Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

Аракел Сюнеці

Аракел Сюнеці
вірм. Առաքել Սյունեցի Редагувати інформацію у Вікіданих
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився1350[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер1425[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьвірмени[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьпоет, філософ, граматик, теоретик музики, священник
Галузьграматика Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадаархієпископ[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий керівникОванес Воротнеці Редагувати інформацію у Вікіданих
ВчителіОванес Воротнеці[1] Редагувати інформацію у Вікіданих і Григор Татеваці[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиQ67487451? Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриQ67487345? Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіГригор Татеваці[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Аракел Сюнеці у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Аракел Сюнеці (вірм. Առաքել Սյունեցի, 1350 — 1425) — вірменський поет[3], філософ, музикант, граматик, педагог і церковний діяч XIV—XV ст.[4][5].

Життєпис

Здобув освіту в Татевському монастирі, у Овнана Воротнеці і свого дядька Григора Татеваці. Відзначений ступенем вардапета. Надалі розгорнув широку науково-педагогічну діяльність у Татеві. Від 1407 року — єпископ Сюніка.

У своїх філософських працях підтримує космологічне доведення існування Бога[6], дотримується сенсуалістичних і номіналістичних ідей. Писав багато панегіриків, присвячених святим Вірменської церкви. Був знавцем акровірша[7]. Займався також музикою, деякі з його церковних пісень дійшли до наших днів. У своїх роботах з теорії музики торкався також вірменської народної музики та народних інструментів[8].

Мав праці з мовознавства зокрема «Короткий аналіз із граматики». Вважав вивчення мов, особливо рідної мови, — «ключем у світ мудрості»[7]. Критикуючи Єсаї Нчеці, Сюнеці вважає об'єктом граматики не письмо чи звук, а досвід, накопичений письменником і оброблюваний розумом. Аракел Сюнеці в історії вірменської лінгвістичної думки робить значний крок вивчаючи фізіологічні основи мовотворення. Він чітко вимальовує один з принципів фізіологічної класифікації звуків, а саме поділ за місцем вимови. Сюнеці звертає увагу на функціювання і будову органів мови. Розглядаючи склади як окремо так і в зв'язному мовленні, Аракел уперше дає їх детальну класифікацію. У своїй праці він розрізняє три види мовлення — внутрішнє, усне і письмове. Детально аналізував ім'я, дієслово і займенник, роблячи багато цінних і тонких зауважень[9].

Вінцем літературної творчості Сюнеці стала поема «Адамова книга» (1403) — про загублений рай, втрачене щастя людини. Твір ставить під сумнів релігійні догми. Книга складається з трьох поем. Вважається одним з кращих творів середньовічної вірменської літератури[5]. Деякі вірші з «Адамової книги» покладено на музику. Опублікована 1721 року в Константинополі[10]. Існує англійський переклад.[11]

Сюнеці помер приблизно 1425 року, похований у монастирі Шатинванк в Єхегнадзорі.

Твори

Був плідним автором[3], залишив багату спадщину.

  • «Коментарі до Книги визначень Давида Непереможного» (вірм. «Լուծմունք յաղագս Սահմանացս Դաւթի Անյաղթ փիլիսոփայի»)[10][12]
сторінка=«Адамовой книги», издание 1721 г.
  • «Короткий аналіз із граматики» (вірм. «Մեկնութիւն քերականին»)[13][7]
  • «Адамова книга» (вірм. «Ադամգիրք»)[7][6][10]
  • «Книга раю» (вірм. «Դրախտագիրքը»)[7][6]
  • «Про дванадцять знаків Зодіаку» (вірм. «Վասն երկոտասան կենդանակերպիցն»)[10][12]
  • «Інструкції до висвячення» (вірм. «Հրահանգ ի վերայ ձեռնադրութեան»)[10]
  • «Житіє Григора Просвітителя і Нерсеса Великого у віршах» (вірм. «Վարք Լուսավորչի և Ներսեսի ոտանավոր»)
  • «Панегірик св. Григору Нарекаці» (вірм. «Ներբողեան ի Ս. Գրիգոր Նարեկացին»)
  • «Молитва при обмиванні ніг» (вірм. «Աղօթք ոտնալուին ի վերայ ջրոյն եւ իւղոյն»)
  • «О, садівнику» (вірм. «Ով պարտիզպան»)
  • «Ода висвяченню» (вірм. «Տաղ ձեռնադրութեան»)

