Чемпіонат СРСР з футболу

Чемпіонат СРСР з футболу
Засновано	1936
Скасовано	1991
Регіон	СРСР
Конфедерація	УЄФА
Кількість команд	16
Рівень в ієрархії	1
Пониження в класі	Перша ліга
Внутрішній кубок	Кубок СРСР
Міжнародні турніри	Кубок чемпіонів ; Кубок володарів кубків Кубок УЄФА
Найбільше перемог	«Динамо» (Київ) (13)

Чемпіона́т СРСР з футбо́лу (рос. Чемпионат СССР по футболу) — щорічна першість серед футбольних команд Радянського Союзу. Перший регулярний чемпіонат провели у 1936 році (до того першість розігрували нерегулярно), останній — у 1991 році. Всього було розіграно 54 першості. Найбільше чемпіонських титулів здобуло «Динамо» (Київ) — 13.

У найвищому дивізіоні радянського футболу в різні роки грали команди з усіх союзних республік, окрім Киргизької і Туркменської РСР.

Календар і структура

Календар

Тоді як у більшості європейських чемпіонатів сезон проводять за системою «осінь-весна», радянська першість відмовилась від цієї ідеї. Кліматичні особливості північних районів Росії не дозволяли проведення футбольних поєдинків найвищого рівня у листопаді-грудні та березні, як практикують у Англії, Італії чи Іспанії.

Зазвичай чемпіонат СРСР починався у квітні та закінчувався у листопаді, тобто відбувався у межах одного календарного року. Чемпіонат проводили щороку, крім 1936 і 1976 років, коли було проведено по дві короткі першості — весняну та осінню. Також першість не проводили у роки німецької окупації Радянського Союзу (1941—1944) — у 1941 році чемпіонат почали, але не закінчили, а перша повоєнна першість відбулася у 1945 році.

Структура

Форма турніру змінювалася щокілька років, а кількість команд у найвищому дивізіоні коливався від 7 (у першому чемпіонаті, весна 1936) до 26-ти (1938). Чемпіонат розігрували переважно у 2 кола — кожна команда зустрічалася з іншою двічі: вдома і на виїзді. У 1938 році через велику кількість команд змагання провели у одне коло, а в 60-х роках провели експерименти з розділенням колективів на 2 підгрупи, найкращі команди яких потім виборювали звання чемпіона у фінальному турнірі.

1970 рік став часом остаточного формування структури вищої ліги (таку назву отримав клас «А»): у ній було 16 (або 18) команд — вони розігрували між собою круговий турнір у 2 кола (кожен з кожним зіграв домашній і виїзний матч). Дві найгірші команди опускалися у першу лігу. Натомість найкращі клуби першої ліги наступного сезону посідали місце тих команд, які вибули.

Історія

Нерегулярні першості 1922—1935 років

У перші роки після створення Радянського Союзу першість розігрували між собою збірні міст або союзних республік. До 1935 року проведено 7 таких турнірів. Календар і форма проведення змагань змінювалася кожного турніру.

В I чемпіонаті країни брали участь збірні команди 3 міст і 1 округу. Через відсутність футболістів Петрограду турнір виграла команда Москви. Наступні 3 чемпіонати провели у рамках найбільших спортивних змагань тих років: Всесоюзних свят фізкультури 1923 і 1924 та Всесоюзної спартакіади 1928. У 1923 році першими стали москвичі, в 1924 — Україна, котру представляли харків'яни. У змаганнях Всесоюзної спартакіади разом з радянськими командами брали участь 4 колективи закордонних робочих спортивних організацій (усього 21 команда). Це викликало підвищений інтерес до турніру з боку уболівальників. Окремі ігри відвідувало понад 40 000 глядачів — рекордна на ті часи цифра. Перемогла команда Москви.

У першості 1931 року переможцями стала збірна РРФСР, а у 1932 — збірна Москви. Останній чемпіонат для збірних команд міст відбувся у 1935 році. У ньому взяли участь команди 6 міст (Москва, Ленінград, Харків, Київ, Баку і Тифліс). Перемогу здобула команда Москви.

