Мапа Сахаліну, 1885 рікПівнічний Сахалін як місце української колонізації на мапі «Державні кольонії України» Георґа Гасенка, 1920 рік
У давнину Сахалін населяли племена айнів, нівхів і евенків, що нині є нечисленними. Першим із європейських дослідників Сахалін відвідав голландець де Фріз у 1643 році. У 1643—1646 роках Сахалін відвідали учасники походу В. Д. Пояркова. У 1679 році на півдні було створено першу японську факторію (басьо). У кінці XVIII століття Сахалін відвідав французький мореплавець Жан Лаперуз, а на початку XIX століття — російський адмірал Іван Крузенштерн.
У 1809–1810 роках японський дослідник Мамія Ріндзо відкрив, що Сахалін є островом, тобто не сполучається з материком, а роз'єднаний протокою. Експедиція Г. І. Невельського в 1848–1849 роках підтвердила це відкриття.
За Симодським трактатом (1855 р.) між Росією і Японією Сахалін був визнаний їхнім спільним нероздільним володінням. З цього часу починається активна колонізація Сахаліну росіянами, яка почала призводити до конфліктів між російським та японським населенням, що мешкало на острові. 1875 року за Санкт-Петербурзьким договором Сахалін повністю переходить до Російської імперії в обмін на 18 Курильських островів, що перейшли до складу Японії. Сахалін стає місцем заслань і каторги.
1905 року після поразки Росії у російсько-японській війні за Портсмутським договором південна частина острова стала володінням Японії. Під час Громадянської війни в Росії Японія окупувала й російську частину Сахаліну, яку вона повернула вже у 1925 році. З поразкою Японії у Другій світовій війні1945 року увесь острів перейшов до СРСР.
Природа
Ландшафт переважно гористий. Островом тягнуться два паралельні хребти, що піднімаються до 1525 м і мають довжину 650 км. Клімат — помірно холодний, мусонний (температура липня: +12…+15 °C., січня: −10…-20 °C., 400—750 мм атмосферних опадів), восени трапляються тайфуни з ураганними вітрами і зливами.
З 1920-х років острів інтенсивно освоюється та заселяється: у 1926 року населення північного Сахаліну становило 11 000 мешканців, 1959 (разом з дуже рідко заселеними Курильськими островами) — 649 000, 1970—615 000 (у тому числі 78 % у містах).
Головний центр — Южно-Сахалінськ. За переписом 1970 року, українці становили 38 000 (6,3 % усього населення), серед яких 11 100 подало українську мову як свою рідну, а крім того, 6 900 нею вільно володіло.
Економіка заснована на молочному тваринництві й вирощуванні бобових, ячменю, вівса та цукрового буряка. На півдні, де трохи тепліше, також вирощують пшеницю, рис, ловлять рибу, є нафторозробки і добувається вугілля.
До 10 квітня2002 року в Римсько-католицькій церкві існувала «Апостольська префектура Карафуто» (лат.Apostolica Praefectura Karafutoensis), яка поширювалася на терени колишньої японської префектури Карафуто і входила до складу Іркутської дієцезії святого Йосипа на території Росії. Останнім апостольську префектуру очолював єпископ-поляк Єжи Мазур, що мав титул «ординарій єпископа святого Йосипа й адміністратор префектури Карафуто». МЗС Росії негативно розцінило використання в єпископській титулатурі японської назви «Карафуто» й 2002 року заборонило Мазуру в'їзд до країни «з метою збереження безпеки Російської Федерації»[1][2]. Після цього апостольська префектура Карафуто була перейменована на «Південно-Сахалінську» (лат.Apostolica Praefectura Sachaliniana Meridionalis) з прямим підпорядкуванням Ватикану[3].