Посилання

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
  2. ↑ а б в Հայկական համառոտ հանրագիտարան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1990. — Т. 1.
  3. ↑ а б Michael E. Stone. Adam and Eve in the Armenian Traditions, Fifth through Seventeenth Centuries. — Society of Biblical Lit, 2013. — P. 684-685. — (Early Judaism and its literature, 38).
  4. ↑ Г.П. Хомизури, Армянская Апостольская Церковь: святые, мученики, видные священнослужители, богословы, христианские деятели культуры, Москва, 2002. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 31 травня 2020.
  5. ↑ а б Agop Jack Hacikyan, Gabriel Basmajian, Edward S. Franchuk, Nourhan Ouzounian: The Heritage of Armenian Literature: From the sixth to the eighteenth century, Literary Collections, 2002, pp. 1108
  6. ↑ а б в Энциклопедия "Кто ест кто. Армяне", Առաքել Սյունեցի [Архівовано 21 квітня 2022 у Wayback Machine.], Ереван, 2005
  7. ↑ а б в г д Энциклопедиа Христианская Армения, Առաքել Սյունեցի[недоступне посилання з Май 2018], Ереван, 2002
  8. ↑ Н. Тагмизян, Музыка в древней и средневековой Армении, Ереван, 1982
  9. ↑ А. В. Десницкая, С. Д. Кацнельсон. История лингвистических учений: средневековый Восток // История лингвистических учений: средневековый Восток. — Л. : Наука, 1981. — С. 33.
    Оригінальний текст (рос.)
    Первый из них представлен «Кратким анализом по грамматике» Аракела Сюнеци, видного деятеля Сюникской школы, ставшей центром учености после смерти Есаи Ничеци.
    Выступая против определения грамматики Есаи Ничеци, он указывает, что объект грамматики не письмо и не звук, как думает Есаи, а опыт (эмпирия), накопленный поэтами и прозаиками и подвергаемый обработке разума. Чтобы оправдать Дионисия, авторитетом которого он дорожит, Аракел выделяет два вида эмпирии: «врожденную, инстинктивную эмпирию» и «разумную эмпирию». Дионисий, по Аракелу, имел в виду второй вид эмпирии. Определение грамматики у Аракела получает и такой вид: «Грамматика есть искусство, имеющее объектом части речи, а целью — довершение и исправление языка».
    Аракел делает значительный шаг вперед в изучении физиологических основ речеобразования. У него четко вырисовывается один из принципов физиологической классификации звуков: деление по месту произношения. Вместе с этим он обращает внимание на функционирование и строение органов речи, разделяя их на две группы: 1) органы, воспроизводящие голос, и 2) органы, изменяющие его. Аракел впервые дает подробную классификацию всех видов слогов, причем рассматривает слоги и отдельно и в связной речи.
    Переходя к учению о частях речи, Аракел различает три вида речи — внутреннюю (nertramadreal), устную (narxwsecfeal) и письменную (nergrecceal), причем второй вид считает выражением первого, третий вид — второго. Он систематизирует отмечаемые предыдущими грамматиками общие и различительные черты имени, глагола и других частей речи. Подробнее остальных Аракел рассматривает имя, глагол и местоимение, о которых делает много ценных и тонких замечаний.
  10. ↑ а б в г д H. G. O. Dwight, Catalogue of all works known to exist in the Armenian language, of a date earlier than the seventeenth century. Journal of the American Oriental Society, Vol. 3, 1853, p. 277
  11. ↑ M. E. Stone, Texts and Concordances of the Armenian Adam Literature, Society of Biblical Literature: Early Judaism and its Literature, 12; Atlanta: Scholars Press, 1996. [Архівовано 17 липня 2012 у Wayback Machine.](вірм.)-(англ.)
  12. ↑ а б Р. Ачарян. Этимологический корневой словарь армянского языка. — 1973. — Т. 1. — С. 31-32.
  13. ↑ А. В. Десницкая, С. Д. Кацнельсон. История лингвистических учений: средневековый Восток // История лингвистических учений: средневековый Восток. — Л. : Наука, 1981. — С. 33.

Література

  • Абегян М., История древнеармянской литературы. Ереван, 1975
  • Потурян М., Аракел Сюнеци и его стихотворения. Венеция, 1914
  • Аревшатян С., Философские взгляды Григора Татеваци. Ереван, 1957
  • Саркисян Г., Видные деятели армянской культуры (V-XVIII века). Ереван, 1982
  • Мкртчян Л., Средневековая армянская лирика. Ленинград, 1972
  • Чалоян В., История армянской философии. Ереван, 1959
  • Мадоян А., Аракел Сюнеци, Ереван, 1987
  • А. Хачикян, G. Басмачян, Э. Франчук, Н. Узунян: The Heritage of Armenian Literature: From the sixth to the eighteenth century, Literary Collections, 2002
Kembali kehalaman sebelumnya