|
Шупик Платон Лукич
Плато́н Лу́кич Шу́пик (28 листопада 1907, село Будилка Лебединського району Сумської області — грудень 1986, Київ) — український лікар-хірург, міністр охорони здоров'я Української РСР, заслужений лікар України (1967), кандидат медичних наук (1940), професор (1947[1], без захисту докторської дисертації). Громадський діяч, депутат Верховної Ради УРСР 3-го, 5—7-го скликань. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1952—1954 рр. і 1960—1961 рр., член ЦК КПУ у 1954—1956 рр. і 1961—1971 рр. ЖиттєписНародився у багатодітній селянській родині. Після смерті матері, з 10 років працював на сезонних роботах у сільському господарстві[2]. У 1924 році вступив до Богодухівської професійно-технічної школи на Харківщині, після закінчення якої з 1926 року працював слюсарем і машиністом радгоспу «Пролетарський» Золочівського району Харківщини, звідки в 1927 році вступив на робітфак при Харківському медичному інституті (ХМІ). Потім навчався на лікувальному факультеті. У 1931 році закінчив Харківський медичний інститут. Під час навчання, був учнем В. М. Шамова[3]. Вступив до аспірантури при кафедрі факультетської хірургії, з 1935 року — асистент урологічної клініки кафедри факультетської хірургії Харківського медичного інституту. Згодом перейшов на кафедру урології, брав активну участь у роботі урологічної секції Харківського медичного товариства. У 1940 році захистив кандидатську дисертацію «Диагностическая ценность измерения сопротивления электрическому току органов и тканей». У листопаді 1940 року наказом по Наркомату охорони здоров'я Української РСР був призначений директором 2-го Харківського медичного інституту. Під час німецько-радянської війни у 1941 році евакуював інститут з Харкова до міста Фрунзе (тепер Бішкек) Киргизької РСР. З березня 1942 року до травня 1944 очолював Киргизький медичний інститут, до складу якого увійшов і евакуйований Харківський медінститут. У травні 1944 року був відряджений у розпорядження Наркомату охорони здоров'я Української РСР[4]. У червні 1944 — березні 1952 року — начальник управління медичних навчальних закладів Наркомату (Міністерства) охорони здоров'я Української РСР. У 1947 році йому присвоєно звання професора[5]. 1 березня 1952 — 23 липня 1954 року — міністр охорони здоров'я Української РСР. 23 червня 1954 — травень 1956 року — 1-й заступник міністра охорони здоров'я СРСР. 6 червня 1956 — 24 березня 1969 року — міністр охорони здоров'я Української РСР. У 1965—1979 роках — завідувач кафедри соціальної гігієни і організації охорони здоров'я Київського інституту удосконалення лікарів, у 1980—1981 роках — професор-консультант Київського інституту удосконалення лікарів[1]. За час перебування на керівних посадах, П. Л. Шупик також займався практичною роботою хірурга-уролога в клініці О. П. Кримова[3]. Помер П. Л. Шупик у грудні 1986 року в Києві[5]. Похований у рідному селі Будилка[6]. Наукова діяльністьАвтор понад 160 праць з питань хірургії, зокрема пластичної хірургії, урології та організації і управління системою охорони здоров'я. Також значну увагу Платон Шупик приділяв історико-медичним дослідженням. Він вважав, що доцільним було б вивчати історію кожної кафедри медичних інститутів та кожного науково-дослідного інституту[7]. Під керівництвом Платона Шупика було підготовлено 6 кандидатів медичних наук[джерело?]. Був одним із перших хірургів, який брав участь в розвитку пластичної урології в Україні. Він започаткував операцію уретропластики при гіпоспадії з використанням філатовського стебла, викроєного зі шкіри живота[5]. Громадська діяльністьЗа часів перебування Платона Шупика на посаді міністра охорони здоров'я було організовано 4 вищих навчальних медичних заклади — інститути в Луганську, Запоріжжі, Тернополі та Полтаві[1]. Також засновано й ряд інших науково-дослідних інститутів медичного профілю (подаються за сучасною назвою): Інститут загальної і невідкладної хірургії НАМН України (Харків), Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка (Київ), Інститут урології НАМН України (Київ)[1], отоларингології ім. О. С. Коломийченка АМН України, НДІ травматології та ортопедії Донецького медичного університету ім. О. М. Горького, Українського НДІ промислової медицини АМН України у Кривому Розі[3], геронтології АМН України у Києві[8]. Здійснена реорганізація Київського рентген інституту в інститут онкології й радіології[3]. У 1962 році за ініціативою Платона Шупика було відкрито першу в СРСР кафедру психотерапії, психопрофілактики та психогігієни[4]. Багато часу П. Шупик присвятив розвитку Київського інституту удосконалення лікарів (сучасна назва — Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика), покращив його матеріальну, навчальну та наукову базу[1]. До числа заслуг Платона Шупика слід віднести розробку навчального посібника «Організація та зміст процесу управління в органах та установах охорони здоров'я», в якому розглядаються питання про втілення заходів щодо до розвитку охорони здоров'я, основи керівництва в системі охорони здоров'я, а також визначення організації підвищення кваліфікація лікарів[1]. Вів активну діяльність партійно-громадську діяльність. Декілька разів його обирали членом Київського міського комітету КПУ[8]. Пам'ятьУ 1998 році ім'я Платона Шупика присвоєно Київській медичній академії післядипломного навчання (тепер Національний університет охорони здоров'я України імені Платона Шупика). На честь 90-річчя від дня народження Шупика Платона Лукича у рідному селі на будинку, де він жив, було встановлено меморіальну дошку. 14 квітня 2010 року меморіальну дошку відкрито в Національній медичній академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика[7]. Нагороди
Література
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||
