Окремі положення цієї статті сумнівні. Будь ласка, ознайомтеся з відповідним обговоренням та за можливості виправте недоліки.(лютий 2023)
Ця стаття містить вислови, які вихваляють її предмет суб'єктивним чином без огляду на реальну інформацію. Будь ласка, приберіть чи замініть ці вислови на нейтральні та додайте факти для демонстрації важливості предмета статті замість того, аби безпідставно наголошувати на його важливості.(лютий 2023)
Народився 3 (15) вересня1889(18890915)/9 (21) грудня1896(18961221) року в містечкуТелеханиПінського повітуМінської губернії[5]. Його батько був римо-католик Ксаверій Вікентійович Рокоссовський, інспектор Варшавської залізниці, матір'ю — православна Антоніна Овсянникова, вчителька з Телехан на Поліссі. У зв'язку з цим поза сумнівом, справжнє ім'я та по-батькові Рокоссовського — Костянтій Ксаве́рійович. Незабаром після народження Костянтина сім'я переїхала до Варшави. У 1905 році помер батько, і родина залишилася без засобів на існування. Після закінчення чотирикласного училища Костянтин пішов працювати на панчішну фабрику. У 1911 році померла і мати. 14-річний Костянтин з молодшою сестрою залишилися одні.
З початком Першої Світової війни, 18-річний Костянтин добровольцем вступив в Каргопольський драгунськийполк. Полковий писар, записуючи дані, вирішив не мудрувати і записав його «Костянтиновичем». Вже через декілька днів служби за солдатську кмітливість і мужність йому перед строєм вручили Георгіївський хрест 4-го ступеня. За три роки служби Рокоссовський дослужився до унтер-офіцера, був удостоєний трьох Георгіївських хрестів. З жовтня 1917 в Червоній гвардії, потім Червоній армії. У 1919 році вступив в РКП(б).
Молодого командира відрізняли мужність, відвага, чесність і скромність. В цей же час, не зважаючи на відмінні характеристики, його просування по службі проходило туго через його польське походження.
Міжвоєнний період
Служба
У 1923 році він одружується на Юлії Петрівні Барміной (росіянка). У 1925 народилася дочка Аріадна. З 1926 по 1928 рік служив в Монголії інструктором у монгольській армії. Після закінчення громадянської війни служив в далеких і глухих куточках Забайкалля. У 1931—1936 служить на Далекому Сході у складі частин спеціального призначення, охороняючи КВЖД — стратегічну залізницю до її продажу в 1935 Японії.
У 1936 К. К. Рокоссовський командує кавалерійським корпусом.
Репресії
Не уникнув Рокоссовський і репресій: в 1937 звинувачений у зв'язках з польською і японською розвідками та репресований.
Три роки (з 17 серпня1937 до 23 березня1940) провів в знаменитій ленінградської в'язниці «Хрести», де отримав можливість в повній мірі проявити свій бойовий дух: двічі його виводили на розстріл, але обидва рази давали холостий залп.
«Зшити» справу не вдалося: безглуздішу кандидатуру на роль японського шпигуна придумати складно, а звинувачення в шпигунстві на користь Польщі будувалися на свідченнях поляка Адольфа Юшкевіча, соратника Рокоссовського в громадянську війну. Але тут чекісти помилилися: Рокоссовський-то добре знав, що Юшкевіч загинув під Перекопом. Майбутній маршал заявив, що «все підпише», якщо Адольфа приведуть на очну ставку. Стали шукати Юшкевіча і виявили, що той давно помер.
«Знайомство» з методами роботи органів НКВС коштувало Рокоссовському дев'яти втрачених зубів та трьох зламаних ребер. До кінця життя Рокоссовський носив з собою пістолет — щоб при повторній спробі такої ревної уваги з боку «борців невидимого фронту» не дістатися їм живим.
Звільнений був в березні 1940 за сприянням свого колишнього командира С. К. Тимошенка.
Після нападу Німеччини на СРСР командував 9-м механізованим корпусом Київського військового округу. Не зважаючи на некомплект танків і транспорту, війська 9-го механізованого корпусу протягом червня-липня 1941 року активною обороною вимотували противника, відступаючи тільки за наказом. У важкі дні серпня 1941 року Рокоссовський був призначений командувачем оперативною групою, яка повинна була діяти на стику 20-ї та 16-ї армій Західного фронту. Йому виділили групу офіцерів, радіостанцію і два автомобілі. Це і була його оперативна група. Решту він повинен був збирати сам: зупиняти і підпорядковувати собі підрозділи і частини, які зустріне по дорозі від Москви до Ярцево. Пізніше група Рокоссовського злилася з 16-ю армією, що зазнала важких втрат, а Рокоссовський був призначений командувачем цієй армії.
