|
Семенов-Зусер Семен Анатолійович
Семен Анатолійович Семенов — Зусер (1886–1951) — археолог, історик античності. Життєпис та науковий доробокНародився 4.08.1886 у Павлограді Катеринославської губ.у родині вчителя. Від 1907 жив у С.-Петербурзі, де 1913 закінчив Археологічний ін-ут, отримавши дипломом першого ступеню та звання дійсного члена Імператорського археологічного товариства. У період навчання під керівництвом проф. М. Веселовського вивчав первісні давності, а у проф. С. Середоніна скіфо-сарматські питання. З початком імперіалістичної війни пішов добровольцем на фронт, але наступного року через близькозорість був демобілізований. 1915—1918 викладач навчальних закладів Петрограду: Знаменські курси, підготовчі курси психоневрологічного ін-ту, народний ун-ет та ін. 1918 запрошений до Прилук Полтавської губ., де як викладач і декан історико-філологічного ф-ту працював у Народному ун-ті. У виданнях північної столиці публікував статті з питань літератури та мистецтва, а 1917 на конкурсі ім. О. Островського за п'єсу «Перемога землі» отримав премію. Бажання працювати за фахом приводить його 1920 до Миколаївського музею, в якому протягом року займав посаду наукового співробітника, а також викладав у місцевому народному ун-ті. 1921 з отриманням через Миколаївський губ. відділ народної освіти мандату народного комісаріату освіти на право проведення археологічних розкопок давньогрецької колонії Ольвії у селі Парутине очолив їх. Такі дії молодого вченого викликали різкий протест провідних спеціалістів-археологів і керівних археологічних інстанцій, що привело до закриття розкопок. Восени 1921 переїхав до Одеси, де за основними місцями роботи працював старшим асистентом вОдеський Державний Історико Археологічий Музей (1921—1922) і Одеський інститут народної освіти(1921—1923), а також зберігачем ОІАМ. Був вченим секретарем Одеського губ. архівного управління (1921—1925) та представником Держ. Академії історії матеріальної культури по охороні давньогрецької колонії Ольвії у селі Парутіно. Проводив в цей час і активну наукову діяльність, яка була зосереджена в археологічній (секретар секції) та соціально-історичній секціях — Одеська комісія краєзнавства при Всеукраїнській академії наук, на засіданнях яких він виступав з доповідями та брав участь в обговоренні виступів колег. У листопаді 1924 на засіданні соціально-історичної секції виступив з доповіддю на тему «Студентський рух в Одесі в 1905 р.» основаної на матеріалах архіву Одеської губ. Будучи членом Комісії по історії жовтневої революції та комуністичної партії (Істпарт) до ХХ-го ювілею подій 1905 підготував матеріали на тему — «Студентський рух в Одесі 1905 р.» і «Єврейські погроми в Одесі й Одещині 1905 р.». 1926 переїхав до Ленінграду, де викладав у педагогічному інституті та ЛДУ. Працював вченим зберігачем музею антропології та етнографії АН СРСР (1929—1933), був учасником археологічних розкопок у Криму (1930—1933). 1937 став зав. кафедрою давньої історії та археології Харківського ун-ту, а 1939 без захисту кандидатської дисертації отримав науковий ступінь. 1941 евакуйований до Кзил-Орди (Казахська РСР), де протягом 1942—1943 зав. кафедрою загальної історії Об'єднаного українського ун-ту. З 1947 по 1950 рік старший науковий співробітник відділу археології скіфо-сарматських племен і античних міст Інституту археології АН УРСР (м. Київ). По закінченню війни повернувся до Харкова, де 1948 на Вченій Раді місцевого ун-ту захистив дисертацію на здобуття ступеню доктора історичних наук. Одночасно разом з іншими археологами почав проводити масштабні археологічні розкопки на Харківщині (1946—1948). Автором багатьох праць, які присвячені різним питанням античної історії, археології, історії Київської Русі. Його головними науковими доробками в області археології є польові дослідження — відкриття та розкопки низки археологічних пам'яток: на території Харківщини досліджував салтовську культуру, на Подонні — матеріали ранньосередньовічної салтово-маяцкої культури, на північному Причерномор'ї проводив розкопки античного міста Ольвії та скіфських курганів. Паралельно з практичною діяльністю вчений проводив розвідки з теоретичних питань кизилкобінської культури та скіфів. Основними спірними питаннями, що стали приводом для наукових дискусій, були організація суспільного ладу та відомості про наявність рабства у скіфів. Також він зробив перелік всіх робіт та думок по скіфській проблематиці за XIX і першу половину XX ст. Аспектом досліджень доби Київської Русі вчений обрав період утворення ранньофеодальної держави, де одним із питань стала діяльність князя Святослава. Праці
Джерела та література
Література
|
||||||||||||||||||||
