Праведний халіфат

Праведний халіфат
Прапор
Дата створення / заснування	червень 632
Участь у	Siege of Aleppod і Siege of Alexandriad
Засновник	Абу-Бакр
Посада керівника організації	Праведні халіфи
Офіційна мова	арабська
Континент	Азія і Африка
Столиця	Медина і Куфа
Форма правління	виборна монархія і теократія
Посада голови держави	Праведні халіфи
Голова держави	Абу-Бакр, Умар ібн аль-Хаттаб, Осман ібн Аффан, Алі ібн Абу Таліб і Хасан ібн Алі
Валюта	динар
Документ започаткування	Constitution of Medinad
Попередник	Східна Римська імперія, діоцез Єгипетd, Держава Сасанідів, Prophetic erad, Medina communityd і Muhammad in Medinad
Наступник	Омеядський халіфат
На заміну	Medina communityd
Мова комунікації	арабська
Час/дата припинення існування	28 липня 661
Регуляторний документ	Коран і Сунна
Офіційна релігія	іслам
Праведний халіфат у Вікісховищі

Праведний халіфат (араб. الخلافة الراشدية‎) також відомий як Рашидунський халіфат або Халіфат Рашидун^[1] — перший халіфат, створений після смерті пророка Мухаммеда в 632 році. Халіфат послідовно очолювали чотири праведних халіфа Абу Бакр, Умар ібн аль-Хаттаб, Осман ібн Аффан і Алі ібн Абу Таліб. Територія халіфату включала Аравійський півострів, Шам, Кавказ, частину Північної Африки від Єгипту до Тунісу і Іранське нагір'я.

Абу Бакр був найстарішим сподвижником пророка Мухаммада. Після його смерті в 632 році, група авторитетних Мединцев з числа ансарів стала обговорювати, хто з них повинен стати наступником пророка Мухаммада в управлінні справами молодої мусульманської держави. Рішучість Умара ібн аль-Хаттаба дозволила Абу Бакр стати першим халіфом («заступником») і приступити до поширення ісламу^[2].

З перших днів після свого призначення Абу Бакру довелося зіткнутися з труднощами. Колись вірні ісламу арабські племена відійшли від ісламської громади, погрожуючи її єдності і стабільності. Віровідступництво (рідда) почалося ще за життя пророка Мухаммеда, однак війни з віровідступниками почалися вже після його смерті. Відступництво було настільки великим, що воно торкнулося всіх племен в Аравії, за винятком Хіджаза (Мекка і Медіна), племен Сакіф з ат-Таїф і Азд з Оману. Деякі племена відмовилися виплачувати обов'язкову милостиню (закят), що теж було розцінено як відхід від основних принципів ісламу. Деякі вожді племен зробили претензії на пророцтво (Мусайліма, Садж, Тулайха і ін.). У центральній Аравії рух відступництва очолив лжепророк Мусайліма. Абу Бакр розділив мусульманську армію на 11 загонів, найсильнішим з яких був загін Халіда ібн аль-Валіда. Халід був направлений в найважчі місця і переміг у всіх боях, в тому числі і Мусайліму в ямах^[3]. Протягом року тривали військові дії проти стабільності і порядку, що закінчилися перемогою Абу Бакра і об'єднанням арабських племен. Після придушення заколотів Абу Бакр почав завойовницькі війни за межами Аравійського півострова. У 633 р Абу Бакр послав Халіда ібн аль-Валіда в Ірак, який був однією з найбагатших провінцій Сасанідської імперії. Після цього він відправив 4 армії в Сирію і в 634 році перекинув туди ж армію Халіда ібн аль-Валіда.

• О. В. Кресін. Халіфат // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.