Навчаючись у школі, здавав екстерном іспити на механіко-математичному факультеті МДУ. Після закінчення школи був прийнятий на останній курс цього факультету і закінчив його в 1940 (у віці 17 років). Науковий керівник — член-кореспондент АН СРСР Борис Делоне — направив його дослідження в русло теорії алгебраїчних чисел. Іншою галуззю, що привернула на той час увагу вченого, стала теорія Галуа. Це визначило сферу його наукових інтересів на багато років[13].
За цикл робіт з розв'язування зворотної задачі теорії Галуа над полями алгебраїчних чисел (відкриття загального закону взаємності і розв'язку оберненої задачі Галуа для розв'язаних груп) отримав Ленінську премію (1959).
У 1944, після закінчення аспірантури, стає викладачем механіко-математичного факультету МДУ. У 1946, після захисту докторської дисертації, стає співробітником Математичного інституту ім. В. А. Стеклова АН СРСР (МІАН). У 1975 у зв'язку з громадською діяльністю був усунений від викладання в МДУ, і з тих пір працює тільки у відділі алгебри МІАН: у 1960–1995 роках — на посаді завідувача відділом, з 1995 року — на посаді головного наукового співробітника (радника РАН)[15][16]. Семінар Шафаревича також був перенесений з МДУ в МІАН, де він діє за станом на початок 2010-х років, у семінарі постійно бере участь значна кількість математиків. Під його керівництвом захищено понад 30 кандидатських дисертацій. Має багато відомих учнів, серед яких Сурен Аракелов, Євген Голод, Юрій Дрозд, Олексій Кострикін, Юрій Манін, Борис Мойшезон, Олексій Паршин, Андрій Тюрін[17] та інші.
У вересні 1973 написав відкритого листа на захист Сахарова. Один з учасників виданого за ініціативи Солженіцина збірника статей «Під брил» (йому належать три статті). Після арешту і видворення за межі СРСР Солженіцина в лютому 1974 написав відкриті листи «Арешт Солженіцина» і «Вигнання Солженіцина».
Син — Андрій Шафаревич, фізик і математик, доктор фізико-математичних наук, професор.
Математика
Основні праці Шафаревича присвячені алгебрі, теорії чисел і алгебричній геометрії. У теорії алгебричних чисел знайшов найзагальніший закон взаємності степеневих лишків у полях алгебричних чисел, що стало певною мірою завершальним етапом 150-річної історії арифметичних законів взаємності, висхідній до Ейлера і Гауса. Вніс фундаментальний внесок у розвиток теорії Галуа. В 1954 у дав рішення зворотної задачі теорії Галуа для розв'язних груп, тобто довів, що в тому випадку, коли основне поле є полем алгебричних чисел скінченного степеня, існує алгебричне розширення цього поля з наперед заданою розв'язною групою Галуа. За цю свою роботу він був 1959 року нагороджений Ленінською премією.
Шафаревич відомий також як засновник школи з алгебричної геометрії. Зокрема, заснований ним семінар зробив визначний внесок у проблему класифікації алгебричних поверхонь. Дослідження з арифметики еліптичних кривих привели його (незалежно й одночасно з Джоном Тейтом) до введення найважливішого інваріанта такої кривої над полями алгебричних чисел — групи Тейта-Шафаревича, яка, на його честь, стандартно позначається кириличною літерою ‘Ш’.
Публіцистика і громадська діяльність
Відомий не тільки як вчений-математик, але і як публіцист, громадський діяч і автор історико-філософських публікацій. Основні роботи:
«Духовні основи російської кризи XX століття», 2001
«Трьохтисячолітня загадка (Історія єврейства з перспективи сучасної Росії)», 2002
«Майбутнє Русі», 2005 рік
«Руський народ у битві цивілізацій», 2011
У СРСР
З кінця 1960-х бере участь у громадській діяльності: пише заяви і проводить пресконференції на захист Російської православної церкви (РПЦ), проти використання психіатрії як засоби політичних репресій (спільно з А. Д. Сахаровим) і на захист жертв гонінь з політичних мотивів[22][23][24][25]. Член «Комітету прав людини». Багато уваги приділяв захисту свободи релігії та прав віруючих в СРСР. За спогадами Сахарова, проблеми релігії зайняли значне місце в роботі Комітету завдяки його великій і аргументованій доповіді про становище релігії в СРСР[26].
