|
Бразильсько-уругвайські відносини
 Бразильські–уругвайські відносини - двосторонні відносини між Бразилією та Уругваєм. Бразилія і Уругвай розташовані по сусідству в Південній Америці й мають тісні політичні, економічні та культурні зв'язки. Близькість двосторонніх відносин між двома країнами походить від сильного історичної зв'язку, позначеного важливими подіями: створенням Колонії-дель-Сакраменто в 1680 році, вторгненням Бразилії в Східну полосу в 1815 році і подальшим створенням провінції Сисплатина, а також відділенням Уругваю від Бразилії 1828 року.[1] Двосторонні відносини були додатково позначені Громадянською війною в Уругваї (1839-1851) та Війною Потрійного Альянсу (1864-1870). Відносини наприкінці 19-го до кінця 20-го століття були затьмарені внутрішньою політикою, що призвело до періоду дистанціювання між двома країнами. Підписання договору Асунсьйона[en] в 1991 році позначило початок періоду тісніших політичних, економічних і культурних зв'язків. Сьогодні бразильський уряд розцінює Уругвай як стратегічного союзника і визначає двосторонні відносини як зовнішньополітичний пріоритет.[2] Монтевідео відповідає взаємністю. Уругвай підтримав бразильську заявку на постійне членство в Раді Безпеки ООН.[2] ІсторіяКолонізаціяІспанці прибули на територію сучасного Уругваю в 1516 році, але запеклий опір завойовникам з боку місцевого населення, в поєднанні з відсутністю золота і срібла, обмежили заселення регіону впродовж 16 і 17 століть. Уругвай став зоною конкуренції між Іспанською і Португальською імперіями. 1603 року іспанці почали розводити тут велику рогату худобу, яка стала джерелом багатства в регіоні. Перше постійне поселення на території сучасного Уругваю іспанці заснували 1624 року в Соріано на Ріо-Негро. У 1669-1671 роках португальці побудували Форт на березі Ріо-де-ла-Плата. Належність заснованої в 1680 році португальцями Колонії-дель-Сакраменто пізніше оскаржили іспанці, які оселилися на протилежному березі річки в Буенос-Айресі. 1680 року Хосе де Гарро[en] завоював колонію, але наступного року португальці її собі повернули. В березні 1705 року, після п'ятимісячної облоги[en], її знову завоювали іспанці, але врешті-решт вона повернулася до Португалії за Утрехтським миром. Іспанія спробує повернути колонії 1735 року під час Іспансько-португальської війни. Вона постійно змінювала господаря від корони до корони за умовами міжнародних договорів, таких як Мадридський договір 1750 року та Договір у Сан-Ільдефонсо 1777 року, допоки не залишилась в руках Іспанії. Анексія і незалежність 1811 року Хосе Гервасіо Артигас, який стане національним героєм Уругваю, почав успішне повстання проти Іспанії, перемігши іспанців 18 травня в битві біля Лас-П'єдрас[en]. Потім він звільнив Монтевідео від централізованого управління Буенос-Айреса і 1815 року оголосив створення Федеральної Ліги. У серпні 1816 року війська Сполученого королівства Португалії, Бразилії й Алгарве захопили Східну полосу (нині Уругвай) з метою знищення Федеральної Ліги. 20 січня 1817 року бразильські сили, завдяки своїй чисельній і матеріальній перевазі, зайняли Монтевідео і, після трирічної боротьби в сільській місцевості, перемогли Артіґаса в битві під Такуарембо[en]. 1821 року Східну полосу приєднано до Бразилії під назвою Провінція Сисплатина. У відповідь на це Тридцять три Орієнтальці, на чолі з Хуаном Антоніо Лавальєхою, 25 серпня 1825, за підтримки Сполучених провінцій Ріо-де-ла-Плата (нині Аргентина), проголосили свою незалежність від Бразилії. Це призвело до 500-денної Аргентино-бразильської війни. Жодна зі сторін не перемогла, і в 1828 році згідно з договором Монтевідео, виплеканим Британською імперією, виникла незалежна держава Уругвай. Громадянська війна в УругваїНа політичній арені Уругваю після здобуття незалежності від Бразилії настав розкол між двома партіями, консервативною Бланкос і ліберальною Колорадос. Колорадос перебувала під керівництвом Фруктуосо Рівери і представляла бізнес-інтереси Монтевідео; а Бланкос очолив Мануель Орібе, який відстоював інтереси сільської місцевості й сприяв протекціонізмові. У 1838 році Королівство Франція почало морську блокаду[en] через порт Буенос-Айрес, на підтримку Перуано–болівійської конфедерації, яка оголосила війну Конфедерації за Аргентинську конфедерацію. Нездатна розгорнути сухопутні війська Франція шукала союзників для боротьби проти Хуана Мануеля де Росаса - керівника аргентинської Конфедерації, від їх імені. Заради цього вони допомогли Фруктуосо Рівері повалити президента Уругваю Мануеля Орібе, який був у добрих стосунках з Росасом.