Народився в родині заможного корсунського міщанина. Отримав добру освіту. Його коштом у Корсуні побудували церкву Різдва Христового. Володів маєтностями у Батурині та Глухові.
Загони Золотаренка до початку 1655 року нараховували 6000-8000 осіб. У липні 1655 р. українські війська на чолі з Золотаренком зайняли м. Мінськ і м. Вільно, а потім територію між Вільном та річкою Німан.
«Військові подвиги черкаського гетьмана супроводжувалися, однак, страшними жорстокостями; перед його ім'ям тріпотіли мешканці міст, до яких він наближався; в кращому становищі перебували міста, підкорені царськимивоєводами, наприклад, Могильов, який здався 24 серпня Воєйкову і Поклонському, могильовському шляхтичу, виїхавшому добровільно на російську службу і отримавшому звання полковника»
17 жовтня1655 р. застрелений при облозі Старого Бихова. Похований у Корсуні, до нашого часу могила не збереглася. Під час відспівування, 28 грудня 1655 р., яке правив протопоп Максим Филимонович, в Миколаївській церкві, де стояла труна з тілом Івана Золотаренка, від перевернутої свічки сталася пожежа, унаслідок чого згоріло понад 430 осіб. Після пожежі Василь Золотаренко відшукав обгорілий труп брата і поховав його[4]. Легенда про поховання Івана Золотаренка була записана Люціаном Семеньським[5].
У творчості відомого поета й письменника Євгена Гребінки є повість «Ніжинський полковник Золотаренко» (написана 1842 року), у якій описана легенда про загибель славетного козацького полковника Війська Запорозького.
.jpg)