Крім всерадянських першостей популярними у 1920-х, 30-х рр. були чемпіонати окремих союзних республік та традиційні матчі між збірними міст. Тоді ж виникли і найстаріші футбольні клуби СРСР: московські «Динамо», ДПМВ (згодом ЦСКА), КОР (пізніший «Локомотив») (1923), «Пролетарська кузня» (згодом «Торпедо») (1924) і «Спартак» (1935); ленінградське і тбіліське «Динамо» (1925); київське «Динамо» (1927) і донецький «Стахановець» (потім «Шахтар») (1935).

Довоєнні чемпіонати 1936—1940

Чемпіонати з 1936 року вирішили проводити щорічно між командами спортивних клубів і відомств.

Перша гра чемпіонату СРСР відбулась 22 травня 1936 року в Ленінграді між «Динамо» (Ленінград) і «Локомотивом» (Москва). Рахунок відкрив на 5 хв. нападник гостей Віктор Лавров, але у підсумку «Локомотив» програв 3:1.

У довоєнний період лідерами радянського футболу були московські «Динамо» і «Спартак». На двох команди й виграли всі чемпіонати до початку радянсько-німецької війни. Динамівці тріумфували у чемпіонатах 1936 (весна), 1937 та 1940, а спартаківці — 1936 (осінь), 1938 і 1939. «Спартак» одним з перших на теренах Союзу випробував тактичну систему «дубль-ве». Таке новаторське рішення дозволило «червоно-білим» два роки поспіль робити «дубль» — у 1938 і 1939 роках команда вигравала і чемпіонат і Кубок СРСР. Це досягнення так ніколи й не було повторено чи побито.

Повоєнні роки (1945—1951)

Перші роки по війні набрав силу армійський клуб ЦСКА (Москва) — той сильний колектив кінця 1940-х рр. прославився під прізвиськом «команда лейтенантів». ЦСКА перемагало у чемпіонаті СРСР три роки поспіль (1946—1948). Повторити це досягнення за всю історію радянських чемпіонатів зуміла лише одна команда — київське «Динамо» у 60-х роках. У лінії нападу армійців виділялись результативні нападники Григорій Федотов і Всеволод Бобров.

1952—1960

Радянська асоціація футболу нарешті вступила у ФІФА і збірна СРСР дебютувала на Олімпійських іграх (1952) та чемпіонатах світу (1958). Флагманами футболу стали московські «Спартак» і «Динамо». Обидві команди мали у своїх рядах майстрів найвищого класу, спартаківці: Ігоря Нетто і Микиту Симоняна, а динамівці — Лева Яшина — одного з найкращих воротарів у історії футболу.

1961—1970 — кінець московської гегемонії

У 1961 році чемпіоном вперше стає немосковський колектив — «Динамо» (Київ). У 1966-68 роках динамівці тричі поспіль вигравали першість СРСР, у чому велика заслуга наставника киян — Віктора Маслова, який впровадив у команді новітню тактичну систему 4-4-2. Київський колектив мав у своїх рядах таких виконавців, як Андрій Біба, Анатолій Бишовець, Василь Турянчик, Йожеф Сабо та Євген Рудаков.

1970-ті

Протягом 1970-х років «Динамо» (Київ) тільки у двох чемпіонатах залишався без медалей. Почав кар'єру бомбардир Олег Блохін — майбутній найкращий голеадор чемпіонатів СРСР (211 голів) і гравець, який проведе рекордну кількість ігор у «вишці» — 432. Наставником киян призначено Валерія Лобановського.

Після 1977 року, коли майже половина ігор (44,6 %) завершилось унічию, Федерація футболу СРСР пішла на радикальний крок — ввела т. зв. «ліміт нічиїх». Тобто команди не мали права звести унічию більше ігор, ніж було передбачено обмеженням (спочатку 8 ігор, потім — 10). Врешті-решт цей штучний ліміт відмінили у 1988 році.

1980-ті і 1990-ті

Найпринциповішим протистоянням першості стали ігри «Спартак» (Москва)—«Динамо» (Київ). Ці два клуби мали найбільше представників у збірній СРСР, яку тренував Валерій Лобановський. До еліти радянського футболу увійшло українське «Дніпро» (Дніпропетровськ) — чемпіон країни у 1983 і 1988 роках.