16-та армія повинна була прикривати Волоколамський напрямок на Москву. Там склалася особливо трагічна ситуація: радянських військ не було, дорога на столицю була відкрита, а велика частина військ 16-й армії була або підпорядкована іншим об'єднанням або знаходилася в оточенні. Генерал Рокоссовський перехоплював війська на марші і, як міг, закривав підступи до Москви. У його розпорядження поступив звідний курсантський полк, створений на базі військового училища імені Верховної Ради РРФСР, 316 стрілецька дивізія генерала І. В. Панфілова, 3-й кавалерійський корпус генерала Л. М. Доватора. Незабаром під Москвою була відновлена суцільна лінія оборони, і зав'язалися запеклі бої. Під Москвою Рокоссовский здобув полководницький авторитет.
За битву під Москвою, Рокоссовський був нагороджений орденом Леніна. Цікаво, що інші командувачі фронтами (Жуков та Конєв) залишилися без нагород.
8 березня1942 року Рокоссовський був поранений уламком снаряду. Поранення виявилося важким — були зачеплені легеня і печінка. Він був доставлений у московський госпіталь для вищого комскладу, де проходив лікування до 23 травня.
Ставлення радянських солдатів, незважаючи ні на що, до полонених німців було гуманним, про що свідчить сам К. К. Рокоссовський:
Отношение к военнопленным со стороны бойцов и командиров Красной Армии было поистине гуманным, я бы сказал больше — благородным. И это невзирая на то, что нам всем было известно, как бесчеловечно относились фашисты к нашим людям, оказавшимся в плену.
28 січня1943 року він був нагороджений щойно затвердженим орденом Суворова. З цієї миті Й. В. Сталін став називати Костянтина Костянтиновича Рокоссовського на ім'я та по батькові, такій честі удостоювався лише Маршал Радянського Союзу Б. М. Шапошніков.
У лютому 1943 року Рокоссовський був призначений Командувачем Центрального фронту, якому призначалася вирішальна роль в літній кампанії. З донесень розвідки було зрозуміло, що влітку німці планують великий наступ в районі Курська. Командувачі деяких фронтів пропонували розвивати успіхи Сталінграда і влітку провести широкомасштабний наступ. Рокоссовський був іншої думки. Він вважав, що для успішного наступу потрібна подвійна, потрійна перевага сил, чого в радянських військ на цьому напрямі не було. Щоб зупинити німецький наступ під Курськом, необхідно спочатку перейти до оборони. Необхідно буквально укрити в землі особовий склад, бойову техніку.
Рокоссовський проявив себе блискучим стратегом і аналітиком — на підставі даних розвідки він зумів в точності визначити ділянку, на якій німці завдали головного удару, створити на цій ділянці глибокоешелоновану оборону і зосередити там біля половини своєї піхоти, 60 % артилерії і 70 % танків. Справді новаторським рішенням була також артилерійська контрпідготовка, проведена за 3 години до початку німецького наступу. Оборона Рокоссовського виявилася настільки міцною і стабільною, що він зміг передати значну частину своїх резервів генералу Миколі Ватутіну, коли в того на південному фланзі Курської дуги виникла загроза прориву. Після Курської битви Рокоссовський став генерал-полковником, а ще через три місяці — генералом армії.
Його слава вже гриміла по всіх фронтах, він став широко відомим на Заході, як один з найталановитіших радянських воєначальників. Дуже популярний був генерал Рокоссовський і серед солдатів.
Полководницький талант Рокоссовського виявився повною мірою влітку 1944 року при проведенні операції під умовною назвою «Багратіон» по звільненню Білорусі. План операції розроблявся Рокоссовським спільно з О. М. Василевським та Г. К. Жуковим. Стратегічною родзинкою цього плану була пропозиція Рокоссовського завдати удару по двох головних напрямках, що забезпечувало обхват флангів противника на оперативній глибині і не давало останньому можливості маневру резервами.
Успіх операції помітно перевершив очікування радянського командування. У результаті двомісячного наступу була повністю звільнена Білорусь, відбита частина Балтії, звільнені східні райони Польщі. Практично повністю була розгромлена німецька група армій «Центр». Крім того операція поставила під загрозу групу армій «Північ» у Прибалтиці.
Поширена точка зору, згідно з якою битва в Білорусі є найбільшою поразкою німецьких збройних сил у Другій світовій війні. Операція «Багратіон» вважається тріумфом радянської теорії військового мистецтва завдяки добре скоординованому наступальному руху всіх фронтів і проведеної операції по дезінформації противника про місце генерального наступу.
У листопаді 1944 року командувачем 1-м Білоруським фронтом був призначений Г. К. Жуков, і честь взяття Берліна була надана йому. Одного разу Костянтин Костянтинович сказав з цього приводу:
Я самый несчастный Маршал Советского Союза. В России меня считали поляком, а в Польше — русским. Я должен был брать Берлин, я был ближе всех. Но позвонил Сталин и говорит: «Берлин будет брать Жуков». Я спросил: «Товарищ Сталин, за что такая немилость?» Сталин ответил: «Это не немилость, это политика». И повесил трубку.
