Рекреаці́йна геогра́фія — галузь географічної науки, яка вивчає закономірності формування, функціонування і поширення територіальних рекреаційних систем, що складаються з природних і культурних комплексів, інженерних споруд, які використовуються для рекреації, а також із обслуговчого персоналу, органу управління та рекреантів.
1989–1995 роки рекреаційна діяльність перебуває у значенні міждисциплінарного об'єкта досліджень. В цей час розробляються теоретичні основи рекреаційної діяльності в окрему наукову галузь — рекреалогію.
1995–1997 роки. В рекреаційній географії стають пріоритетними є дослідження поведінки людей у рекреаційному просторі, як в цілому світі, так і на конкретній території, в конкретному соціокультурному оточенні.
Сучасним предметом дослідження рекреаційної географії є: Закономірності, принципи розвитку і розміщення рекреаційних систем від найменших до найбільших рекреаційних кластерів, якими є рекреаційні господарства різних країн.
До спеціалізованих наук рекреаційної географії належать:
Рекреаційне краєзнавство;
Рекреаційний туризм;
Рекреаційна картографія;
Рекреаційна геоглобалістика;
Джерела
Література
Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методики аналізу, термінологія, районування: Монографія. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2001.
Мельник І. Г. Основи рекреаційної географії : навч. посіб. — Л., 2008. — 176 с. — ISBN 978-966-492-048-0.