Першим радянським легіонером у закордонних чемпіонатах став восени 1980 року Анатолій Зінченко.^[1] Масовий від'їзд футболістів за кордони СРСР почався у 1988—1989 роках — після початку «перебудови», яка зачепила і спорт.

У 1991 році у зв'язку з розпадом СРСР завершився останній, 54-й чемпіонат Радянського Союзу з футболу. Його виграв ЦСКА (Москва).

Велика турнірна таблиця

Показано статистику команд, які грали у вищій лізі чемпіонату СРСР. Всі 54 турніри провели лише два клуби: «Динамо» (Москва) і «Динамо» (Київ). За перемогу нараховано 2 очки, за нічию — одне.


Медалі			№	Команда	Т	І	В	Н	П	М'ячів	Очок	%
			№	Команда	Т	І	В	Н	П	М'ячів	Очок	%
12	12	9	1.	«Спартак» (Москва)	53	1453	722	385	346	2483 — 1467	1829	62,9
11	11	5	2.	«Динамо» (Москва)	54	1487	707	405	375	2438 — 1461	1819	61,2
13	11	3	3.	«Динамо» (Київ)	54	1483	681	456	346	2306 — 1566	1818	61,3
2	5	13	4.	«Динамо» (Тбілісі)	51	1424	621	406	397	2176 — 1677	1648	57,9
3	3	6	5.	«Торпедо» (Москва)	51	1455	601	433	421	2059 — 1656	1635	56,2
7	4	6	6.	ЦСКА (Москва)	48	1328	586	364	378	2034 — 1454	1536	57,8
1		1	7.	«Зеніт» (Ленінград)	49	1402	464	411	527	1725 — 1914	1339	47,8
	2	2	8.	«Шахтар» (Донецьк)	44	1288	434	379	475	1522 — 1641	1247	48,4
1		3	9.	«Динамо» (Мінськ)	39	1145	372	340	433	1257 — 1421	1084	47,3
1	2		10.	«Арарат» (Єреван)	33	1026	352	280	394	1150 — 1306	984	48,0
	1		11.	«Локомотив» (Москва)	39	1001	303	289	409	1218 — 1431	895	44,7
		1	12.	«Нефтчі» (Баку)	27	884	253	270	361	907 — 1141	776	43,9
		1	13.	«Чорноморець»	24	738	244	217	277	777 — 884	705	47,8
			14.	«Кайрат» (Алма-Ата)	24	780	226	234	320	742 — 983	686	44,0
			15.	«Пахтакор» (Ташкент)	22	722	212	211	299	805 — 1035	635	44,0
	1		16.	СКА (Ростов-на-Дону)	21	680	218	194	268	843 — 911	630	46,3
2	2	2	17.	«Дніпро»	19	554	227	154	173	729 — 634	608	54,9
			18.	«Крила Рад» (Куйбишев)	26	715	185	209	321	675 — 996	579	40,5
			19.	«Металіст» (Харків)	14	438	133	124	181	413 — 530	390
1			20.	«Зоря» (Ворошиловград)	14	412	125	135	152	416 — 469	385	46,7
			21.	«Динамо» (Ленінград)	17	397	135	102	160	589 — 649	372	46,9
			22.	«Торпедо» (Кутаїсі)	13	439	104	129	206	395 — 655	337	38,4
		1	23.	«Жальгіріс» (Вільнюс)	11	330	107	93	130	349 — 463	305	46,5
			24.	«Ротор» (Волгоград)	11	293	91	66	136	352 — 488	248	42,3
