У вересні 1658 помер правитель («Лорд-протектор») Англії Олівер Кромвель. До того часу Шотландія та Ірландія, які раніше вважалися окремими державами, були приєднані до Англійської республіки. Королівство Англія було втягнуто в тривалу і руйнівну війну з Іспанією. Економічний стан країни значно погіршився, число прихильників відновлення монархії швидко зростало. Ще в 1649, відразу після страти Карла I, його син принц Карл, який втік у Голландію, оголосив себе законним королем Англії. Кромвель зумів придушити опір роялістів лише в 1651.
Після смерті Кромвеля влада в країні перейшла спочатку до його сина Річарда, а через півроку (6 травня1659) — до групи генералів. Популярний в армії генерал Джордж Монк, командувач збройними силами в Шотландії і не включений в правлячу групу, в кінці 1659 повів свою армію на Лондон. Він не зустрів серйозного опору і без зусиль здійснив державний переворот. Помірні депутати палати громад, на початку революції вигнані з парламенту («Прайдова чистка»), були відновлені в депутатських правах.
Всім учасникам революції (окрім «царевбивць», що підписали смертний вирок Карлу I) буде оголошена амністія;
Велика заборгованість офіцерам і солдатам буде негайно виплачена;
Він не має наміру вимагати перерозподілу власності і буде поважати права і привілеї парламенту і англійських громадян;
Англіканська церква залишиться пануючою в Королівстві Англія, до інших конфесій буде проявлятися терпимість.
Як пізніше з'ясувалося, ця декларація була відповіддю на таємний лист Монка принцу Карлу.[1]
25 квітня1660 новий парламент, обговоривши декларацію, запросив Карла зайняти престол трьох королівств. 29 травня Карл тріумфально в'їхав до Лондона, і монархія була офіційно відновлена. Формально було вирішено вважати, що він правив з моменту страти Карла I. День 29 травня з тих пір офіційно святкується в Англії (Royal Oak Day).
Після Реставрації Англія, Шотландія та Ірландія знову стали розглядатися як окремі держави з загальним королем. Дворяни-емігранти повернулися в Королівство Англія і отримали деяку компенсацію за втрачене майно. Був щедро нагороджений і Джордж Монк: він отримав санлицаря, титулиграфа Торрінгтонского і герцога Елбімарлского (Duke of Albemarle), два баронства в різних графствах, а також придворну посаду конюшого (Master of the Horse) і 700 фунтів на рік.
Уцілілі «царевбивці» були віддані суду і багато з них було страчено. Трупи Кромвеля, Айртона, Прайда і Бредшоу були викопані з могили, повішені і потім четвертовані.[2]
Історичний та культурний вплив
Наполеон Бонапарт після захоплення влади у Франції (1799) отримував численні заклики від монархістської ліги «стати французьким Монком» і сприяти реставрації Бурбонів.[3] Однак ці заклики залишилися без відповіді, а викрадення і розстріл герцога Енгієнського показали неможливість розвитку подій за англійським зразком.
Драматичні події Англійської революції відображені в багатьох творах літератури і мистецтва, наприклад:
Олександр Дюма описав (з монархічної точки зору) хід подій у своїй знаменитій трилогії про мушкетерів: захоплення і страта Карла I в романі «Двадцять років потому», а реставрацію Карла II — в романі «Віконт де Бражелон, або Десять років потому» (зрозуміло, активна участь благородних мушкетерів в зведенні на престол Карла II є літературним вимислом).
