У 1980-х роках тренував юнацьку збірну Ростовської області, ставав срібним призером всесоюзного турніру «Трудові резерви» (1986, 1989), чемпіоном Спартакіади народів РРФСР (1989). З початку 1990-х років працював із клубними командами Першого та Другого дивізіонів Росії. 1995 року вивів нальчикський «Спартак» до Першої ліги. У 1999-2000 роках очолював латвійський «Вентспілс», ставав срібним (2000) та бронзовим (1999) призером чемпіонату Латвії. З командою «Содовик» у 2001-2002 роках двічі був срібним призером зонального турніру другого дивізіону. По ходу сезону 2003 року «Содовик» лідирував, здобув 13 перемог у 15 матчах. Перед виїздом на гостьові матчі група футболістів «Содовика» висловила вотум недовіри тренеру, підписались під заявою та надіслали її генеральному директору клубу. У підсумку Синіцин залишив Стерлітамак і з другого кола сезону 2003 року очолив челябінський «Лукойл»[1], з яким посів 2-ге місце («Содовик» закінчив сезон третім). Наступного року працював у челябінському клубі спортивним директором. Останнім клубом Синіцина стала білоруська «Білшина», де тренер очолював дублюючий склад.
Особисте життя
Дружина Лідія (до шлюбу — Коростельова) — гандболістка, майстер спорту міжнародного класу, виступала за збірну СРСР. Старша донька Анастасія також професіонально займалася гандболом, майстер спорту Росії міжнародного класу[2]. Молодша донька, Олена.
Примітки
↑«Футбол-Review» № 28 (464) от 18—24 июля 2003 года, стр. 11 — Ультимат принят. Тренер уволен.