			25.	«Ністру» (Кишинів)	11	312	69	84	159	312 — 534	222	35,6
			26.	«Карпати» (Львів)	9	244	68	85	91	250 — 301	221	45,3
			27.	«Даугава» (Рига)	7	203	51	48	104	198 — 311	150	37,0
			28.	ВПС (Москва)	6	161	58	32	71	235 — 270	148	46,0
			29.	«Крила Рад» (Москва)	6	143	32	39	72	525 — 706	103	36,0
		1	30.	«Металург» (Москва)	4	91	40	17	34	173 — 170	97	53,3
			31.	«Локомотив» (Харків)	4	114	34	23	57	112 — 176	91	42,5
			32.	«Кубань» (Краснодар)	3	102	29	26	47	111 — 145	84	41,2
			33.	«Адміралтієць» (Ленінград)	3	84	26	17	41	122 — 149	69	41.1
			34.	«Памір» (Душанбе)	3	84	21	27	36	74 — 104	69	41.1
			35.	«Електрик» (Ленінград)	5	80	22	18	40	112 — 163	62	38.8
			36.	«Факел» (Воронеж)	2	66	20	17	29	63 — 83	57	43.2
			37.	«Трудові резерви» (Ленінград)	3	68	16	23	29	82 — 113	55	40.4
			38.	«Волга» (Горький)	3	85	14	27	44	58 — 143	55	32.3
			39.	«Спартак» (Тбілісі)	2	64	21	11	32	82 — 109	53	41.4
			40.	«Спартак» (Владикавказ)	2	62	16	16	30	64 — 89	48	38.7
			41.	«Динамо» (Одеса)	2	51	16	13	22	64 — 102	45	44.1
			42.	СКА (Одеса)	2	68	4	19	45	38 — 121	27	19.9
			43.	«Металург» (Запоріжжя)	1	30	9	7	14	27 — 38	25	41.7
			44.	ВМС (Москва)	1	28	7	9	12	30 — 50	23	41.1
			45.	«Таврія» (Сімферополь)	1	34	8	7	19	27 — 54	23	33.8
			46.	«Сільмаш» (Харків)	1	25	8	6	11	34 — 45	22	44.0
			47.	«Уралмаш» (Свердловськ)	1	34	7	8	19	19 — 39	22	32.4
			48.	«Сталінець» (Москва)	1	25	8	5	12	36 — 44	21	42.0
			49.	«Локомотив» (Київ)	1	25	8	5	12	43 — 64	21	42.0
			50.	«Шинник» (Ярославль)	1	32	6	9	17	20 — 48	21	32.8
			51.	«Динамо» (Ростов-на-Дону)	1	25	7	6	12	39 — 43	20	40.0
			52.	«Темп» (Баку)	1	25	6	8	11	33 — 40	20	40.0
			53.	«Спартак» (Ленінград)	1	25	6	8	11	30 — 39	20	40.0
			54.	«Калев» (Таллінн)	2	58	3	14	41	46 — 146	20	17.2
			55.	«Динамо» (Кіровабад)	1	38	5	9	24	25 — 59	19	25.0
			56.	«Гурія» (Ланчхуті)	1	30	5	8	17	18 — 38	18	30.0
			57.	«Спартак» (Харків)	1	25	5	7	13	43 — 63	17	34.0
			58.	«Більшовик» (Ленінград)	1	25	7	3	15	35 — 57	17	34,0
			59.	ОБО (Свердловськ)	1	22	6	4	12	31 — 45	16	36.4
			60.	«Харчовик» (Москва)	1	25	5	6	14	25 — 53	16	32,0
			61.	«Локомотив» (Тбілісі)	1	25	5	5	15	44 — 62	15	30,0
			62.	Команда міста Калініна	1	13	5	4	4	19 — 19	14	53.9
			63.	«Буревісник» (Москва)	1	25	4	4	17	28 — 87	12	24,0

