У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Степаненко.
Олександр Михайлович Степаненко ( 26 липня 1959, м. Чортків, нині Україна) — український лікар, громадський діяч. Депутат Тернопільської обласної ради (1990, 2002, 2006). Ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016)[1].
Життєпис
Олександр Степаненко народився 26 липня 1959 року в місті Чорткові Тернопільської області України.
Закінчив Івано-Франківський медичний інститут (1983), інтернатуру по хірургії на базі Чернігівської міської лікарні, Київський медичний інститут (1984). Працював лікарем-хірургом у Чернігівській області (1984—1986), лікарем відділення анестезіології та інтенсивної терапії Чортківської центральної районної лікарні (1986—2015).
Громадська діяльність
Один із засновників та голова Чортківської районної громадської організації Народного руху України (1989—1990).
Засновник та керівник ГО «Екологічно-гуманітарне об'єднання «Зелений світ» (1997). Голова ГО «Гельсінська ініціатива-XXI» (2006).
Офіційний представник у Тернопільській області Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA (2007—2019)[2].
Член правління Української Гельсінської спілки з прав людини (2006—2013, від 2016).
Доробок
Співавтор та редактор аналітичного видання «Дотримання екологічних прав в Україні» (2007)[3].
Автор аналітичного розділу про дотримання екологічних прав у форматі щорічних доповідей правозахисних організацій «Права людини в Україні» (2007—2015).
Працював у авторській групі з написання та представлення стратегічного документа «Стратегія модернізації України. Бачення незалежних експертів» (2009—2010).
Ініціатор програмного напрямку «Спільна спадщина» у роботі громадського об'єднання «Гельсінська ініціатива-ХХІ» (2008—2016).
Першим, хто відкрив для жителів Чорткова мистецтво Шайє Блондера.
Часто друкується в періодиці.
Автор публікацій:
- «Йозеф Опацький — громадський лідер, піонер краєзнавства та туризму в Чорткові»;
- «Він переконував аргументами, захищав — без меча» (до 160-ї річниці від народження Антона Горбачевського);
- «Станіслав Єжи Лєц — Лицар ордену Свободи»;
- «Втрачені та віднайдені світи Агнона»
- «Кароліна Лянцкоронська: життя, як останнє втілення фамільного кредо — “Flammans pro Recto”»[4]
- «Карл Еміль Францоз та його Барнов»[5]
- Олекса Волянський: «Дати народу якісну освіту, а народ сам дасть собі раду!»[6]
- «Син Поділля — професор трьох європейських університетів»[7]
- «Януш Корчак у нас на Тернопіллі. Та у мені»[8]
- «До вінка осінніх квітів — в пам’ятну дату Михайла Галущинського»[9]
- «Тернистий життєвий шлях генерала Грекова. І його зоряний час»[10]
- «Перші громадяни майбутньої вільної країни»[11]
- «Єврейське гетто у Чорткові: жертви, кати та рятівники»[12]
- «Ким вони були, жертви «Ягільницького злочину» нацистів?»[13]
- «Королівство Вінценза»[14] та інших.
Примітки
Джерела
