувся в Чорнокозинці. 1921 року перейшов за Збруч — на територію Галичини, окупованої Польщею. 1942 року навідався до дружини Клавдії й доньки Марії в Чорнокозинці. 1949 року поселився в Буенос-Айресі. Входив до управи Української центральної репрезентації в Аргентині, до представництва Державного центру УНР. Був членом товариства «Відродження». Співав у церковному хорі (УАПЦ). Виступав зі спогадами на радіо «Свобода». Дружину Клавдію, яка жила в Радянському Союзі, двічі (1932 та 1953) заарештовували. Вона померла 1979 року. Був останній з живих членів Української Центральної Ради. Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