Особисті досягнення

Тренери-чемпіони

Таблиця всіх головних тренерів, які ставали чемпіонами СРСР з футболу та клуби, з якими вони здобували медалі різного ґатунку.


Місце	Тренер	Медалі			Команди, з якими здобуто медалі
Місце	Тренер	зол	сріб	брон	Команди, з якими здобуто медалі
1.	Валерій Лобановський	8	4	2	«Динамо» (Київ)
2.	Михайло Якушин	6	6	1	«Динамо» (Москва)
3.	Борис Аркадьєв	6	2	2	ЦБЧА (Москва), «Динамо» (Москва)
4.	Віктор Маслов	4	4		«Динамо» (Київ), «Торпедо» (Москва)
5.	Микита Симонян	3	2	2	«Спартак» (Москва), «Арарат» (Єреван)
6.	Костянтин Бєсков	2	7	2	«Спартак» (Москва), «Динамо» (Москва)
7.	Олександр Севідов	2	2	2	«Динамо» (Москва), «Динамо» (Київ), «Динамо» (Мінськ)
8-9.	Костянтин Квашнін	2	2	1	«Динамо» (Москва), «Спартак» (Москва)
8-9.	Микола Гуляєв^[en]	2	2	1	«Спартак» (Москва)
10-11.	Василь Соколов	2	1		«Спартак» (Москва)
10-11.	Павло Садирін	2	1		ЦСКА (Москва), «Зеніт» (Ленінград)
12.	Євген Кучеревський	1	2		«Дніпро» (Дніпропетровськ)
13.	Нодар Ахалкаці	1	1	3	«Динамо» (Тбілісі)
14.	В'ячеслав Соловйов	1	1	1	«Динамо» (Київ), «Динамо» (Тбілісі)
15-17.	Олег Романцев	1	1		«Спартак» (Москва)
15-17.	Віктор Дубінін^[en]	1	1		«Динамо» (Москва)
15-17.	Едуард Малофеєв	1	1		«Динамо» (Мінськ), «Динамо» (Москва)
18.	Валентин Іванов	1		4	«Торпедо» (Москва)
19.	Гаврило Качалін	1		3	«Динамо» (Тбілісі), «Динамо» (Москва)
20-21.	Володимир Ємець	1		2	«Дніпро» (Дніпропетровськ)
20-21.	Валентин Ніколаєв	1		2	ЦСКА (Москва)
22-27.	Анатолій Пузач	1			«Динамо» (Київ)
22-27.	Петро Попов	1			«Спартак» (Москва)
22-27.	Герман Зонін	1			«Зоря» (Ворошиловград)
22-27.	Олександр Пономарьов	1			«Динамо» (Москва)
22-27.	Віктор Мар'єнко	1			«Торпедо» (Москва)
22-27.	Михайло Козлов	1			«Спартак» (Москва)

Зауваження: У осіній першості 1936 «Спартаком» (Москва) керувала тренерська рада. У таблиці цей чемпіонський титул записано на Михайла Козлова. У 1990 році Валерій Лобановський керував «Динамо» (Київ) протягом першої половини першості, потім старшим тренером став Анатолій Пузач. Чемпіонський титул враховано обидвом спеціалістам.

Футболісти-чемпіони

Таблиця найтитулованіших гравців (понад 5 золотих медалей), які ставали чемпіонами СРСР з футболу.


Місце	Футболіст	Чемпіонств	Команди, з якими здобуто титул і роки
1.	Олег Блохін	8	«Динамо» (Київ): 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986
2-4.	Володимир Веремеєв	7	«Динамо» (Київ): 1968, 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981
2-4.	Володимир Мунтян	7	«Динамо» (Київ): 1966, 1967, 1968, 1971, 1974, 1975, 1977
2-4.	Євген Рудаков	7	«Динамо» (Київ): 1966, 1967, 1968, 1971, 1974, 1975, 1977
5-7.	Володимир Безсонов	6	«Динамо» (Київ): 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990
5-7.	Володимир Дьомін	6	«Спартак» (Москва): 1939; ЦСКА (Москва): 1946, 1947, 1948, 1950, 1951
5-7.	Віктор Колотов	6	«Динамо» (Київ): 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981

300 матчів

Список гравців, які провели 300 і більше матчів у вищій лізі^[2].


