Станом на 1885 рік складалася з 37 поселень об'єднаних у 9 сільських громад. Населення — 6074 особи (2968 чоловічої статі та 3106 — жіночої), 872 дворових господарства[1].
Святець — колишнє власницьке село при річці Колин за 60 верст від повітового міста, 2050 осіб, 299 дворів, 3 православні церкви, 2 каплиці, школа, 2 постоялих двори, 2 постоялих будинки, лавка, вітряний млин, винокурний завод.
Воронівці — колишнє власницьке село при річці Жерті, 510 осіб, 67 дворів, православна церква, постоялий будинок.
Габрилівка (Гаврилівка) — колишнє власницьке село при річці Лежань, 770 осіб, 106 дворів, 2 православні церкви, католицька каплиця, постоялий будинок.
Довгалівка — колишнє власницьке село при річці Колин, 856 осіб, 61 двір, православна церква, постоялий будинок.
Ільківці — колишнє власницьке село при річці Жерті, 355 осіб, 51 двір, православна церква.
Москалівка — колишнє власницьке село при річці Колин, 342 особи, 51 двір, православна церква, постоялий будинок.
Немиринці — колишнє власницьке сел при річці Жерті, 320 осіб, 46 дворів, православна церква, постоялий будинок.
Погорільці — колишнє власницьке село при річці Невкі, 125 осіб, 60 дворів, православна церква, постоялий будинок.
Волость після 1921 року
18 березня1921 року, після підписання мирної угоди («Ризький мир») між РРФСР і УСРР, з одного боку, та Польщею — з другого, був прокладений новий державний кордон, який поділив Волинську губернію на дві частини — до Польщі відійшли 6 повітів губернії, а також більшість волостей Кременецького повіту, більша частина Святецької волості (за винятком сіл Гриньки, Козачки, Осняки, що опинилися з польського боку кордону), відійшли до Старокостянтинівського повітуУСРР.