Перебуваючи у вигнанні після захоплення у 1806 НаполеономБерліна, прусська королівська родина змогла повернутись до столиці лише у грудні 1809. Королева Луїза невдовзі померла. Альбрехту на той час виповнилось десять місяців.
У віці 10 років, як і всі прусські принци, він пристав до лав війська. Був зачислений другим лейтенантом у 1-й гвардійський піхотний полк. Люблячи та поважаючи коней,[4] двадцяти років пристав до кавалерії.
Маріанна Нідерландська на портреті пензля Г. Ф. Вірца, 1832
Незадовго до свого 21-річчя Альбрехт вступив у династичний шлюб із своєю кузиною Маріанною Нідерландською, яка була його одноліткою. Весілля відбулося 14 вересня 1830 у палаці Нордейнде[5] в Гаазі. У подружжя народилося четверо живих дітей:
Шарлотта (1831—1855) — дружина кронпринца Саксен-Мейнінгену Георга, народила чотирьох дітей;
Єлизавета (27 серпня—9 жовтня 1840) — померла немовлям;
Александріна (1842—1892) — дружина принца Мекленбург-Шверінського Вільгельма, мали єдину доньку.
Родина оселилася в Берліні у Палаці принца Альбрехта на вулиці Вільгельма № 102, неподалік від Потсдамської площі. Альбрехт придбав його за 356 000 талерів і доручив повністю переобладнати відомому архітектору Карлу Фрідріху Шинкелю. Молодята займали перший поверх, в той час, як на другому були приміщення для персонала, кімната для срібла та столових приборів і велика більярдна.[6]
Восени 1837 року Маріанна отримала у спадок від матері Каменц у Силезії[7] і стала натхненницею створення нового готичного замку, будівництво якого було доручено також Шинкелю.[5]
15 жовтня 1838 урочисто був закладений перший камінь у фундамент майбутнього палацу в присутності архітектора та Альбрехта і Маріанни.[7][8]
1842 року принц здійснив мандрівку на Кавказ та взяв участь у великій російській експедиції проти горців, що виходила із Ставрополя. Коли начальник експедиції загинув, то Альбрехт перебрав керівництво на себе і довів експедицію до кінця, за що користувався великою повагою імператора Миколи I.[9]
У сімейному житті, згідно одного з відгуків, пара після весілля була дуже прив'язана один до одного. Однак, з роками відбулось відчуження.[10] Цьому, окрім іншого, сприяла агресивна поведінка Альбрехта по відношенню до слуг незалежно від статі. Голланський звіт таємної поліції свідчить також про «венеричну хворобу».[5]
У 1845 році Маріанна пішла від чоловіка, а 28 березня 1849 було оформлене розлучення. Маріанна на той час мала роман із своїм секретарем Йоганном ван Россумом, а Альбрехт був закоханий у доньку колишнього військового міністра Густава фон Рауха, Розалію, яка була придворною дамою Маріанни.
Подолавши опір Гогенцоллернів, в особливості, брата —імператора Фрідріха-Вільгельма IV, Альбрехт побрався із Розалією фон Раух. Весілля відбулося 13 червня 1850 в Берліні. Оскільки дружину відмовились приймати при прусському дворі, Альбрехт замовив учню Шинкеля, Адольфу Лозе, будівництво нового замку у Дрездені. До закінчення будівництва, резиденція подружжя розташовувалась у Мейнінгені, де жила донька Альбрехта, Шарлотта.
Принц 1852 року отримав звання генерала кінноти, а для Розалії 28 травня 1853 року був створений титул графині Гогенау. Замок Альбрехтсберг був готовий у 1854. Там же народився і перший син подружжя. Всього у пари було двоє діточок:
Фрідріх (1857—1914) — граф фон Гогенау, був одружений із Шарлоттою фон дер Деккен, мав чотирьох дітей.
Сини, через своє походження, не мали права наслідувати титул та не причислялися до династії Гогенцоллернів. Однак, вони носили титул графів Гогенау.