М	Гравець	Ігри
1.	Олег Блохін	— 432
2.	Віктор Шустиков	— 427
3.	Галімзян Хусаїнов	— 410
4.	Микола Осянін	— 402
5.	Лев Бурчалкін	— 400
6.	Михайло Соколовський	— 400
7.	Сергій Бондаренко	— 392
8.	Володимир Федотов	— 382
9.	Леонід Буряк	— 377
10.	Слава Метревелі	— 375
11.	Олександр Бубнов	— 375
12.	Володимир Сахаров	— 372
13.	Володимир Плоскіна	— 371
14.	Едуард Маркаров	— 370
15.	Анатолій Давидов	— 370
16.	Ігор Нетто	— 367
17.	Федір Черенков	— 366
18.	Ашот Хачатрян	— 366
19.	Віктор Кузнецов	— 355
20.	Анатолій Дем'яненко	— 353
21.	Геннадій Логофет	— 349
22.	Михайло Лохов	— 346
23.	Володимир Полікарпов	— 342
24.	Автанділ Гогоберідзе	— 341
25.	Берадор Абдураїмов	— 340
26.	Олександр Полукаров	— 339
27.	Норайр Месропян	— 336
28.	Володимир Голубєв	— 336
29.	Рінат Дасаєв	— 335
30.	Сергій Сальников	— 333
31.	Павло Садирін	— 333
32.	Віктор Ворошилов	— 330
33.	Олександр Ткаченко	— 328


М	Гравець	Ігри
34.	Олександр Новіков	— 327
35.	Лев Яшин	— 326
36.	Сергій Пригода	— 325
37.	Манучар Мачаїдзе	— 324
38.	Олександр Чивадзе	— 324
39.	Дмитро Багрич	— 322
40.	В'ячеслав Семиглазов	— 320
41.	Валерій Маслов	— 319
42.	Юрій Гаврилов	— 318
43.	Йожеф Сабо	— 317
44.	Василь Іщак	— 316
45.	Володимир Маслаченко	— 315
46.	Гіві Нодія	— 314
47.	Бабкен Мелікян	— 313
48.	Анатолій Куксов	— 312
49.	Олексій Єськов	— 312
50.	Олексій Петрушин	— 312
51.	Сергій Крамаренко	— 312
52.	Володимир Веремєєв	— 319
53.	Василь Турянчик	— 308
54.	Михайло Гершкович	— 308
55.	Олександр Журавльов	— 304
56.	Володимир Юрін	— 304
57.	Володимир Гуцаєв	— 303
58.	Анатолій Коньков	— 303
59.	Анатолій Крутиков	— 303
60.	Володимир Мунтян	— 302
61.	Реваз Дзодзуашвілі	— 301
62.	Шота Яманідзе	— 300
63.	Олександр Мінаєв	— 300
64.	Андрій Якубик	— 300
65.	Отарі Габелія	— 300

Сто бомбардирів

Докладніше: Найкращі бомбардири чемпіонату СРСР з футболу

Список ста найрезультативніших гравців елітного дивізіону радянського футболу^[2].


М	Гравець	Голи
1.	Олег Блохін	— 211
2.	Олександр Пономарьов	— 152
3.	Микита Симонян	— 144
4.	Сергій Соловйов	— 143
5.	Григорій Федотов	— 132
6.	Едуард Маркаров	— 129
7.	Автанділ Гогоберідзе	— 128
8.	Валентин Іванов	— 125
9.	Олег Протасов	— 125
10.	Рамаз Шенгелія	— 120
11.	Олег Копаєв	— 119
12.	Сергій Родіонов	— 119
13.	Заур Калоєв	— 117
14.	Галімзян Хусаїнов	— 115
15.	Борис Пайчадзе	— 106
16.	Костянтин Бєсков	— 106
17.	Віктор Ворошилов	— 106
18.	Андрій Якубик	— 105
19.	Геннадій Красницький	— 102
20.	Борис Казаков	— 101
21.	Сергій Сальников	— 101
22.	Едуард Малофєєв	— 100
23.	Едуард Стрєльцов	— 100
24.	Всеволод Бобров	— 97
25.	Берадор Абдураїмов	— 96
26.	Гіві Нодія	— 93
27.	Хорен Оганесян	— 93
28.	Георгій Кондратьєв	— 93
29.	Володимир Федотов	— 92
30.	Микола Дементьєв	— 91
31.	Геннадій Гусаров	— 91
32.	Юрій Гаврилов	— 91
33.	Олексій Гринін	— 89
34.	Валерій Газзаєв	— 89
35.	Федір Черенков	— 89
36.	Михайло Мустигін	— 88
37.	Віктор Каневський	— 88
38.	Михайло Соколовський	— 87
39.	Володимир Дьомін	— 86
40.	Василь Карцев	— 86
41.	Анатолій Ільїн	— 84
42.	Слава Метревелі	— 84
43.	Віталій Старухін	— 84
44.	Валентин Ніколаєв	— 83
45.	Сергій Андрєєв	— 82
46.	Віктор Соколов	— 81
47.	Анатолій Банішевський	— 81
48.	Юрій Чесноков	— 80
49.	Сергій Коршунов	— 78
50.	Лев Бурчалкін	— 78