[3] Орібе втік у Буенос-Айрес, а Рівера взяв владу в жовтні 1838 року. Росас не визнав Ріверу як легітимного президента і прагнув відновити Орібе при владі. Рівера і Хуан Лавальє[en] підготували війська для атаки на Буенос-Айрес. І Британські і французькі війська здійснили інтервенцію, яка стала початком громадянській війні в Уругваї, або Герра Гранде (велика війна). Мануель Орібе врешті-решт зазнав поразки в 1851 році, залишивши Колорадос повний контроль над країною. Бразилія ввела війська в Уругвай у травні 1851 року, підтримавши Колорадос фінансово та військово-морськими силами. У лютому 1852 року Росас пішов у відставку, і сили, які підтримували Колорадос, зняли облогу з Монтевідео. Уругвай віддячив Бразилії за її фінансову та військову підтримку, підписавши 1851 року п'ять договорів, що передбачали вічний союз між двома країнами. Монтевідео підтвердив право Бразилії втручатися у внутрішні справи Уругваю. Договори також дозволили спільне судноплавство річкою Уругвай та її притоками, а також звільнення від оподаткування експорту великої рогатої худоби і солоного м'яса. Договори також визнали борг Уругваю перед Бразилією за її допомогу проти Бланкос і зобов'язання Бразилії надати додатковий кредит. Крім того, Уругвай відмовився від своїх територіальних претензій на північ від річки Куараї, тим самим зменшивши свою площу до близько 176 000 квадратних кілометрів, і визнав виключне право Бразилії плавати річками Мірим і Жагуаран, які є природним кордоном між країнами.[4] Парагвайська Війна1855 року розгорівся новий конфлікт між сторонами. Він досяг своєї найвищої точки під час Війни Потрійного Альянсу.[5] 1863 року генерал від Колорадос Венансіо Флорес організував збройне повстання проти президента Бернардо Пруденсіо Берро, який представляв Бланкос. Флорес дістав підтримку з боку Бразилії і, цього разу, від Аргентини, яка забезпечила його військами і зброєю, тоді як Берро уклав союз з лідером Парагваю Франсіско Солано Лопесом. Коли 1864 року з бразильською допомогою уряд Берро було повалено, Лопес використав це як привід для оголошення війни проти Уругваю. Результатом стала Парагвайська війна, п'ятирічний конфлікт, в якому Уругвайські, бразильські та Аргентинські війська воювали проти Парагваю, і яку Флорес, зрештою, виграв, але тільки ціною втрати 95% свого власного війська. Флорес недовго насолоджуватися своєю Пірровою перемогою. В 1868 році його убили того самого дня, що й його суперника Берро. Обидві партії були виснажені хаосом. 1870 року вони домовилися визначити сфери впливу: "Колорадос" мав контролювати Монтевідео і прибережний регіон, а Бланкос правити глибинкою з її сільськогосподарськими маєтками. Крім того, Бланкос отримали півмільйона доларів компенсації за втрату їхньої частки в Монтевідео. Але менталітет каудильйо було важко витравити з Уругваю й політичні міжусобиці тривали, з кульмінацією під час Революції списів[en] (Revolución de las Lanzas) (1870-1872), а пізніше під час повстання Апарісіо Саравії[en], який зазнав смертельних поранень у битві під Мазоллером[en] (1904). Останні роки30 липня 2010 року президент Бразилії Луїз Інасіу Лула да Сілва і президент Уругваю Хосе Мухіка підписали угоди про співробітництво в галузях оборони, науки, технології, енергетики, річкового транспорту та рибної ловлі з надією на прискорення політичної та економічної інтеграції між цими двома сусідніми країнами.[6] Прикордонний регіонКордон між Бразилією та Уругваєм тягнеться на 1068 км.[7] Безпосередня географічна близькість деяких бразильських і уругвайських міст або міських центрів призвела до того, що їх називають "містами-близнюками[en]".[8] Ці міста зазвичай пов'язані близькими демографічними, економічними та політичними зв'язками. До міст-близнюків належать:[8]
Суперечки щодо кордонуМіж Уругваєм і Бразилією точиться давній прикордонний спір щодо території в безпосередній близькості від Мазоллеру, хоча це не шкодить тісним дипломатичним та економічним відносини між двома країнами. Спірна територія називається Рінкон-де-Артігас (португальською: Rincão de Artigas, розташування -31.00, -55.95), і спір виникає через те, що договори 1861 року, які визначили кордон між Бразилією і Уругваєм, встановили, що кордон у цьому районі проходитиме по струмкові під назвою Арройо-де-ла-Інвернада (португальською: Arroio da Invernada), але країни не можуть дійти згоди, який зі струмків насправді так називається.[9] Ще одна спірна територія це Бразильський Острів[en] при впадінні річки Куараї в річку Уругвай.[10] Торгівля та інвестиції
Дипломатія
Див. також
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