Маршала Рокоссовського перевели Командувачем 2-м Білоруським фронтом, він повинен був забезпечувати правий фланг Жукова. Як Командувач 2 Білоруським фронтом К. К. Рокоссовський провів ряд операцій, в яких проявив себе, як майстер маневру. Йому двічі доводилося розгортати свої війська практично на 180 градусів, уміло концентруючи свої нечисленні танкові і механізовані з'єднання. Він успішно керував військами фронту в Східно-Прусській і Східно-Померанській операціях, в результаті яких були розгромлені великі потужні німецькі угруповання в Східній Пруссії та Померанії.
Під час Берлінської наступальної операції війська 2-го Білоруського фронту під командуванням К. К. Рокоссовського своїми діями скували головні сили 3-ї німецької танкової армії, позбавивши її можливості брати участь в битві за Берлін.
У 1949—1956 роках Рокоссовський виконав велику роботу по реорганізації польської армії, підйому її обороноздатності та боєготовності у світлі сучасних вимог. Одночасно був заступником голови Ради Міністрів Польщі і членом Політбюро ЦК Польської об'єднаної робітничої партії. Після смерті Й. В. Сталіна і президента Болеслава Берута польський уряд звільнив його від займаних посад.
30 липня 2020 року невідомі викрали і понівечили пам'ятник Рокоссовському, що стояв на меморіальному цвинтарі в польському місті Легніца[6].
Повернення в СРСР
З листопада 1956 по червень 1957 — заступник Міністра оборони СРСР, по жовтень 1957 — Головний інспектор Міністерства оборони СРСР із залишенням на посаді заступника Міністра оборони. З жовтня 1957 по січень 1958 — командувач військами Закавказького військового округу. З січня 1958 по квітень 1962 — заступник Міністра оборони СРСР — головний інспектор Міністерства оборони.
У 1956 році у зв'язку із загостренням ситуації на Близькому Сході виконував обов'язки командувача Закавказького військового округу.
У 1962 році, коли Маршал відмовив М. С. Хрущову написати «почорніше та погустіше» статтю проти Сталіна, наступного дня його зняли з посади заступника Міністра оборони. Люди близькі до Рокоссовського, зокрема беззмінний ад'ютант Рокоссовського генерал-майор Кульчицький, пояснюють згадану вище відмову зовсім не відданістю Рокоссовського Сталіну, а глибоким переконанням полководця в тому, що армія не повинна брати участь у політиці.
З квітня 1962 по серпень 1968 року — генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Похований біля Кремлівської стіни.
Громадська діяльність
Член РКП(б) з березня 1919. Член ВЦВК у 1936 році. Кандидат у члени ЦК КПРС з 1961 року. ДепутатВерховної Ради СРСР 2, 5—7 скликань.
Я много раз думал, почему все, кто так или иначе знал Рокоссовского, относились к нему с безграничным уважением. И ответ напрашивался только один: оставаясь требовательным, Константин Константинович уважал людей независимо от их звания и положения. И это главное, что привлекало в нём.
Хочу сказать несколько теплых, сердечных слов о общем любимце Красной Армии Константине Константиновиче Рокоссовском. Это один из выдающихся полководцев наших Вооруженных Сил. Командуя рядом фронтов, причём всегда на весьма ответственных направлениях, Константин Константинович своим упорным трудом, большими знаниями, мужеством, храбростью, огромной работоспособностью и неизменной заботой о подчинённых снискал себе исключительное уважение и горячую любовь. Я счастлив, что имел возможность на протяжении Великой Отечественной войны быть свидетелем полководческого таланта Константина Константиновича, его завидного во всех случаях спокойствия, умения найти мудрое решение самого сложного вопроса.
Он никогда не навязывал своих предварительных решений, одобрял разумную инициативу и помогал развить её. Рокоссовский умел руководить подчинёнными так, что каждый офицер и генерал с желанием вносил в общее дело свою долю творчества. При всём этом сам К. К. Рокоссовский и мы, командармы, хорошо понимали, что полководцем нашего времени без сильной воли, без своих твёрдых убеждений, без личной оценки событий и людей на фронте, без своего почерка в операциях, без интуиции, то есть без собственного «я», быть нельзя.
Вряд ли можно назвать другого полководца, который бы так успешно действовал как в оборонительных, так и наступательных операциях прошедшей войны. Благодаря своей широкой военной образованности, огромной личной культуре, умелому общению со своими подчинёнными, к которым он всегда относился с уважением, никогда не подчёркивая своего служебного положения, волевым качествам и выдающимся организаторским способностям он снискал себе непререкаемый авторитет, уважение и любовь всех тех, с кем ему довелось воевать. Обладая даром предвидения, он почти всегда безошибочно разгадывал намерения противника, упреждал их и, как правило, выходил победителем. Сейчас ещё не изучены и не подняты все материалы по Великой Отечественной войне, но можно сказать с уверенностью, что когда это произойдёт, К. К. Рокоссовский, бесспорно, будет во главе наших советских полководцев.
.svg){kind=small}
.svg)