М	Гравець	Голи
51.	Володимир Казачонок	— 78
52.	Давид Кіпіані	— 78
53.	Володимир Полікарпов	— 76
54.	Іван Конов	— 73
55.	Василь Лотков	— 72
56.	Юрій Фалін	— 72
57.	Володимир Козлов	— 72
58.	Володимир Клементьєв	— 72
59.	Валерій Лобановський	— 71
60.	Микола Осянін	— 71
61.	Борис Копєйкін	— 71
62.	Геннадій Матвєєв	— 70
63.	Віктор Серебряніков	— 70
64.	Олег Базилевич	— 69
65.	Андрій Біба	— 69
66.	Валерій Петраков	— 69
67.	Євстахій Пехлеваніді	— 69
68.	Юрій Желудков	— 69
69.	Василь Трофімов	— 68
70.	Ігор Численко	— 68
71.	Гайоз Джеджелава	— 67
72.	Валентин Бубукін	— 67
73.	Володимир Баркая	— 67
74.	Микола Казарян	— 67
75.	Павло Віньковатов	— 66
76.	Шота Яманідзе	— 66
77.	Ігор Пономарьов	— 66
78.	Віктор Грачов	— 66
79.	Ігор Бєланов	— 65
80.	Борис Чучелов	— 64
81.	Андрій Зазроєв	— 64
82.	Андрій Рєдкоус	— 64
83.	Михайло Коман	— 63
84.	Олексій Парамонов	— 63
85.	Володимир Ільїн	— 63
86.	Машалла Ахмедов	— 63
87.	Леонід Буряк	— 63
88.	Володимир Савдунін	— 62
89.	Олександр Гулевський	— 62
90.	Віталій Хмельницький	— 62
91.	Віктор Колотов	— 62
92.	Сергій Квочкін	— 61
93.	Олександр Тарханов	— 61
94.	Аркадій Андріасян	— 61
95.	Георгій Жарков	— 60
96.	Юрій Тарасов	— 60
97.	Казбек Туаєв	— 59
98.	Вадим Євтушенко	— 59
99.	Петро Петров	— 58
100.	Михайло Гершкович	— 58

Сто українських бомбардирів

Список найвлучніших футболістів українських команд в іграх елітної ліги радянського футболу^[3].


М	Гравець	Голи
1.	Олег Блохін	— 211
2.	Олег Протасов	— 125
3.	Віктор Каневський	— 88
4.	Михайло Соколовський	— 87
5.	Віталій Старухін	— 84
6.	Валерій Лобановський	— 71
7.	Віктор Серебряніков	— 70
8.	Олег Базилевич	— 69
9.	Андрій Біба	— 69
10.	Павло Віньковатов	— 66
11.	Ігор Бєланов	— 65
12.	Віктор Грачов	— 65
13.	Михайло Коман	— 63
14.	Леонід Буряк	— 63
15.	Віталій Хмельницький	— 62
16.	Віктор Колотов	— 62
17.	Юрій Тарасов	— 61
18.	Вадим Євтушенко	— 59
19.	Володимир Мунтян	— 57
20.	Геннадій Литовченко	— 56
21.	Володимир Онищенко	— 55
22.	Ігор Петров	— 52
23.	Анатолій Бишовець	— 49
24.	Анатолій Пузач	— 49
25.	Володимир Лютий	— 49
26.	Йожеф Сабо	— 48
27.	Олег Таран	— 45
28.	Володимир Плоскина	— 45
29.	Валерій Поркуян	— 43
30.	Олександр Заваров	— 43
31.	Юрій Ананченко	— 42
32.	Володимир Данилюк	— 42
33.	Анатолій Куксов	— 42
34.	Микола Федоренко	— 41
35.	Віктор Кузнецов	— 40
36.	Олександр Погорєлов	— 40
37.	Олексій Михайличенко	— 39
38.	Григорій Балаба	— 38
39.	Іштван Секеч	— 38
40.	Павло Комаров	— 36
41.	Федір Дашков	— 36
42.	Юрій Єлісєєв	— 36
43.	Євген Шахов	— 36
44.	Едвард Козинкевич	— 35
45.	Анатолій Пилипчук	— 35
46.	Станіслав Євсєєнко	— 35
47.	Віктор Фомін	— 34
48.	Віталій Шевченко	— 34
49.	Володимир Устимчик	— 34
50.	В'ячеслав Семенов	— 33
51.	Володимир Веремєєв	— 33