У 1974 у брав участь разом з А. І. Солженіциним у виданні публіцистичного збірника «З-під брил», написавши для нього три статті: «Соціалізм», «Відокремлення або зближення?» і «Чи є в Росії майбутнє?». Перша стаття являє собою резюме виданої пізніше книги «Соціалізм як явище світової історії»[27], яка в повному вигляді була опублікована в 1977 у Франції. Після видання збірника дав пресконференцію іноземним кореспондентам в Москві. У 1975 був звільнений з МДУ.
Книга «Русофобія»
У 1982 опублікував за кордоном і в самвидаві книгу «Русофобія»[28]. У цій роботі використовував ідеї французького націоналістичного історика початку XX століття Огюстена Кошена, який розробив ідею про «малий народ» ― антинаціональну еліту, що нав'язала «великому народові» свої ідеї та теорії, які, таким чином, стали справжньою причиною і рушійною силою французької революції[29]
За Шафаревичем російське втілення феномену «малого народу» зіграло велику роль у революції в Росії. При цьому «малий народ» не є, на думку Шафаревича, певним національним чинником (в ньому присутні представники різних націй), але він містить впливове ядро, пов'язане із жидами. Він пише: «Чому сталося так, що саме вихідці з єврейського середовища виявилися ядром того „Малого народу“, якому випала фатальна роль у кризову епоху нашої історії? Ми не будемо намагатися розкрити глибинний зміст цього явища. Ймовірно, основи ― релігійні, пов'язані з вірою в „богообраність“ і в нібито призначену йому владу над світом. /…/ Мабуть, у житті „малого народу“, що мешкає зараз у нашій країні, жидівський вплив відіграє виключно велику роль: судячи з того, наскільки вся література „малого народу“ просякнута точками зору жидівського націоналізму, природно думати, що саме з націоналістично налаштованих жидів складається те центральне ядро, навколо якого кристалізується цей шар. Їхню роль можна порівняти з роллю ферменту, що прискорює і направляє процес формування „малого народу“. Проте сама категорія „малого народу“ ширша: він існував би і без цього впливу, хоча активність його і роль у житті країни була б, ймовірно, набагато меншою.»
У 1992 понад 400 математиків опублікували в «Notices of the American Mathematical Society» відкрите колективне звернення до Шафаревича з проханням переглянути позицію, опубліковану в «Русофобії», а 16 липня1992Національна академія наук США звернулася до вченого з проханням добровільно відмовитися від членства в ній, оскільки процедури виключення з академії не існує; подібного прохання раніше не виникало за всю 129-річну історію цієї академії[35]. Низка математиків, у тому числі Жан-П'єр Серр, Анрі Картан, Серж Ленг і Джон Тейт, виступили проти таких дій Академії[36]. Рада Американського математичного товариства також подала спеціальну заяву, в якій висловила своє засудження «антисемітських робіт І. Р. Шафаревича»[37]. Шафаревич відповів що він не був ініціатором вступу в Національну академію наук США і тому не вважає за потрібне й ініціювати з неї вихід, бо вважає це внутрішньою справою цієї академії[38][39]. Але коли США розпочали війну в Іраку, він попросив американську академію наук виключити його з її списків почесних членів[40].
Шафаревича звинувачують в антисемітизмі, шовінізмі[42] і в «крайньому свавіллі в поводженні з фактами» у публіцистичних працях[43] (за його класифікацію вбивства царської родини як ритуального злочину).
Публікації
Зібрання праць
Collected mathematical papers. (Ed. M. Artin, J. Tate.) — Berlin: Springer-Verlag, 1988. (784 p.)
Собрание сочинений: В 3 т.[44] — М.: «Феникс», 1994 + М.: АОЗТ «Прима В», 1996.
Социализм как явление мировой истории. — Париж: YMCA-Press, 1977. ISBN 5-699-04186-9
Есть ли у России будущее? — М.: Советский писатель, 1991. 558 страниц. ISBN 5-265-01844-1
Русский народ на переломе тысячелетий. Бег наперегонки со смертью. — М.: «Русская идея», 2000, 400 с. ISBN 5-89097-032-1.
Духовные основы российского кризиса XX века. — М.: Издание Стретенского монастыря, 2001.