Внаслідок військової служби, Альбрехт часто бував в різних куточках Пруссії, а також здійснив кілька тривалих поїздок більшою частиною Європи, Близького Сходу і навіть Африки.[10]
Після смерті імператора Фрідріха-Вільгельма IV у 1861, прусський двір став більш лояльним до родини. Новий кайзер Вільгельм I, навідав брата, завітавши до нього в Альбрехтсберг, і привітав Розалію, як свою невістку.[10]
У 1865 Альбрехт став інспектором третього армійського дивізіону. В австро-прусській війні 1866
командував кавалерійським корпусом Першої прусської армії. Добровільно став під керівництво молодших генералів, будучи певним, що кожен офіцер має служити у місці відповідно своїх здібностей і не вважаючи себе підходящим для вищих керівних посад.[11]Служив під проводом свого небожа, принца Фрідріха Карла. Брав участь у битвах при Мюнхенґреці, при Гичині та під Садовою.[9]
Замок Альбрехтсберг
У 1867—1871 роках Альбрехт був членом рейхстага Північнонімецького союзу від виборчого округу Ґумбінен[12] —Інстербург, де відносився до позафракційних консерваторів.[13]
На початку війни проти Франції 1870 принц отримав під своє командування 4-ту кавалерійську дивізію, яка складалася з шести полків та входила до складу Третьої армії. Він зайняв Шалонський табір наступного дня після відступу французів і першим помітив відвід військ Мак-Магона до Меца, внаслідок чого було вирішено невідкладно дати бій при Седані. Ця битва, що стала найвідомішою франко-прусській війні, відкрила прусським військам дорогу до Парижа. Сам імператор Наполеон III потрапив у полон. Це, в свою чергу, призвело до кінця монархії у Франції та встановлення республіканського ладу.
Пізніше, Альбрехт брав активну участь у військових діях під проводом генерала Людвіга фон дер Танна, великого герцога Мекленбург-Шверінського Фрідріха Франца II та принца Фрідріха Карла проти Луарської армії та у складному зимовому поході. Внаслідок напруженої діяльності отримав апоплексичний удар.[9]
В день тріумфального повернення військ до Берліна, принц отримав чин генерал-оберста прусської армії зі званням генерал-фельдмаршала. У вересні 1872, під час зустрічі трьох імператорів, був удостоєний Олександром II звання російського генерал-фельдмаршала.
Помер 14 жовтня 1872 в Берліні після другого удару. Похований у металевій труні у склепі під вестибюлем в Мавзолеї парку замку Шарлоттенбург, де вже покоїлись його батьки.
Розалія після його смерті усамітнено жила в Альбрехтсбергу. Її не стало сім років потому. Діти, після закінчення військової служби, також оселилися в Альбрехтсбергу. Вільгельм у 1925 році був змушений продати палац через картярські борги.[10] Всі троє поховані на лісовому цвинтарі Білий Олень у Дрездені.
↑Добудували його під наглядом Фердинанда Мартіуса лише у травні 1872. У січні 1946 замок був підпалений і згорів. Після відновлення у 1995 році, частково використовується як готель.
↑Specht, Fritz / Schwabe, Paul: Die Reichstagswahlen von 1867 bis 1903. Eine Statistik der Reichstagswahlen nebst den Programmen der Parteien und einem Verzeichnis der gewählten Abgeordneten
Hans Zeidler und Heidi Zeidler: Der vergessene Prinz. Geschichte und Geschichten um Schloß Albrechtsberg. Verlag der Kunst, Dresden 1995, ISBN 3-7608-0341-5
Maik Ohnezeit: Militärische Leistungsbilanz. Ein Andenken des Prinzen Albrecht von Preußen aus dem Krieg 1870/71, in: Buck, Meike; Derda, Hans-Jürgen; Pöppelmann, Heike (Hrsg.): Tatort Geschichte. 120 Jahre Spurensuche im Braunschweigischen Landesmuseum, Petersberg 2011 (Veröffentlichungen des Braunschweigischen Landesmuseums 113), S. 194—195.