М	Гравець	Голи
52.	Роман Хижак	— 32
53.	Віктор Хлус	— 31
54.	Віктор Шиловський	— 31
55.	Макар Гончаренко	— 30
56.	Сергій Ященко	— 30
57.	Петро Лайко	— 29
58.	Анатолій Родін	— 29
59.	Іван Федосов	— 29
60.	Анатолій Дем'яненко	— 29
61.	Микола Кудрицький	— 29
62.	Андрій Зазроєв	— 28
63.	Микола Корольов	— 28
64.	Георгій Борзенко	— 27
65.	Василь Москаленко	— 27
66.	Валентин Сапронов	— 27
67.	Юрій Горячев	— 27
68.	Володимир Безсонов	— 27
69.	Едуард Сон	— 27
70.	Олександр Щербаков	— 27
71.	Віталій Савельєв	— 26
72.	Петро Пономаренко	— 26
73.	Володимир Фінк	— 26
74.	Олександр Малишенко	— 26
75.	Іван Шарій	— 25
76.	Сергій Чижов	— 25
77.	Сергій Кравченко	— 25
78.	Олександр Васін	— 24
79.	Валерій Яремченко	— 24
80.	Дезидерій Товт	— 24
81.	Лев Броварський	— 24
82.	Василь Рац	— 24
83.	Юрій Захаров	— 23
84.	Олексій Христян	— 23
85.	Юрій Войнов	— 22
86.	Віктор Романюк	— 22
87.	Іван Бобошко	— 22
88.	Станіслав Костюк	— 22
89.	Георгій Граматикопуло	— 22
90.	Сергій Морозов	— 22
91.	Віктор Колесников	— 22
92.	Геннадій Лихачов	— 21
93.	Володимир Трошкін	— 21
94.	Анатолій Коньков	— 21
95.	Володимир Роговський	— 21
96.	Олег Саленко	— 21
97.	Володимир Макаров	— 20
98.	Георгій Пономарьов	— 20
99.	Олександр Пономарьов	— 20
100.	Юрій Резник	— 20
101.	Юрій Бондаренко	— 20

Див. також

Примітки

↑ Анатолий Алексеевич Зинченко — первый советский легионер (peoples.ru)
↑ ^а ^б Пирогов Б. А. Футбол. — Москва: «Советский спорт», 1995. — 512 с., ил. — (История отечественного спорта).
↑ Статистика футболістів. «Історія та статистика українського футболу». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 23 січня 2016. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |publisher= (довідка)

Джерела

Санин А. Футбол 1965. Справочник-календарь. — Москва, 1965. — 80 с.
Соскин А. Всё о футболе. Страны. Клуби. Турниры. Футболисты. Тренеры. Судьи. — Москва, «Физкультура и спорт», 1972.
Романенко А. М. Футбол-89. Довідник-календар. — Київ: Здоров'я, 1989. — 128 с.
«Великие клубы» № 3 (26), березень 2007 р.
Газета «Український футбол» за 30 листопада 2012 року, № 128-129

Вебресурси

[1] Анатолий Алексеевич Зинченко — первый советский легионер (peoples.ru)

[:0-2] а ^б Пирогов Б. А. Футбол. — Москва: «Советский спорт», 1995. — 512 с., ил. — (История отечественного спорта).

[3] Статистика футболістів. «Історія та статистика українського футболу». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 23 січня 2016. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |publisher= (довідка)

[1]

[2]

[3]