Трёхтысячелетняя загадка. История еврейства и перспективы современной России. — СПб.: Библиополис. 2002. ISBN 5-94542-023-9
Трёхтысячелетняя загадка: Тайная история еврейства. М.: Алгоритм, 2011. 432 с., Серия «Тайная история человечества», 3 000 экз., ISBN 978-5-432-00056-9
Две дороги — к одному обрыву. — М.: Айрис-Пресс, 2003, 448 с. ISBN 5-8112-0273-3.
Записки русского экстремиста. Алгоритм, Эксмо, 2004, 320 с. ISBN 5-699-06296-3.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 1 листопада 2013. Процитовано 6 липня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑«Как школьнику драться с отборной шпаной?» [Архівовано 17 вересня 2010 у Wayback Machine.] polit.ru от 13 сентября 2010, Никита Соколов: «Политбюро, разумеется, ничего о „русофобии“ не знало и даже Игорь Шафаревич, написав 1982-м на сей счет целый трактат, не сообщил хлесткому словцу терминологической определенности».
↑«Старшая дочь короля Лира» [Архівовано 2 вересня 2013 у Wayback Machine.] «Новый Мир» 2003, № 10, Алла Латынина: «Я не отношусь и к числу тех, кто готов уверять, что русофобия — выдумка Шафаревича. Он не только ввел термин в актуальный оборот, но и подметил явление, хотя его трактовка происхождения этого явления сама по себе исчезновению русофобии, к сожалению, не способствует».
↑Sadly, by the 1990s, largely as a result of his essay «Russophobia», he came under enormous attack from critics in the West accusing him of anti-Semitism. In 1992 more than 400 mathematicians signed an advertisement in the Notices of the American Mathematical Society asking him to reassess his position. Later that same year the National Academy of Sciences of the United States sent Shafarevich a letter suggesting it might not be appropriate for him to maintain his membership. Shafarevich responded that the accusations were both nonsensical and impudent and that since he had never requested election to the Academy, the question of his continued membership was the Academy's own problem. Several prominent members of the Academy did protest the Academy's action, including Jean-Pierre Serre, Henri Cartan, Serge Lang, and John Tate (Serre described the action as nothing less than a ‘politically correct witch hunt) // John J. Watkins. Из рецензии на книгу «The vexing case of Igor Shafarevich, a Russian political thinker» на сайте Американского математического общества
↑Глава 6.3 (стр. 16—17) [Архівовано 11 травня 2008 у Wayback Machine.]: The Council of the American Mathematical Society expresses its condemnation of the anti-semitic writings of I. R. Shafarevich[…]
↑In an open letter to the NAS, Shafarevich denied that Russophobia is antisemitic.
↑…вряд ли у нас сейчас есть хоть какие-то основания предугадать, как человечество выйдет из кризиса. Но, возможно, по крайней мере, освободиться от мёртвых схем, которые не дадут этот выход увидеть. Одной из таких схем и представляется мне противопоставление командной системы западному пути как двух диаметрально противоположных выходов, из которых только и возможен выбор. // И. Р. Шафаревич. «Две дороги — к одному обрыву» на сайте http://shafarevich.voskres.ru [Архівовано 22 серпня 2010 у Wayback Machine.]
↑Так, Семён Резник указывает на следующие приёмы, примененные Шафаревичем для обоснования утверждения, что убийство Николая II было якобы еврейским ритуальным актом: один из убийц царя, Белобородов (русский, из уральских рабочих), получает у него еврейскую фамилию «Вайсборд», да кстати и отчество «Григорьевич» вместо «Георгиевич»; еврей Юровский объявляется непосредственным убийцей Николая, хотя за эту «честь» с ним конкурировали два его сотоварища — оба русские; без ссылки на источник воспроизводится ложное утверждение о «надписях на идиш», якобы найденных на стене подвала, и т. д. В результате, по словам Резника, любое убийство, к которому причастны евреи или масоны, в такой логике может быть объявлено «ритуальным»Семён Резник. Кровавый навет в России [Архівовано 28 серпня 2008 у Wayback Machine.] «Если расстрел царя был ритуальным актом, то любое убийство или только предполагаемое убийство, к которому причастны или только могли бы быть причастны какие-нибудь евреи, или масоны, или просто интеллигенты, подпадающие под понятие „малый народ“, — может быть объявлено еврейским ритуальным убийством.»
↑Перші два томи вміщають нематематичні роботи, третій том (в двох книгах) — математичні роботи автора.
