Халькозин

Халькозин
Загальні відомості
Статус IMA	чинний (успадкований, G)[d][1]
Абревіатура	Cc[2]
Хімічна формула	Cu₂S
Клас мінералу	Сульфід міді
Nickel-Strunz 10	2.BA.05[3]
Dana 8	2.4.7.1
Генезис	Екзогенний
Ідентифікація
Колір	Індиговосиній, сірий, чорний, сіро-чорний
Сингонія	моноклінна сингонія
Спайність	Недосконала
Злам	Нерівний до раковистого
Твердість	2,5—3,0
Блиск	Металічний
Прозорість	Непрозорий
Колір риси	Сірий, темносірий
Густина	5,5-5,8 г/см³
Інші характеристики
Названо на честь	мідь (давньогрецька мова)[4]
Халькозин у Вікісховищі

Халькози́н (дав.-гр. χαλκός — мідь), мідний блиск, халькоци́т — мінерал з класу сульфідів, сульфід міді^[en].

Назва походить від дав.-гр. χαλκός «халькос» — мідь (F.S.Beudant, 1832).

Синоніми: мідний блиск, кіприт, купреїн, редрутит, халькоцит (Дена, 1868), ципріт. Мідна руда.

Хімічна формула: Cu₂S. Вміст міді (Cu) становить 79,8 %, сірки (S) — 20,2 %. Як домішки наявні Ag, інколи Fe.

Низькотемпературний (нижче 103 °С) різновид — моноклінний (α-Cu₂S) або ромбічний при полісинтетичному двійникуванні. Високотемпературний (вище 103 °С) різновид гексагональний (β-Cu₂S). При більш високих температурах переходить у кубічну модифікацію — дигеніт (Cu₉S₅). Форми виділення: масивні, щільні або зернисті аґреґати, короткопризматичні кристали, дещо витягнуті по осі, псевдогексагональні, товстотаблитчасті, рідше дипірамідальні і короткопризматичні, примазки. Спайність по (110) недосконала. Густина 5,5-5,8. Тв. 2,5-3,5. Свинцево-сірого кольору з металічним блиском. Синя або зелена гра кольорів. Риса темно-сіра. Непрозорий. Злом раковистий. Крихкий. Добрий провідник електрики. Слабо анізотропний. Ріжеться ножем. Слабко-ковкий. Є гол. рудним мінералом мідистих пісковиків.

При температурі нижчій від 103 °C халькозин кристалізується в моноклінній сингонії з параметрами ґратки a = 11.881, b = 27.323, c = 13.491 Å, Z = 48; β = 116,35° та просторовій групі P 2₁/c^[5]. При вищій температурі переходить у гексагональну форму з просторовою групою P6₃/mmc та параметрами ґратки a = 3,95 Å, c = 6,75 Å, Z = 2^[6].

Халькозин звичайно утворює зернисті скупчення або вкрапленники, характерні різні зростки; у вигляді кристалів зустрічається рідко. Кристали мають товстотаблитчастий або короткостовбчастий габітус. Головними формами на кристалах є призма {110}, {021}, {011}, {023}, біпіраміди {111}, {112}, {113}, а також пінакоїд {001}. Відмічаються двійники по {110}, псевдогексагональні зірчасті форми та «хрестоподібні» проростання по {032} i {112}.

Колір — індиговосиній, сірий, чорний, сіро-чорний. Злам — нерівний до раковистого. Спайність — недосконала. Твердість — 2,5—3,0. Блиск — металічний. Прозорість — непрозорий. Колір риски — сірий, темносірий. Густина — 5,5-5,8 г/см³. Слабо ковкий. Добрий провідник електрики.

Халькозин — один з поширених сульфідів, присутній у рудах всіх родовищ, що містять сульфіди міді, але рідко утворює великі скупчення. Походження зазвичай гіпергенне (у зоні вторинного сульфідного збагачення родовищ, що містять первинні сульфіди міді), рідше контактово-метасоматичні (у скарнах) і низько-температурне гідротермальне, можливо, також осадове (у мідистих пісковиках). У зоні окислення переходить в куприт, малахіт, азурит та інші вторинні мінерали міді; іноді (при обмеженому доступі кисню) — в самородну мідь. Спостерігається разом з ковеліном (CuS), аргентином (Ag₂S), самородним сріблом тощо. У менших кількостях зустрічається в гідротермальних низькотемпературних утвореннях разом з ендогенним борнітом (Cu₅FeS₄).

Зустрічається в деяких гідротермальних, багатих на мідь і бідних на сірку сульфідних рудах разом з гіпогенним борнітом. Основна маса утворюється при гіпергенних процесах у зонах вторинного сульфідного збагачення мідних сульфідних руд. У великих кількостях відомий у шт. Монтана, Аризона, Коннектикут, Нью-Джерсі та на Алясці (США), у пров. Квебек (Канада). Інші знахідки: Галле, Тюрингія (ФРН), Ріо-Тінто (Іспанія), Браден, Чукікамата (Чилі), Алмалик (Узбекистан), Коунрад (Казахстан). Є на території України, зокрема в Карпатах, на Волині.

Великі родовища халькозинових руд трапляються рідко. У значних кількостях халькозин зустрічається у зонах вторинного збагачення сульфідних родовищ (північноамериканські родовища Б'ютт у Монтані і Бісбі в Аризоні) де утворює значні скупчення як ендогенний^[7] мінерал. Особливе промислове значення мають бідні вкраплені руди, відомі під назвою «porphyry copper^{[недоступне посилання з липня 2019]}», які виявляються дуже рентабельними, бо займають великі площі і легко піддаються масовому збагаченню. Такі родовища відкриті в США, у штатах Юта, Невада, Аризона.

Халькозин — найбагатший рудний мінерал міді. Халькозинвмісні руди належать до найбільш високоякісних типів мідних руд.

Розрізняють:

• халькозин білий (зайва назва халькозину),
• халькозин ізометричний (зайва назва дигеніту — (Cu_2-x¹⁺Cu_1/2x²⁺)S, де х = 0,10-0,22),
• халькозин кубічний (зайва назва дигеніту),
• халькозин пластинчастий (різновид халькозину з родовища Цумеб, Намібія, у вигляді пластинчастих аґреґатів),
• халькозин ромбічний (зайва назва халькозину),
• халькозин синій та халькозин сірий (зайва назва дигеніту),
• α-халькозин (зайва назва дигеніту),
• β-халькозин (зайва назва халькозину),
• γ-халькозин (гексагональна модифікація халькозину).

• Халькозинізація
• Список мінералів

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
• Лазаренко Є. К., Винар О. М. Халькозин // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
• Халькозин // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
• Лазаренко Є. К. Курс мінералогії. Ч. 2. Львів, Вид. Львів. ун-ту. — 1959. — 654 с.
• Хёрлбат Н., К. Клейн. Минералогия по системе Дэна. Пер. с англ. — М. Недра, 1982. — 728 с.