Уремія (от дав.-грец. οὖρον — сеча та αἷμα — кров) — гостре або хронічне самоотруєння організму, зумовлене нирковою недостатністю; накопиченням в крові головним чином токсичних продуктів азотного обміну (азотемія), порушенням кислотно-основного і осмотичного балансу. Уремію слід вважати також клінічним синдромом. У випадку розвитку гострої уремії це розглядають також як невідкладний стан. Уремія не є самостійною хворобою, вона завжди виникає на тлі якоїсь хвороби як ускладнюючий її фактор.
Оскільки затримка і накопичення азотистих продуктів є постійними ознаками уремії, то її називають азотемічною (справжня уремія). Також накопичуються ортофосфатна, сірчана (сульфатна) та щавлевакислоти[1].
На ранніх етапах виникає анорексія і млявість, пізніше страждають мнестичні функції, наростання веде до утворення коми. Інші прояви уремії — втома, нудота, блювання, ломота в тілі, свербіж, задишка і судоми. Уремія може також призвести до уремічного перикардиту. Уремія супроводжується також порушеннями центральної нервової системи (ЦНС): хворий відчуває апатію, слабкість, швидко стомлюється. Температура тіла у хворих на уремію, як правило, не піднімається вище 35 °C. Уремія може також призвести до зниження периферичної конверсії тироксину (Т4) в трийодтиронін (Т3), спричинюючи функціональний гіпотиреоїдний стан.
Виділяють дві основні клінічні форми уремії: гостру та хронічну. Причиною гострої уремії, може бути гостра ниркова недостатність через порушення у системі кровообігу, шок, травми, а також внаслідок тяжких опіків, отруєнь. Гостра ниркова недостатність є умовно виліковною. Хронічна ниркова недостатність розвивається повільно і є наслідком незворотних процесів згасання функцій паренхіматозної тканини нирок. Крім того, уремія може виникнути на фоні хронічного нефриту, непрохідності сечовивідних шляхів, закупорки судин нирок.
Детальні та точні тести дозволять визначити тип уремії: гостра чи хронічна. У випадках гострої уремії, причини можуть бути знайдені та усунені, що може призвести до відновлення нормальної функції нирок.
Аналіз крові
Головним методом обстеження при діагностиці уремії є біохімічний аналіз крові, під час якого визначають рівень азотовмісних продуктів обміну, остаточного азоту крові, сечовини, креатиніну і сечової кислоти, а також концентрація основних електролітів (натрію, калію, магнію, кальцію). Для визначення розладів обміну органічних речовин досліджують вміст білків і їх фракції, ліпідів і глюкози.
Аналізи сечі
Використовують 24 годинний збір сечі для визначення кліренсу креатиніну. Зміни в складі сечі при уремії мало характерні. При деяких хронічних ниркових захворюваннях, що спричинили уремію, сеча є світло-жовтою з малою кількістю сечовини і пігментів. При хронічному пієлонефриті часто визначають серйозні зміни — значна лейкоцитурія[3], підвищена кількість різних циліндрів[4], зміни питомої ваги сечі, тощо.
Лікування
При недостатності, що розвивається, основним методом лікування є гемодіаліз. При встановленні діагнозу хронічного ураження нирок досить ефективною визнають ниркова трансплантація, а вчасно призначений гемодіаліз створює необхідні умови для вдалого проведення операції[5].
Профілактика
Профілактикою уремії є своєчасне лікування хвороб нирок і сечопровідних шляхів, інтоксикацій і гострих інфекцій. Істотним є пошук маркерів гетерозиготного носійства патології, а також антенатальна діагностика вад розвитку органів сечової системи[5].
